У По Кін навіть надіслав один зі своїх анонімних листів місіс Лакерстін — негідник знав, яку владу над чоловіками мають європейські жінки. У листі йшлося, що доктор Верасвамі підохочує бірманців викрадати й ґвалтувати європейських жінок. Жодних подробиць не додавалось, та чи треба були вони. Знов у яблучко. На її думку, слова «антиурядова агітація», «націоналізм», «повстання», «самоуправління» передавали одну картину: і це була картина, на якій її ґвалтує процесія чорних, як сажа, кулі, люто виблискуючи білими очними яблуками. Ця думка іноді не давала їй спати вночі. І хай яким би хорошим було колись ставлення європейців до доктора, тепер усе змінилося.

— Тепер ти бачиш, — задоволено протягнув У По Кін, — розумієш, як я йому крильця підрубав? Тепер він, як дерево надпиляне під самою основою. Один поштовх — і повалив. От за тижні три й штовхну.

— Як?

— Я саме підвожу тебе до цього. Настав час тобі про це почути. Мізків у тебе, звісно ж, бракує, але язика за зубами тримати вмієш. Ти ж чула балачки про заколот, який назріває в Тонгві?

— Так. Які ж дурні ті селяни. Що вони можуть зробити своїми дахами й списами проти індійських солдатів? Їх всіх перестріляють, як диких тварин.

— Звичайно. Якщо справа й справді дійде до битви, це буде справжня кривава бійня. Але вони лише зграя забобонних селян, які увірували в маячню із цими куленепробивними сорочками. Як я зневажаю таке невігластво.

— Бідолахи! Чому б тобі не зупинити їх, У По Кіне? В арештах немає жодної потреби. Просто приїдьте до них і скажіть, що ви знаєте, про всі їхні плани. Після цього вони ніколи не наважаться їх реалізувати.

— Так-так, я міг би їх зупинити, якби захотів, проте не хочу. У мене на те свої причини. Але ти, Кін-Кін, будь люб’язною мовчати. Це, так би мовити, мій власний бунт. Я сам його готую.

— Що?

Із рук Ма Кін випала сигара. Її широко розплющені очі наповнив жах, і вона вибухнула:

— Ко По Кіне, що ти таке говориш? Ти ж не це маєш на увазі! Ти готуєш повстання... Ні-ні, це ніяк не може бути правдою!

— Звісно ж, це правда. І скажу тобі, ми вже проробили колосальну роботу. Той чаклун, якого я привіз із Рангуна, розумний хлопчина, щоб ти знала. Відмінний заклинатель і факір. Усю Індію об’їздив з цирком. Ті сорочки, буцімто заговорені від куль, ми купували у «Вайт-евейт & Ледлов». Одна рупія й вісім анн за штуку, щоб ти знала! Обійшлися в копійчину, ага.

— Але ж, Ко По Кіне! Повстання! Страшні бої та стрілянина... Скільки ж бідолах поляже! Ти точно не збожеволів? А якщо тебе самого пристрелять?

Звівши здивовані брови, У По Кін на мить зупинився:

— Святі небеса, жінко, що ти там собі надумала? Тільки не кажи, що вирішила, що я власноруч збираюся повстати проти уряду? Я — почесний державний службовець зі стажем тридцять років! Господи, звісно ж, ні! Я сказав, що організовую повстання, а не біжу із шаблею наголо. Своїми шкурами збираються ризикувати ці пришелепуваті селюки, а не я. Нікому й не снилось, що я можу мати до цього якесь відношення. Знає хіба що Ба Сейн і ще кілька надійних людей.

— Але ж ти сказав що саме ти підбурюєш їх до повстання!

— А що мені було робити? Я звинуватив Верасвамі в збуренні повстання проти уряду. Треба ж мені показати бодай якийсь заколот, чи не так?

— Он воно що. А коли повстання спалахне, ти в усьому звинуватиш Верасвамі. То он чого ти добиваєшся?

— Харі Крішна, до тебе дійшло! Навіть повний бевзь уже б давно здогадався, що я підіймаю це повстання лише з однією метою — придушити його. Я цей... Слово ще таке Мак-Ґреґор використовує... Agent provocateur... Це латиною, ти не второпаєш. Я — агент-провокатор. Спочатку переконую цих дурнів у Тонгві повстати, а потім арештовую їх, як повстанців. Щойно вони заворушаться, я миттю схоплю ватажків і кину до в’язниці. Відтак, гадаю, якась заворушка таки почнеться. Когось, можливо, уб’ють, когось відправлять у табори на Андаманські острови. Але я буду першим, хто кинувся в атаку. У По Кін сміливець, який неймовірно вчасно придушив найнебезпечніше повстання! Я буду героєм округу.

