— Ах, містере Флорі, нічого ви не тямите в східній підступності. І не таких, як я, знищив У По Кін. Повірте, він знайде спосіб переконати всіх у своїй правоті. А отже... нелегка на мене звалилася справа!

Доктор, поринувши в тяжкі роздуми, дістав хустинку й, протираючи нею окуляри, то спускався, то підіймався сходинками веранди. Цілком очевидно було ще дещо, про що йому не дозволяла розповісти його делікатність. На якусь мить така стурбованість ледь не змусила Флорі запропонувати свою поміч, але він втримався, добре розуміючи, що у сварки азійців ліпше не встрявати. Жодному європейцеві ще не вдавалося дістатися істини в цих чварах. Завжди було щось потаємне, непідвладне розуму білої людини. Змова за змовою, інтрига всередині інтриги. Крім того, однією з десяти заповідей істинного джентльмена в Індії було саме не втрапити у сварки «місцевих». Не розуміючи, про що говорить доктор, Флорі перепитав:

— Про яку справу ви говорите?

— Річ у тім, що якби я... ох, друже мій, боюся, ви станете з мене глузувати. Але якби я тільки міг стати членом вашого європейського клубу! Якби ж я міг! О, як би це змінило моє становище!

— Клубу? Навіщо? Як це може вам допомогти?

— Друже мій, у справах, як ця, престиж вирішує все. У По Кін ніколи не завдасть удару на очах у всіх. Не наважиться. А от наклепи й лихослів’я в мою адресу — це будь ласка. А от чи повірять у них люди, залежить безпосередньо від того, чи можуть за мене ручитися європейці. Так в Індії вирішують справи. Маєш добру репутацію — перед тобою відчиняються двері; погану — вони миттю зачиняються. Привітні кивки й товариське підморгування тут цінують більше ніж тисячі службових нагород. Ви навіть уявити собі не можете, як престижно для індійця стати членом європейського клубу. Там він майже стає європейцем. Жодні наклепи й чутки йому не страшні. Член клубу — особа священна й недоторкана.

Флорі, який уже збирався піти, відвів від доктора погляд, спрямувавши його на подвір’я. Йому завжди ставало ніяково й навіть соромно, коли розмова заходила про різницю в кольорі шкіри, через яку доктор, попри все своє бажання, не міг вступити до лав клубу. Соціальна нерівність серед близьких друзів пригнічує всіх, окрім індійців, для яких це звична справа.

— Є невелика ймовірність, що на наступних загальних зборах ми проголосуємо за вашу кандидатуру, — відповів він. Гарантій ніяких не даю, але це не так неможливо, як вам здається.

— Містере Флорі, благаю вас, тільки не подумайте, що я прошу вас висунути мою кандидатуру на члена клубу! Боронь Боже! Я чудово усвідомлюю, що це не у ваших силах. Я лише висловив свої думки вголос, розмірковуючи над тим, яким невразливим я б став, аби здобув членство в клубі.

Накинувши набакир свого фетрового капелюха, Флорі розтормошив палицею Фло, яка тихенько сопіла під кріслом. Почувався він геть кепсько. Він не відкидав думки, що якби-таки наважився зчепитися з Еллісом у дебатах, цілком ймовірно, йому б удалося просунути кандидатуру доктора Верасвамі на прийдешніх зборах. Зрештою, доктор був його другом, якщо на те пішло, чи не єдиним на всю Бірму. Безліч часу вони провели в розмовах і суперечках; розділяли разом вечерю у Флорі вдома. Якось Верасвамі навіть хотів познайомити Флорі зі своєю дружиною, але та, будучи благочестивою індускою, перелякалася на смерть і відмовилася. Вони разом їздили на полювання, де доктор, нав’ючений патронташем і мисливськими ножами, ледь дихаючи, ухилявся від листя бамбука, дряпався схилами, так ні разу й не скористався зброєю. Підтримати зараз доктора було питанням простої порядності. Однак Флорі також розумів дві речі: його друг ніколи не попросить про це; у клубі всі кістьми ляжуть, аби не пустити на поріг азійця. Ні, йому таке не по зубах! Воно того не варте. Він промовив:

— Правду кажучи, ми це нещодавно обговорювали. Сьогодні вранці видалася з цього приводу неабияка дискусія, та той тварюка Елліс знову завів свою платівку про «брудного чорномазого». Мак-Ґреґор запропонував прийняти у клуб місцевого члена. Здогадуюся, що не з власної волі, а, найімовірніше, отримав вказівку зверху.

— Так, я чув щось таке. Насправді до нас доходять усі ваші новини. Саме це й наштовхнуло мене на цю ідею.

