— Овва, знов? Я думав він у зав’язці.
— Мабуть, це через ту проклятущу англійку. Нам треба обережно його перенести. Тримай за ноги, а я візьму під голову. Так, саме так. Підіймай!
Вони віднесли Флорі в іншу кімнату й акуратно поклали на ліжко.
— Гадаєш, він справді збирається одружитися з цією «інгалейкмою»? — запитав Ба Пе.
— Одним богам відомо. Подейкують, що зараз вона водить шури-мури з тим молодим лейтенантом. Хай самі розбираються. Гадаю, я знаю, чого йому захочеться сьогодні вночі, — додав він, розстібуючи підтяжки Флорі. Ко Сла досконало опанував таку важливу для слуги холостяка навичку — роздягти господаря, поки той спить.
Такому стрімкому поверненню парубоцьких звичок господаря слуги скоріше раділи, аніж засуджували. Прокинувся Флорі близько опівночі. З оголеного тіла рясно стікали краплі поту. Голова гуділа так, немов усередині хтось дубасив велетенським молотом по ковадлу. Москітна сітка була піднята, біля ліжка, обдуваючи його плетеним віялом, сиділа молода жінка. У світлі свічок її приємне темношкіре обличчя відблискувало бронзово-золотавим відтінком. Вона пояснила, що була повією, яку, під власну відповідальність привів сюди Ко Сла за плату в десять рупій.
Голова от-от розколеться.
— Заради всього святого, принеси щось випити, — немічно пробурмотів він жінці.
Вона принесла трохи заздалегідь охолодженої Ко Сла содової, змочила рушник і наклала компресом на чоло. Була вона пухкеньким, добродушним створінням і розповіла, що звати її Ма Сейн Галай і що, окрім очевидного, вона ще продає рис на базарі неподалік лавки Лі Йейка. Голову трохи відпустило й Флорі попрохав сигарету. Простягнувши її йому, Ма Сейн Галай наївно запитала:
— Тхакіне, мені вже роздягатися?
«А чому б і ні?», — подумав він, звільняючи їй місце в ліжку. Та коли в ніс вдарив знайомий запах часнику й кокосової олії, усередині щось обірвалося й Флорі, опустивши голову на грубе плече бірманки, гірко заридав, чого за ним не траплялося років з п’ятнадцяти.
Розділ двадцятий
Наступного ранку Чаутаду сколихнула довгоочікувана подія: нарешті спалахнуло повстання, про яке всі так давно пліткували. До Флорі ця новина дійшла відлунням придорожніх чуток, адже щойно відчувши силу повернутися до табору після ночі пияцтва, він залишив Чаутаду. Як уже було насправді він дізнався лише кількома днями потому, отримавши довгого обурливого листа від доктора Верасвамі.
Епістолярний жанр доктора був досить витіюватим. Коми, крапки й тире літали рядками, перестрибуючи через більшість загальноприйнятих правил пунктуації. За кількістю вживаних великих літер текст можна було легко сплутати зі священним літописом XVII століття, а за численними, виділеними курсивом словами — з імперським указом Королеви Вікторії:
«МІЙ ЛЮБИЙ ДРУЖЕ, маю для Вас невтішну звістку: підступні плани крокодила настоялися і пішли в хід. Повстання — так зване повстання — охопило всю околицю й уже навіть встигло закінчитися. І воно виявилося, на жаль! набагато Кривавішим, ніж я очікував у найстрашніших своїх снах.
Усе відбулося так, як я вам і пророкував. Того ж дня, коли ви повернулися до Чаутади шпигуни У По Кіна доповіли йому, що в джунглях біля Тонгви збираються бідолашні селяни, яких він Ввів В Оману своїми лихими замислами. Тієї ж ночі він таємно вирушає до місця з У Лугале, Поліційним Наглядачем, таким точно негідником, якщо таке лише можливо, і дванадцятьма констеблями. Вони швидко чинять набіг на Тонгву й застають повстанців, яких лише Сім!! зненацька у розваленій хижі в джунглях. Почувши про повстання, зі свого табору примчав і містер Максвелл, захопивши із собою Рушницю, приєднавшись до атаки У По Кіна із загоном поліції на нещасну хижу. Наступного ранку Ба Сейн, шакал та по сумісництву брудний на руку прихвостень У По Кіна, отримує наказ підняти якомога більший галас навколо повстання, блискуче виконує свою справу, в результаті чого до Тонгви несуться і містер Мак-Ґреґор, і містер Вестфілд зі своїм Відділком, і Лейтенант Верролл, прихопивши із собою п’ятдесят сипаїв, озброєних гвинтівками. Але примчавши туди, вони неочікувано для себе бачать, що повстання вже придушено, а у центрі села, під величезним тиковим деревом, задерши носа, сидить У По Кін і читає лекції селянам про те, як робити неможна, а ті всі перелякано кланяються, аж лоби об землю б’ють і присягаються, що тепер навіки будуть служити на славу і честь Уряду, на чому повстанню і кінець. Тим часом так званий веїкса, який насправді є ніким іншим, як цирковим заклинателем та посіпакою У По Кіна, зникає у невідомому напрямку, а от шістьох повстанців Хапають. Отак все і скінчилося.
