Лисий глушман Пет приніс чорнило і пласке прес-пап’є. Поряд із чорнилом і пером Пет поклав пласке прес-пап’є. Пет забрав із столу тарілку таріль ніж і виделку. І Пет пішов.

Ця мова єдина з усіх, оголосив, звертаючись до Бена, містер Дедал. Він чув їх у Рингабеллі, там, де Кроссгейвен, у Рингабеллі ще хлопцем, співали там вони свої баркароли. У гавані Квінстауна повно італійських суден. І гуляли вони, чуєте Бене, місячними ночами у своїх чудернацьких капелюхах. І їхні голоси спліталися зграйно. Які мелодійні пісні, Бене. Слухав їх хлопцем. Над гаванню Рингабелли лунали місяцероли.

Відклавши обридлу люльку, він затулив долонею свої уста, які проворкували нічний поклик місячного сяйва, ясно чутний зблизька, і відгук на нього здаля.

Скручене у рурку число «Фрімена» Блум озирав по краю, шукав: де ж я це бачив. Каллан, Коулмен, Дігнем Патрик. Не те! Не те! Кран. Ага! Саме те, що мені треба…

Чи не піддивляється він часом, бо ж пильний, як пацюк. Розгорнув свій «Фрімен». Тепер не побачить. Не забути: е пишу по-грецькому. Блум умочив перо. Блу промимр: шановний сер. Шановний Генрі написав: шановна Мейді. Отримав ваш лис і квіт. Овва, а куди дів? У якійсь киш або в. Цілко неможл. Підкреслити неможл. Написати сьогодні.

От нудота. Знуджений Блум потарабанив стиха я просто міркую пальцями на пласкому прес-пап’є, що його приніс Пет.

Далі. Я певен ти знаєш, до чого це я. Ні, це е замінити. Прийми мій невеличкий подару який я вкла. Попросити хай не відпов. Постривай-но. Отож п’ять для Діг. Тут біля двох. Пенні чайкам. Ілля вже йде. Сім у Деві Берна. Всього біля восьми. Тоді можна півкрони. Маленький подар: пошт. перек. два з половиною. Напиши мені довгого. Ти не зневажаєш? Чи є у тебе які-небудь прикраси, дзеньки-бреньки? Вони збуджують людину. Чому ти називаєш мене вредним? Може, ти вредна сама? Ох, бідолаха Мері, випала у неї з панталонів шпилька. А сьогодні бувай. Так-так, я тобі розкажу. Самому охота. Щоб підтримати. Нагадай мені той інший. Той світ, що у неї в листі. Моєму терпінню вже край. Щоб підтримати. Ти мусиш вірити. Вірити. Той із кух. Це. Є. Правда.

Невже я пишу дурниці? Одружені чоловіки такого не пишуть. Примушує їх шлюб, їхні дружини. Тому що я з своєю не. А що коли б. Але як? Їй треба. Зберегти молодість. А якщо вона довідається. Карточка в моєму капел. Сказати, але не все. Без зайвого болю. Якщо не побачили на власні очі. Жінка. Кожному своє.

Кабріолет номер триста і двадцять чотири, візник Бартон Джеймс, адреса Гармоні-авеню, номер один, Доннібрук, а в ньому пасажир, молодий джентльмен у новенькому костюмі з синього саржа від Джорджа Роберта Месайеса, кравця й закрійника, адреса Набережна Ідей, номер п’ять, і в хвацькому брилі, придбаному в Джона Плестоу, капелюшника, адреса Грейт Брансвік-стрит, номер один. Зрозуміло? Це і є ті самі дзвіночки, що квапляться і дзвонять дзень-дзелень. Повз різницьку лавку Длугача і яскраві оголошення Агендат бігла клусом кобилка з пишним задом.

— Пропонують роботу? — поцікавилися пильні очі Ричі.

— Атож, — підтвердив Блум. — Комівояжером по місту. Гадаю, це справа даремна.

Блум бурм: найкращі рекомендації. Хоча Генрі писав: це варте уваги. Тепер ти знаєш. Поспішаю. Генрі. Грецька літера е. Краще додати постскриптум. Що він оце грає? Імпровізує інтермеццо. P.S. Трам-там-там. А як ти там? Думаєш, як мене покарати? Та й ну вихилятися, спідниця круть-верть. Скажи мені, бо цікаво. Знати. От. Авжеж, якби ні, то не питав би. Ля-ля-ля-ре-е. Остання нота сумно звучить у мінорі. Чому мінор сумний? Підпишись Г. їм подобається, коли кінець сумний. P.P.S. Ля-ля-ля-ре-е. Сьогодні мені так сумно. Ля-ре-е. Так самотньо. До-о.