— Отже, усе вирішать на червневих загальних зборах. Не знаю, чи вигорить, усе залежить від Мак-Ґреґора. Звісно ж, я віддам свій голос за вас, але це максимум, що можу для вас зробити. Мені дуже прикро, але більше просто не можу. Ви навіть не уявляєте, яка це буде бойня. Цілком ймовірно, що вас таки оберуть, але ви повинні знати, що зроблять вони це не із власної волі, а виконують неприємний обов’язок. Вони просто сказилися на ідеї зберегти клуб «тільки для білих», як вони це називають.

— Звісно, звісно, мій друже! Я чудово все розумію. Боже збав, щоб у вас через мене виникли неприємності з вашими європейськими друзями. Будь ласка, навіть не думайте засмучуватися з цього приводу! Лише сам факт, що всім навкруги відомо про нашу дружбу, дарує мені таке благо, що ви навіть не уявляєте. Престиж, містере Флорі, працює тут, як барометр. Щоразу, як люди помічають, що ви входите до мого дому, ртутний стовпчик підіймається на пів градуса.

— Що ж, тоді спробуємо підняти його до позначки «Ясно». Боюся, це все, що мені під силу.

— Цього більше ніж достатньо, друже. І якщо ми вже маємо таку розмову, повинен застерегти вас від ще однієї напасті, хоча ви, майже переконаний, сміятиметеся. Ви, особисто ви, маєте остерігатися У По Кіна. Остерігатися крокодила! Він, безумовно, ударить по вам, щойно дізнається, що водите зі мною дружбу.

— Гаразд, докторе, я остерігатимуся крокодила. Однак не думаю, що він може серйозно мені нашкодити.

— Будьте певні, він таки спробує, я його добре знаю. Його тактика — розлучити мене з моїми друзями. Можливо, він навіть наважиться вкрити наклепами й вас.

— Мене? Боже праведний, та в це ніхто не повірить. Civis Romanus sum[14]. Я — англієць. Поза всілякими підозрами.

— Проте, друже, будьте напоготові, про вас почнуть ширитися чутки. Не варто його недооцінювати. Він точно вигадає, як саме завдати вам удару. Він — крокодил. І як крокодил, — доктор красномовно ляснув пальцями, його образи іноді видавалися на славу, — як крокодил, він завжди завдає удару в найслабше місце!

— А хіба крокодили завжди хапають за найслабше місце?

Обидва зайшлися сміхом. Вони були досить близькими, щоб періодично дозволяти собі сміятися над дотепністю докторової англійської. Можливо, десь глибоко в душі доктор і засмутився, що Флорі не дав обіцянки зробити все можливе й неможливе в клубі, але зізнатися в цьому було для нього страшніше ніж смерть. Флорі ж зрадів, що можна нарешті змінити тему, таку неприємну для нього, яку волів би ніколи більше не порушувати.

— Що ж, докторе, мені справді вже час забиратися. Прощаюся з вами на випадок, якщо не встигну побачити до від’їзду. Сподіваюся, на зборах усе вдасться. Мак-Ґреґор — непоганий дідуган. Смію запевнити вас: він точно наполягатиме на вашій кандидатурі.

— Сподіватимемося на це, друже. Маючи такий статус, я зможу протистояти сотні У По Кінам. Тисячі! Прощавайте, мій друже! На все добре!

Щільно натягнувши на голову свого фетрового капелюха, Флорі почимчикував додому, минаючи залитий сонцем майдан. Час було снідати, хоча все випите, сказане й викурене за цей довгий ранок відбило всякий апетит.

Скинувши із себе все, окрім просторих чорних східних штанів, Флорі завалився на промокле від поту ліжко й заснув. Цей день він присвятив байдикуванню. Приблизно три тижні на місяць він проводив на лісовій стоянці, лише на кілька днів навідувався до Чаутади — здебільшого саме заради байдикування, адже конторських справ у нього майже не бувало.

Спальня була просторою квадратною кімнатою з білими гіпсовими стінами й такими ж просторими дверима. Замість надійної стелі прозирали лише балки, проміж яких полюбляли гніздитися горобці. Із меблів можна було розгледіти лише велике ліжко з москітною сіткою замість балдахіна, тому воно скоріше скидалося на намет, аніж на людську постіль; плетений стіл із стільцем і маленьке дзеркальце. На стінах висіло кілька грубих книжкових полиць, на яких збирало цвіль із кількох сотень книжок. Пласка тропічна ящірка, яка нерухомо вчепилася в одну зі стін, прикрашала її тепер, немов геральдичний дракон. Пронизуюче стріху веранди світло густо лилося вниз, немов розтоплене масло, а десь з бамбукових хащ монотонним гудінням відлунювало приглушене воркотіння голубів, яке в акомпанементі зі спекою, створювало снодійний ефект, проте не як колискова, а скоріше як хлороформ.