Вигляд у неї був пречудовий. Сукня помаранчового кольору з глибоким викотом так що всі принади й викотилися. Коли вона нахилялася щось запитати, її подих пахнув гвоздикою. Я розповідав, що пише Спіноза в тій книжці мого покійного тата. Слухала як зачарована. Очі величезні. Нахилилася вперед. Якийсь чолов’яга на бельетажі розглядав її згори в бінокль аж перехилився. Відчути красу музики можна тільки почувши її вдруге. Природи й жінки — з одного єдиного погляду. Бог створив країну, людина — пісню. МЕТЕМ БЗИК ОС метем психоз. Філософія. Та де там!
Всі загинули. Всі полягли в бою. Батько при облозі Росса, брати у битві біля Гоурі. Він прагнув у Вексфорд — ми ж бо вексфордські хлопці. Останній у своїй сім’ї і в своєму роду.
Я теж останній у своєму роду. Міллі має свого юного студента. Може, я сам винен. Без сина. Руді. Тепер уже пізно. А, може, ще ні. Може, ні? Може, ще можна?
Він ні на кого не мав зла.
Злість. Любов. Все це слова. Руді. Скоро буду старий.
Великий Бен запустив свій голос на повну гучність. Потужний голос, сказав Ричі Гулдинг, у якого рум’янець змагався з блідістю, Блумові, що скоро постаріє, але тоді, коли він був іще молодий.
Тепер щодо Ірландії. Мою країну я ставлю вище, ніж короля. Вона слухає. Хто там боїться говорити про дев’яносто четвертий рік{582}? Пора вже рухатися вперед. Досі ми тільки споглядали.
— Благословіть мене, отче, — вигукнув стрижений Доллард. — Благословіть мене, і я піду.
Тук.
А Блум благословення іти не отримав, тож сидів далі, споглядаючи. Убранство на ній таке розчепурене, що тебе бере отороп: звідки воно взялося, отримуючи вісімнадцять шилінгів на тиждень. Кавалери докидають дещицю. Треба матися на бачності. До чого гарні дівчата, ці милі. Над печальними хвилями моря{583}. Роман хористки. Зачитано листи, які свідчать про те, що він обіцяв одружитися. Своїй гарненькій любій кізоньці пише її баламутний цапок. Сміх у судовій залі. Генрі. Підпис там не мій. Гарне у тебе ім’я.
Зараз принишкла музика і мелодія і слова. Потім знову в темпі. У буцімто священика з шелестом спала з плечей сутана, а під нею мундир. Капітана йоменів. Вони все це пам’ятають пречудово. І люблять щоразу переживати, слухаючи про ці драматичні перипетії. Офіцер англійського ополчення.
Тук. Тук.
Захоплено вона слухала, нахилившися вперед усім тілом, щоб краще чути.
На обличчі ні хмаринки. Вважай, незаймана дівчина — якщо займали, то тільки пальцем. Якщо хочеш, то напиши на ній, як на чистій сторінці. А якщо не напишеш, що тоді з ними буде? Змарніють, занепадуть. Це підживлює їхню молодість. Та навіть самі собою захоплюються. Подивись-но. На ній можна пограти. Подути на неї губами. Біле тіло жінки — це жива флейта. Подути стиха. Гучно. У кожної жінки три діри. У богині не роздивився. Вони хочуть самі, тому без зайвих церемоній. І в нього цих бабів, скільки хоч. У кишені золото, на писку нахабство. Дивитися і бачити: пісні без слів. Моллі і той хлопчина з катеринкою. Вона зрозуміла: йдеться, що мавпочка хвора. Чи може тому, що схоже на іспанську мову. Таким чином можна розуміти навіть тварин. Соломон знав як. Дається від природи.
Черевомовлення. Рот у мене стулений. Думають у мене в череві. Що?
Бажаєш? Ти? Я. Хочу. Щоб ти. Щоб.
Розлютований йомен став його шпетити на чім світ стоїть. Завівся, іродів син, так, що його мало шляк не трафив. Добре, що ти, хлопе, придумав прийти сюди. Жити тобі лишилася година, та й уже.
Тук. Тук.
Оце так! Шкода бідолаху. Від згадки про мучеників ми зронимо щиру сльозу. Згадаймо всіх, що помирають, що прагнуть померти, жадають. Принагідно і всіх, що народжуються. Бідолашна місіс Пюрфуа-Чистовір. Сподіваюся, вона вже розродилася. Тому що їхні лона.
