Він ішов, і за кожним кроком усмішка зникала з його обличчя, а тим часом на сонце насувалася темна хмара, затінюючи строгий фасад Триніті. Один за одним під’їздили трамваї і від’їздили, подзвонюючи. Слова ні до чого. Усе йде своїм звичаєм, день за днем: поліцейські крокують туди й сюди, трамваї котяться до нас і від нас. Ті двоє психів швендяють вулицями. Дігнем врізав дуба. Майна Пюрфуа-Чистовір із набухлим черевом стогне на ліжку, щоб із неї витягли дитя. Щосекунди хтось десь народжується. Щосекунди хтось інший помирає. Відколи я годував птахів, минуло п’ять хвилин. Ґиґнуло їх аж три сотні. Інші три сотні народилися, з них змивають кров, усі вони обмиті кровію агнця, репетують уа-а-а-а.

Люду щезне сила-силенна, натомість прибуде сила-силенна іншого, щезне і цей: потім інший прибуде і щезне теж. Будинки, ряди будинків, вулиці, милі й милі бруківки, купи цегли, каміння. Переходять із рук у руки. Цей господар, інший. Як то кажуть, домовласник вічно живий. Одного звільнили, і враз його заступає інший. Купують майно за золото, а все золото лишається у них. Щось вони тут шахрують. Згуртувалися в містах і вичікують віками. Піраміди в пісках. Будували на хлібі й цибулі. Раби. Китайську стіну. Вавилон. Лишилися здорові каменюки. Круглі вежі. Решта це сміття, розлогі передмістя, поспіхом споруджені хати. Будинки Кервана^{336} із шлакобетону. Хіба що переночувати.

Кожен із нас це ніщо. Настала найгірша пора дня. Життєва снага. Хмуро, смутно: ненавиджу цей час. Почуваюся так, наче мене розжували й виплюнули.

Будинок ректора. Високоповажний доктор Лоссос: консервований лосось. Добре він там законсервований. Не жив би я в такому будинку, хоч би мені й приплатили. Сподіваюся, у них сьогодні є печінка з беконом. Природа не терпить порожнечі.

Сонце поволі виповзло з-під хмари й засяяло на срібних виробах, виставлених на тім боці вулиці у вітрині крамниці Волтера Секстона, повз яку саме проходив Джон Говард Парнелл^{337}, засліплений яскравим сонячним світлом.

Оце він і є: рідний брат того. Схожий на нього, як викапаний. Його обличчя ввижається постійно. Саме зараз випадковий збіг. Сто разів буває, що ти думаєш про людину, а її не зустрічаєш. Простує, як уві сні. Ніхто його не впізнає. Напевно, сьогодні засідання муніципалітету. Кажуть, що, відколи став церемоніймейстером, він ні разу не надягав своєї уніформи. А Чарлі Булджер завжди бундючився, появлявся в трикутному капелюсі, напудрений і поголений. Подивіться, який у нього пригнічений вигляд. Видно, не на ту ногу встав. Під очима мішки як у привида. У мене досада. Брат великої людини: брат свого брата. На коні магістрату він би виглядав як картинка. Піде у клуб, може, вип’є кави, пограє в шахи. Для його брата люди були пішаками. Використав і хай ідуть к бісу. Боялися сказати хоч півслова супроти. Заморожував їх усіх своїм холодним поглядом. Безвідмовно діяло одне: його ім’я. Всі вони трохи не при собі. Несповна розуму Фанні й друга сестра^{338}, місіс Дікінсон, у якої виїзд із червоною упряжжю. Фігура струнка, як у хірурга М’Ардла. А проте Девід Шігі^{339} переважив його на виборах у Південному Міті. Відмовитися від парламентської кар’єри і взятися за громадські справи. Бенкет патріота. Їдять помаранчеві шкуринки^{340} в парку. Коли його вибрали в парламент, Саймон Дедал сказав, що Парнелл устане з могили і виведе його за руку з палати громад.

— … про двоголового восьминога, у якого на одній голові кінці світу забули зустрітися, а друга розмовляє з шотландським акцентом. А мацаки…

Вони обійшли містера Блума краєм пішохода. Борода і велосипед. Молода жінка.

