— Натанів голос! Голос його сина! Я чую голос Натана, який залишив свого батька помирати з горя та злиднів на моїх руках, залишив батьківський дім і залишив Бога батьків своїх.

Так, Леопольде, кожне з цих слів сповнене глибокого значення.

Бідолашний тато! Бідолаха! Добре, що я не пішов у кімнату й не побачив його обличчя. Того дня! Боже! Боже! Ет! Може, для нього так було краще.

Містер Блум повернув за ріг, де стоянка візників, шкапини стояли, понуривши голови. Годі думати про це, не варто. Час уткнутися в шаньку з вівсом. І треба ж було здибати цього МакКоя.

Підійшов ближче і почув, як хрумтить золотавий овес, тихо хрупають зуби коней. Вони, волоокі, стежили за ним, а він проходив мимо, вдихаючи солодкуватий дух вівсяної кінської сечі. Їхнє Ельдорадо. Бідолашні чотирикопитні! Байдуже їм до всього, нічого вони не знають, ні про що не дбають, їм аби увіпхнути свої довгі морди в шаньку з вівсом. А ті шаньки такі повні, що нема про що й говорити. Тож нагодовані вони і дах над головою мають. І вихолощені: чорне, наче ґумове, дрантя звисає між їхніх задніх ніг. Може, вони й щасливі такі, які є. Як подивишся, такі ж вони гарні й симпатичні коники. А от коли заіржуть, то хоч вуха затуляй.

Він витягнув із кишені листа і вклав його в газету, яку тримав у руці. А раптом тут і вона назустріч! У провулку буде безпечніше.

Ось пройшов повз заклад, що правив візникам за притулок. Дивне життя у візників, завжди вони в русі, за будь-якої погоди, в усі боки, або рахують час, або в один кінець, і завжди за чужим велінням. Voglio е non. Буває частую їх залюбки цигаркою. Товариські. Проїжджаючи повз вас, щось вигукують. Блум замугикав:

Потім звернув на Камберленд-стрит і, пройшовши кілька кроків, зупинився під стіною станції. Ні душі. Склад лісоматеріалів Міда. Стоси колод. Руїни і хатини. Обережно переступив накреслені крейдою на асфальті класи, де лежав забутий камінець. Не попав у вищий клас. Біля складу сидів навпочіпки хлопчина, грав сам із собою в кульки, ляскав кульку великим пальцем. Смугаста мудра кішка, сфінкс, що моргає очима, стежила, сидячи на теплому підвіконні. Шкода їх турбувати. Магомет відрізав клапоть свого плаща, щоб її не розбудити. Розкрити його. Я теж грав у кульки, коли ходив у школу тієї старої дами. Вона любила резеду. Місіс Елліс. А містер? Він розпечатав конверта, не виймаючи з газети.

Квіточка. Либонь, воно. Жовта квіточка із сплюснутими пелюстками. Тож, видно, не розсердилася. Що ж вона там пише?

Він зосереджено відокремив від листа пришпилену до нього квітку, принюхався, чи пахне, вже майже вивітрилось, і засунув у нагрудну кишеню. Їм вона подобається, бо її ніхто не почує. Або отруєний букет, щоб укоротити йому віку. Потім, спроквола рушивши далі, він перечитував листа, промовляючи упівголоса окремі слова. Тюльпани сердиті на тебе любий мій чоловічий цвіт покарає твій кактус якщо ти не будь ласка покарай бідолашну незабудку як я хочу фіалки любий троянди коли ми скоро анемон зустрінемо всі вредний нічна стеблина дружина Мартині парфуми^{154}. Прочитавши лист, він витяг його з газети і знову поклав у бічну кишеню.

Тихо зрадів він, і його уста відкрилися. В цьому листі співає вже іншої. Цікаво, чи сама писала? А удавала з себе ображену: я ж дівчина з порядної родини і вихована доброчесно. Можна б зустрітися якось у неділю після служби. Дякую: не маю такого бажання. Звичайна любовна сварка. Потім кожне у свою шкаралупу. Як ми з Моллі, коли погиркаємось. Сиґара заспокоює. Наркотик. Наступного разу крок далі. Вредний хлопчисько: наб’ю: звичайно ж, боїться таких слів. Брутальні, ну то й що? Треба пробувати. Раз за разом.

Мацаючи лист у кишені, витяг із нього шпильку. Просто шпилька, чи може? Кинув її додолу. Мабуть, із її одежі: щось пришпилювала. Дивно, скільки у них в одязі шпильок. Троянд без шпичаків не буває.

І в голові йому загорлали незграйні дублінські голоси. Тієї ночі в Кумі дві дівки співали, обнявшися під дощем.

Шпильку? Штуку. Так болить голова. Мабуть, у неї гості. Або ж увесь день клацала на машинці. Перевтома очей розладнує нерви шлунку. Якими духами душиться твоя дружина. Ну як можна таке зрозуміти?

Марта, Мері. Десь я бачив цю картину, вже забув, чи старого майстра чи просто підробку. Він сидить у їхньому домі, розповідає. Таємне. Ті дві дівки з Кума теж слухали б залюбки.

Приємно почуваєшся увечері. Походив увесь день і досить. Тож спочинь: тихий присмерк: а всі інші хай собі казяться. Забудь. Розкажи про місця, де ти був, про тамтешні звичаї. Інша, що зі жбаном на голові, кухторила вечерю: фрукти, оливки, чудова на смак прохолодна вода з колодязя, холодно-кам’яного, як отвір у стіні в Ештауні^{155}. Коли наступного разу піду на перегони, треба буде взяти з собою паперовий стаканчик. Вона слухає, дивлячись на мене великими карими лагідними очима. Розказуй же: ще і ще: геть усе. Потім зітхання: мовчанка. Довгий довгий довгий спочинок.

Проходячи попід залізничним мостом, він витяг конверта, швидко подер його на дрібні клапті й розкидав їх над бруківкою. Білі клаптики розвіялися, падаючи у вогкому повітрі: і всі попадали.

Г. Квіт. Так само можна порвати і чек на сто фунтів. Простий папірець. Лорд Айві якось прийшов ув Ірландський банк із чеком на семизначну суму, і йому тут-таки видали мільйон фунтів. От які гроші можна видобути з портеру. А його співбрат лорд Ардилон, кажуть, за день міняє сорочку аж чотири рази. Щоб, часом, не завелися воші чи ще які паразити. Мільйон фунтів, ану хвилинку. За пінту два пенси, за кварту чотири пенси, за галон портеру вісім пенсів, та ні — за галон портеру шилінг і чотири пенси. Двадцять поділити на один і чотири: приблизно п’ятнадцять. Ні, точно, п’ятнадцять мільйонів барилець портеру.