Волога жіночого лона зіниця дивилася крізь частокіл вій, спокійно дослухаючись. Які гарні в неї очі бачиш тоді, коли вона мовчить. На тій річці. За кожним разом, коли повільно піднімалася шовковиста хвиля її персів (піднесення її округлих форм), червона троянда поволі піднімалася і поволі спадала. Биття її серця поєднане з диханням, а дихання це життя. І всі дрібнесенькі дрібушечки закруток дівочого волосся тріпотіли в унісон із мінливими узорами листя папороти.
Та поглянь. Згасають уже яскраві зорі. О, трояндо. Кастилії. Світання. Ха. Лідвелл. Та це для нього, а не. Закоханий. Чи я теж хотів би? А подивіться, що там біля неї, звідси. Корки, калюжі пивної піни, купи порожніх пляшок.
На гладенькому руків’ї пивної помпи лежить легенька рученька Лідії, нехай би я поклав на неї свої руки. Всіх затопила хвиля співчуття до бідолашного стриженого хлопця. Сюди-туди, туди-сюди по лискучому руків’ї (вона знає його очі, мої очі, свої очі) великий і вказівний пальці співчутливо гладили, погладжували, ніжно торкалися, потім рушили вниз поволі, стиха, і в їхньому рухомому слизькому кільці стирчала біла прохолодна емальована трубка.
А півень знає лиш своє кукуріку.
Тук. Тук. Тук.
У цьому домі я господар. Амінь. Він люто скреготав зубами. Зрадників на шибеницю.
Акорди погодилися. Дуже жаль, що так сталося. Але довелося.
Забаві кінець, пора мені тікати. Дякую, то була райська насолода. Де мій капелюх. Пройду повз неї. «Фрімен» можна залишити. Лист зі мною. А що коли вона? Ні. Іти, іти, іти. Як Кешел О’Шпаро Конноро Койло Тисделл Морис Тиснтделл Фаррелл, Іт-и-и-и.
Ну, то я вже. Ви йдете? Якщвмшубувйте. Блумотуп. Заблумався. Підвівся. Ох. Мило в кишені прилипло позаду. Напевно, спітнів: музика. Не забути про лосьон. Що ж, бувайте. Супер. Карточка в капелюсі. Так.
Блум пройшов повз глухого Пета, той стояв на порозі, нашорошивши вуха.
А хлопчину повісили біля Женевської казарми. І тіло його закопали у Песиджі. Dolor[193]. О, він долорес! Голос тужливого співця закликав до скорботної молитви.
Повз троянду, повз шовковисті перса, повз пестливу рученьку, повз калюжі, корки, порожні пляшки, побіжно вітаючись, повз оченята і розкішні парості папороти, бронзу і потьмяніле золото в затінку морських глибин простував Блум, смирний Блум, той Блум, який почувається такий сум самотній.
Тук. Тук. Тук.
Молітеся за нього, благав бас Долларда. Ті, хто слухає сумирно. Прошепчіть молитву, зроніть сльозу, добрі люди, пожалійте його, людоньки мої милі. То був стрижений хлопчина.
Вийшовши у вестибюль готелю «Ормонд», Блум сполохав готельного стриженого хлопця-служку — той підслуховував розмову двох мешканців — і почув гучні вигуки браво та лункі виляски захоплених слухачів по спині співака і тупіт черевиків, їхніх черевиків, а не хлопця. Всі гуртом закликали випити з такого приводу. Мені пощастило: хай п’ють без мене.
— Так от, Бене, — озвався Саймон Дедал. — Слово чести, ви були на своєму високому рівні.
— Ні, на вищому, — заперечив Том-Джин Кернан. — Найпроникливіше виконання цієї балади, гарантую своєю душею і честю.
— Лаблаш{584}, — докинув отець Каулі.
Бен Доллард, наче танцюючи качучу, важкими кроками рушив до шинквасу, розхвалений по саме нікуди і розчервонілий, його вузлуваті пальці клацали в повітрі як кастаньєти.
Великий Бенаден Доллард. Великий Бенбен. Великий Бенбен.
П-р-р.
Усі розчулилися, а Саймон на знак свого захоплення гучно просурмив у сурму свого носяри, усі засміялися, так що він, Бен Доллард, поринув у радісний захват.
— Як ви зашарілися, — зауважив Роберт Лідвелл.
Міс Дус повернула свою троянду так, щоб вона виглядала ефектніше.
— Бен machree[194] — сказав містер Дедал, ляснувши його по тлустій лопатці. — В здоровому тілі здоровий дух. Він молодець. Але ж він постійно підживляє тканини свого тіла жировими клітинами.
