Двоє пажів, яких відправили туди з однією певного метою, підняли У По Кіна у вертикальне положення і він, важко перебираючи сідницями, приплівся до платформи, уклонився так низько, як лише дозволяв його живіт, одержав орден і побажання всього найліпшого під бурхливі оплески Ма Кін й інших своїх посіпак, що завзято плескали в долоні та розмахували шарфами в галереї.
Усього, що відведено досягнути смертній людині, У По Кін у своєму житті добився. Настав час готуватися до наступного світу — тобто розпочати будувати пагоди. Але, на жаль, саме в цю мить його плани полетіли шкереберть. Лише за три дні після повернення з палацу губернатора, ще до того як було закладено бодай першу цеглину цих спокутних пагод, в У По Кіна стався інсульт, від якого той і помер, не промовивши більше й слова. Жодна броня не в силах захистити від правосуддя долі. Ма Кін була в розпачі. Скільки б вона побудувала пагод, У По Кінові це не допомогло б, адже в здобутті покаяння зараховують лише власні вчинки та діяння. Як же вона страждає, коли уявляє, в якому світі опинився її чоловік після всього скоєного. Уява малює образи, в яких той блукає страхітливим підземним вогняним пеклом, пробираючись крізь зміїв у темряві. Можливо, йому довелося якось уникнути пекла, але тоді мав би справдитися його інший кошмар, і У По Кін повернувся на землю в тілі щура чи жаби. Можливо, саме цієї миті його пожирає змія.
В Елізабет усе склалося ліпше ніж вона очікувала. Після смерті Флорі місіс Лакерстін, полишивши всі натяки, відверто заявила, що в цьому страшному місці більше немає чоловіків і єдина надія — поїхати на кілька місяців у Рангун чи Мемьо. Але вона не могла відправити Елізабет туди саму, як і поїхати з нею, що майже означало віддати містера Лакерстіна на поталу білій гарячці. Минали місяці, і дощі сягли свого апогею. Елізабет було наважилася повертатися без чоловіка й копійки в кишені до Англії, аж раптом їй освідчився містер Мак-Ґреґор. Виявилося, що він давно збирався зробити це, просто добропорядно чекав, щоб минуло трохи часу після смерті Флорі.
Пропозицію Елізабет прийняла із радістю. Можливо, він і був для неї застарий, та нехтувати заступником комісара в цих краях негоже. І вже точно він був ліпшою кандидатурою ніж Флорі. Живуть вони дуже щасливо. Містер Мак-Ґреґор, людина завжди добродушна, після одруження став ще людянішим і приємнішим чоловіком. Він уже не так гримить своїм басом і навіть відмовився від ранкових тренувань. Елізабет дозріла із дивовижною швидкістю, набула тієї твердості й стриманих манер, які завжди були їй притаманні. І хоча вона й досі не знає ані слова бірманською, слуги, щойно побачивши її, аж трясуться з ляку. Вона як «Отче наш» вивчила весь Цивільний кодекс Бірми, влаштовує чарівні вечірки та прийоми й блискуче опанувала майстерність ставити дружин підлеглих чиновників на їхні місця. Одне слово, Елізабет сповна користала статусом бура-мемсахіб[20], для якого її і створила Матінка Природа.
Джордж Орвелл
/George Orwell/
(1903-1950) — англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», що в алегоричній формі розповідає про часи становлення СРСР.
На жаль, на тлі цих відомих книжок для багатьох читачів і досі залишається в тіні інший доробок письменника, зокрема його другий роман «Бірманські будні», в основу якого ліг період, коли молодий Джордж Орвелл з 1922 по 1927 рік служив у Бірмі полісменом в імперській поліції Великобританії. Це розповідь про темний бік Британської Індії, що викриває неприємні та ганебні епізоди з життя імперії, які на власні очі довелося спостерігати молодому Еріку Блеру і які назавжди змінили його світогляд — ще до того, як він став Джорджем Орвеллом, одним із найшанованіших і найцитованіших письменників XX століття.