І цей теж тут. То це таки збіг: уже вдруге. Майбутні події^{341} попереджають про себе загодя, відкидаючи наперед свої тіні. Схвально оцінив видатний поет містер Джо. Расселл. Може, це з ним Ліззі Твіґґ. А. Е.: що це може означати? Мабуть, ініціали. Альберт Едвард, Артур Едмунд^{342}, Альфонс Еб Ед Ель Есквайр. Що він там балакав? Кінці світу з шотландским акцентом. Мацаки: восьминіг. Щось оккультне: символізм. Розбалакує. А вона жадібно слухає. Не кажучи ані слова. На поміч джентльменові в літературній праці.

Він дивився вслід високій постаті у домотканій одежі, з бородою і велосипедом, а поряд жінка його слухає. Ідуть із вегетаріанської їдальні. Там тільки зелень та фрукти. Біфштекса і не питай. Бо якщо з’їси його, то очі тієї корови стежитимуть за тобою довіку і віку. Кажуть, краще для здоров’я. Насправді ж гази в кишковику і вода. Спробував. Бігаєш, куди треба, цілий день. Живіт, як барабан, здутий. Цілу ніч щось верзеться. Чому вони назвали ту котлету, яку мені подали, горштексом? Горіховики. Фруктовики. Щоб мені здалося, наче я смакую ромштекс. Нісенітниця. Та ще й соли надміру. І додають соди. Цілу ніч сидиш біля крана.

Панчохи у неї над щиколоткою у складках. Негоже так, неприємно бачити. Ці літератори, вони всі десь там, у висотах. Замріяні захмарені символісти. Ну, естети. Не подивуюся, якщо виявиться: саме така їжа навіює в уяві подібні хвилі, поетичні. От, наприклад, якщо взяти будь-кого з тих полісменів, які заправилися порцією ірландського рагу, то з нього не видобудеш ані жодного поетичного рядка. Він бо не знає, що таке поезія взагалі. Для цього треба перебувати в певному настрої.

Він перейшов вулицю на розі Нассау-стрит і зупинився проти вітрини крамниці «Єйтс і син», прицінюючись до біноклів. А може зазирнути до Гарріса і побалакати з юним Синклером? Ґречний хлопець. Певно, обідає. Треба полагодити мої старі окуляри. Лінзи фірми Герц, шість гіней. Німці лізуть у кожну шпарину. Продають дешевше, щоб захопити ринок. І збивають ціни. Може, пощастить знайти пару в бюро знахідок на вокзалі. Ото чудасія: чого тільки не забувають люди в потягах і гардеробах. Про що вони думають? Жінки теж. Неймовірно. Торік, їдучи в Енніс, довелося прихопити сумку, яку забула дочка того фермера, передав її під час пересадки в Лимерику. І по загублені гроші не приходять. Он там на даху банку маленький годинник, щоб випробовувати ці біноклі.

Приплющити повіки до спіднього краю райдужної оболонки. Не бачу. Якщо уявити, що він там, то майже напевно побачиш. Ні, не бачу.

Він повернувся і, стоячи між вітринними маркізами, простягнув до сонця праву руку. Давно вже хотілося спробувати. І справді: точно. Кінчик його мізинця зовсім затулив сонячний диск. Певно, що тут фокус, де сходяться промені. От якби ще й темні окуляри. Цікаво. Коли ми жили на Ломбард-стрит, то там стільки мови було про плями на сонці. Вони, ці плями, це страшенні вибухи. Цього року відбудеться повне затемнення сонця: десь восени.

Та ось, щойно я про це подумав, як куля впала, позначивши час по Грінвічу. Цей годинник керується електричними дротами з Дансинку^{343}. Хотілося б навідатися туди у першу суботу місяця. Якби я мав рекомендацію до професора Джолі або знав дещо про його родину. Це посприяло б нашому спілкуванню: кожен любить почути про себе щось приємне. Лестощі діють, коли вони несподівані. Аристократ пишається тим, що походить від королевої коханки. Його праматір. Улещуй без усяких вагань. З ласкавим словом можна весь світ обійти. І боронь тебе Боже, щоб ти зайшов і відразу бовкнув те, чого, сам знаєш, не спромігся збагнути: а що таке параллакс? Покажіть цьому джентльменові, де тут двері.