Також маю повідомити вам найжурнішу новину: без Смерті не обійшлося. Містеру Максвеллу, як мені здалося, аж надто кортіло пустити в хід свою Рушницю, то ж коли один з повстанців спробував утекти, він вистрілив йому в живіт, від чого той і загинув. Думаю, через це мешканці села мають тепер до містера Максвелла недобрі почуття. Але з юридичного погляду містерові Максвеллу нічого не загрожує, адже ці чоловіки, безсумнівно, таємно організовували заколот проти Уряду.
Ах, але, Друже, я вірю, що ви усвідомлюєте, наскільки згубним може бути все це для мене! Я переконаний, ви розумієте, що у світлі нашого з У По Кіном Протистояння, все обернулося його цілковитою перемогою. Це тріумф крокодила. Віднині У По Кін — Герой округу, улюбленець усіх європейців. Я чув, що навіть містер Елліс схвально відгукувався про його подвиг. Якби ви лише бачили, наскільки мерзотно він Зазнався і як зухвало бреше усім, що ліквідував не якихось сім повстанців, а цілих Дві Сотні!! і як він буцімто кинувся на них із револьвером у руці (той, хто насправді лише віддавав накази з безпечного місця, поки поліція та містер Максвелл прокрадалися до хижі), запевняю, вас би точно Знудило. Йому навіть вистачило нахабства надіслати офіційний звіт про операцію, який розпочинався словами, „Моєю відданою готовністю кинутися у бій та нерозсудливою відвагою“, і я зуб даю, він написав цей Згусток Брехні ще за кілька днів до дня X. Це просто Огидно. І як подумаю що тепер, коли він перебуває на Вершині свого тріумфу, він знову почне поширювати проти мене свої отруйні наклепи, задіявши усі свої ресурси...».
Усю зброю в повстанців було конфісковано. В арсеналі, з яким збиралися іти на Чаутаду, вони мали:
— один дробовик з пошкодженим лівим дулом, який три роки тому викрали в лісничого;
— шість самопальних мушкетів з дулами, обрізаними з оцинкованих трубок, що вкрали із залізничної станції. Стріляли вони цвяхами після того, як за допомогою каменя добували іскру;
— тридцять дев’ять патронів дванадцятого калібру;
— одинадцять макетів гвинтівки, вирізаних із тикового дерева;
— кілька довгих хлопавок з китайської лавки для залякування супротивника.
Згодом двох повстанців засудили до п’ятнадцяти років каторги, трьох — до трьох років позбавлення волі та двадцяти п’яти ударів батогом, й одного — до двох років ув’язнення.
Для всіх й одразу стало очевидно, що жалюгідний бунт придушено. Європейці почувалися в цілковитій безпеці, через що Максвелл, відмовившись від охорони, повернувся до свого табору. Флорі ж збирався протриматися в таборі до самих дощів або принаймні до загальних зборів у клубі, на яких він обіцяв докторові висунути його кандидатуру. Та якщо чесно, тепер, намагаючись зібрати себе до купи після історії з Елізабет, інтриги між У По Кіном і доктором його зовсім не хвилювали, а навпаки, лише дратували.
Один виснажливий тиждень змінював інший. Спека ставала дедалі нестерпнішою. Розпечене повітря лихоманило від браку дощів. Флорі занедужав, та відлежуватися не збирався. Він роздратовано втручався в усі справи, викликаючи цим ненависть і наглядача, і кулі, і навіть своїх слуг. Джин, який він жлуктив без угаву, уже не допомагав. Уява знов і знов малювала Елізабет в обіймах Верролла. Це переслідувало його, наче огидний і болючий кошмар, приходило уві сні, раптово переривало й сплутувало думки вдень, отруювало присмак їжі. Бувало на нього нападала дика лють, що все довкола хотілося трощити. Одного разу влетіло навіть Ко Сла. Гірше за саму картину були її деталі, огидні й брудні деталі, які підкидала йому уява. Здавалося, лише сама досконалість, з якою він собі це малював, доводила, що це правда й відбулося насправді.