Небезпідставно пишаючись своїм задумом, У По Кін, заклавши руки за спину й широко посміхаючись, знов почав крокувати кімнатою. Деякий час Ма Кін мовчки над усім розмірковувала. Нарешті вона вимовила:

— Я досі не розумію, для чого ти це робиш, Ко По Кіне. До чого це все? І як це стосується доктора Верасвамі?

— Мені ніколи не навчити тебе мудрості, Кін-Кін! Хіба ж не говорив тобі на самому початку, що Верасвамі стоїть на моєму шляху? Цей бунт готується саме для того, щоби позбутися його. Звичайно, нам ніколи не довести, що саме він стоїть за усім цим. Та кого це вже хвилюватиме? Усі європейці вже будуть переконані, що він якось у цьому замішаний. І цього їм вистачить. І тут на його житті можна поставити жирну крапку. А його падіння — мій підйом. Що більше мені вдасться його очорнити, то славнішою буде моя честь. Тепер уторопала?

— Так, це я розумію. А ще розумію, що твій задум ниций і лихий. Я дуже здивована, що тобі не соромно мені про це розповідати.

— Послухай, Кін-Кін! Ти ж не збираєшся знову заводити цю платівку?

— Ко По Кіне, ну чому ти відчуваєш себе щасливим, тільки коли завдаєш комусь лиха? Чому все, що ти робиш, має приносити нещастя іншим? Подумай про того бідолашного лікаря, якого звільнять з посади, про тих селян, яких або розстріляють, або до смерті відшмагають бамбуками, або ж довічно ув’язнять. Невже так треба робити такі речі? Скільки ще грошей тобі потрібно, коли їх і так уже нікуди складати?

— Гроші? А хто взагалі говорить про гроші? Одного разу, жінко, ти зрозумієш, що на світі є інші речі, окрім грошей. Слава, наприклад, або велич. Ти взагалі усвідомлюєш, що губернатор Бірми, цілком ймовірно, власноруч закріпить на моїх грудях орден за виявлену відвагу й відданість справі? Хіба б ти не пишалася отримати таку відзнаку?

Ма Кін журливо захитала головою.

— Коли ж нарешті збагнеш, Ко По Кіне, що ти не житимеш тисячу років? Згадай, що саме чекає на тих, хто жив нечестиво. Згадай про таку річ, як перетворення на щура або жабу. Згадай, нарешті, про існування пекла. Пам’ятаю, один монах якось розповів мені про пекло те, що переклав з писань палі. Жахливі речі. Ось що це було: «Раз на тисячу століть два розжарені списи поцілять у ваше серце, і ви скажете собі: ще тисяча століть моїх мук закінчилися, і чекає на мене ще стільки ж». Ко По Кіне, чи не боїшся ти лише подумати про таке?

У По Кін засміявся й недбало промалював у повітрі хвилю, що означала «пагоди».

— Ну, сподіваюся, ти так само сміятимешся, коли настане твій кінець. Та я не маю бажання брати участь у такому житті.

Вона знову запалила сигару, невдоволено відвернувшись своїм гострим плечем від У По Кіна, тоді як той продовжував міряти кроками кімнату. Потім він зупинився і тоном, серйознішим за той, яким говорив зазвичай, в якому навіть чулася крапля соромливості, промовив:

— А знаєш, Кін-Кін, за цим усім стоїть іще дещо. Те, про що я не розповідав ані тобі, ані комусь іншому. Навіть Ба Сейн цього не знає. Але тобі я зараз розповім.

— Якщо йдеться про ще більше лихо, нічого не хочу про це чути.

— Ні-ні. Ти ось запитувала, у чому мій справжній інтерес, що спонукає мене. Гадаю, ти вирішила, що я руйную життя Верасвамі лише тому, що він мені не подобається і його ставлення до хабарів мені заважає. Річ не лише в цьому. Є ще дещо. Дещо набагато важливіше, і це стосується тебе не менше ніж мене.

— І що ж це?

— Чи відчувала ти колись бажання чогось більшого? Якогось піднесення? Тебе ніколи не пригнічувала думка, що після всіх наших успіхів — тобто, усіх моїх успіхів — ми все одно застрягли майже в тому самому статусі, з якого колись починали? Я накопив уже дві тисячі рупій, та подивись навколо. Подивись, як ми живемо! Поглянь на цю кімнату! Не певен, що вона чимось ліпша за селянську халупу. Я втомився їсти пальцями й спілкуватися лише із злиденними неповноцінними бірманцями. Я більше не можу жити, як хтось може сказати, як жалюгідний приміський чиновник. Грошей замало. Мені б хотілося нарешті відчути, що чогось досяг у цьому світі, що я піднявся. Хіба ти ніколи не мріяла про інший рівень життя? Більш... як би сказати... величніший?