Він швидко промокнув лист, приклавши його до Петового прес-пап’є. Конв. Адреса. Просто переписати з газети. Промимрив: мсьє Каллан, Коулмен і Ко. А Генрі написав:

Промокни це тим самим місцем, щоб не можна було прочитати. Авжеж. Конкурс був на оповідання з таким сюжетом. Що когось викрили, прочитавши з промокашки. Премія — гінея за шпальту тексту. Метчем часто згадує реготуху відьмочку. Бідолашна місіс Пюрфуа-Чистовір. К.п.: капут.

А щодо сумного, здебільшого воно створюється поетичним настроєм. Музикою. Музика нас зачаровує^{572}, каже Шекспір. На кожен день року маємо по цитаті. Бути чи не бути. Щодня щось мудре.

Рудоволосий із сивиною він походжає по розарію Джерарда на Феттер-лейн. Життя у чоловіка одне. І одне тіло. Роби. Роби ж но.

Хоч сяк-так, а зроблено. Марку і гроші. Пошта близько. Рушай. Годі. Обіцяв зустрітися з ними у Барні Кірнана. Неприємна справа. Дім скорботи. Рушай. Пете! Не чує. Глуха тетеря.

Кеб уже під'їжджає. Говори. Говори. Пете! Не чує. Розкладає серветки. За день, мабуть, натупається так, що й ніг під собою не чує. Намалювати йому на потилиці обличчя, тоді їх працюватиме двоє. От якби ті ще щось заспівали. Відвернули б мою увагу від.

Лисий Пет усе морочився із своїми серветками. Пет офіціант, але він недочуває. Клієнт питає Пета, а Пет нічого не петра. Хе-хе-хе-хе. Питає Пета, а Пет не петра. Хе-хе. Він офіціант. Хе-хе-хе-хе. Клієнт питає, а він не петра. Коли він питає якщо він питає він не петра коли він питає. Хе-хе-хе-хе. Хо-хо. Хай він питає, доки Пет допетра.

А ось Дус. Дус Лідія. Бронза й троянда. Вона відпочила розкішно, ну просто розкішно. І подивіться, яку гарну мушлю вона привезла.

І вона легенько посунула до нього на кінець шинквасу зазубрений і закручений морський ріжок, щоб він, Джордж Лідвелл, адвокат, почув його звуки.

— Ось послухайте, — сказала вона.

Слухаючи, як просторікує розігрітий джином Том Кернан, акомпаніатор повільно бринькав, сплітаючи якусь мелодію. Незаперечний факт. Як Волтер Бепті^{573} втратив свій голос. Отож, сер, її чоловік хапає його за горлянку. Ну, мерзотнику, — каже він, — більше ви вже ніколи не будете співати своїх любовних співаночок. Отак воно було насправді, сер Том. Боб Каулі підтвердить. Тенори завжди приваблюють жіноцтво. Каулі відхилився на спинку стільця.

О, тепер він почув, коли вона притулила йому до вуха. Послухайте! І він почув. Чудово. Вона притулила до свого і крізь просіяне світло проблисло яскраве золото. Щоб почути.

Тук.

Крізь двері бару Блум бачив, як вони притуляли собі до вух мушлю. Він чув, не так чутно, як вони, але чув те, що чула вона сама, потім те, що чув він, плескіт хвиль гучний і безгучний гуркіт.

Бронза біля стомленого золота, поблизу, далі, вони слухали.

Її вухо теж мушля, але з мочкою. Відпочивала на морі. Вабливі приморські дівчата. Зовсім спеклися на сонці. Щоб гарно засмагнути, слід передовсім помазатися кольдкремом. Грінка з маслом. Ой, не забути про лосьйон. Лихоманка у неї на губі. Голова просто обертом. Волосся начесане на чоло: мушля обросла водоростями. Навіщо вони ховають вуха під пасмами волосся, що звисають наче водорості? А туркені свого рота, навіщо? Тільки очі над запоною, чадра. Спробуй-но зазирнути. Печера. Цікавим сюди немає ходу.

Вони думають, що чують море. Його спів. Ревище. Насправді ж це кров. Може шуміти у вухах. А кров теж море^{574}. Кульки-острови.

Справді дивно. Так виразно чути. Ану ще. Джордж Лідвелл потримав її, послухав, як вона шумує, тоді поклав обережно.

— Що там розказують буйні хвилі^{575}? — запитав він її, усміхаючись.

Чарівливо усміхаючись морською усмішкою, але не відповідаючи, Лідія йому усміхнулася.

Тук.

Повз Ларрі О’Рурка, повз Ларрі, молодецького Ларрі О’, О’Шпар гуцався і О’Шпар звернув.