Він утупився невидющими очима на постскриптум. Вибач, що писала недбало. Поспішаю. Унизу на піаніно. Вилуплюється з лялечки. Посварився був з нею в «XL» кав’ярні за браслетку. Не хотіла ані тістечко їсти, ані розмовляти, ані дивитися. Зухвале дівчисько. Він повмочав інші шматочки хліба в підливу й заходився їсти кусник за кусником нирку. Дванадцять з половиною шилінгів на тиждень. Не багато. Проте могло їй випасти й гірше. Хористкою в мюзик-холі. Молодий студент. Він ковтнув охололого чаю, щоб запити снідання. Потому прочитав листа знову; двічі.

Дарма; вона вміє себе пильнувати. А якщо ні? Та нічого ж не сталося. Звичайно, могло б і статися. В усякому разі, почекай, доки станеться. Норовисте дівча. Її тоненькі ноги біжать угору сходами. Доля. Стає на порі. Марнославна; дуже.

Він усміхнувся до кухонного вікна стурбовано й ніжно. Колись я застукав її на вулиці — щипала собі щоки, аби вони почервоніли. Трохи анемічна. Пізно відлучили. На «Ерін’с Кінг^{138}» того дня навкруг Кіша. Чортова стара посудина страшенно хиталася на хвилях. Анітрохи не злякалася. Її ясно-блакитний шарф майорів на вітрі разом з волоссям.

Дівчата-бережаночки. Розірваний конверт. Руки в кишенях штанів, у візника вільний день, гуляє виспівуючи. Друг родини. Розтрівожились, саме так вимовляє він. Освітлений мол, літній вечір, оркестр.

Міллі теж. Молоді поцілунки; перші. Давно, тепер минулося. Місіс Меріон. Читає зараз, лежачи, перебирає пасма кіс, усміхається, заплітає.

Легенький дрож поплинув уздовж хребта, дедалі дужчаючи. Буває, так. Попередити. Марно: нічого не вдію. Солодкі дівочі вуста. Теж буває. Він відчув, як жаль заповнює його вщерть. Марно тепер рушати. Вуста ціловані, цілуючи ціловані. Повні клейкі жіночі вуста.

Краще їй бути там, де вона є зараз; далі від домівки. Нехай свого діла пильнує. Хотіла собаку, щоб бавити час. Можна було б туди поїхати. Серпнева відпустка, лише два з половиною шилінги туди й назад. Та чекати ще шість тижнів. Може, дістану кореспондентський квиток. Або через Мак’Коя.

Вилизавши шерсть, кішка вернулася до замазаного м’ясом паперу, нюхнула його і подалася до дверей. Вона озирнулася на нього, нявкнула. Хоче вийти. Чекатиме перед дверима, рано чи пізно вони відчиняться. Хай чекає. Неспокійна. Електрика, Відчуває грозу. До того ж умивалася спиною до вогню.

Шлунок був важкий, переповнений: потому кишки почали скорочуватися. Він устав, розстебнувши на штанях ґудзик. Кішка до нього нявкнула.

— Няв! — сказав він їй на відповідь. — Постривай-но, доки я зберуся.

Важко: день буде спекотливий. Йти нагору забагато труду.

Газета. Він любив читати, сидячи у вбиральні. Сподіваюся, ніяка лиха личина не почне туди добиватися, саме коли я.

У шухляді столу він знайшов старе число «Тіт-бітс». Склав його, затиснув під пахвою і одчинив двері. Кішка побігла вгору нечутними стрибками. Ага, хотіла податися в горішню кімнату, згорнутися клубочком на ліжку.

Прислухавшись, він почув її голос:

— Киць-киць. Іди-но сюди, кицю.

Він вийшов через кухню в сад: став і прислухався, що робиться в сусідському саду. Ані звуку. Мабуть, вішає сушитися білизну. Служниця гуляла в саду[71]. Гарний ранок.

Він нахилився, придивляючись до хирлявої м’яти, що росла біля муру. Зробити тут альтанку. Вогняні боби. Дикий виноград. Треба добрива. Бідний ґрунт. Сірчаний шар. Усякий ґрунт такий, коли його не угноювати. Кухонні помиї. Жирна глина, що воно таке? Кури в сусідському саду: їхній послід дуже добра додача. А найкраще коров’ячий кізяк, особливо коли їх годувати макухою. Солома з гноєм. Найкращий засіб чистити жіночі лайкові рукавички. Бруд чистить. Попіл теж. Дати землі лад. В отому кутку посадити горох. Салата. Тоді завжди буде свіжа зелень. Одначе город має свої вади. Ота бджола чи зелена муха на Зелені свята в понеділок.

Він простував далі. До речі, де мій капелюх? Мабуть, повісив його назад на кілочок. Або залишив унизу. Дивно, але не пам’ятаю. На стояку в холі немає місця. Чотири парасольки, її плащ. Піднімав листи. У крамниці Драго задзвонив дзвоник. Дивно, що я саме думав тієї миті. Каштанове помащене брильянтином волосся над коміром. Щойно змив і зачесав. Чи матиму я вранці час покупатися? Тара-стрит. Утік касир тамтешньої театральної каси, кажуть, Джеме Стівенс. О’Браєн.

Низький голос у того Длугача. Агенда… як воно? Ну, люба міс. Ентузіаст.

Він одчинив ногою розхитані двері вбиральні. Треба обережно, щоб не забруднити штани, і на похорон. Зайшов, нахиливши голову, щоб не зачепитися за низький одвірок. Залишивши двері прочинені, він одстебнув шлейки серед смороду затхлого хлорного вапна і старого павутиння. Перш ніж сісти, визирнув у щілину на сусідські вікна. Король сидів у скарбниці. Нікого.

Присівши на помості, він розгорнув газету, гортаючи сторінки на оголених колінах. Що-небудь нове й легеньке. Не дуже поспішай. Стримайся хвилину. Перша премія. «Метчемів спритний хід». Написав містер Філіп Б’юфой, Плей-гоуерс клуб, Лондон. Авторові сплачено з розрахунку по гінеї за шпальту. Три з половиною. Три фунти три. Три фунти тринадцять шилінгів і шість пенсів.

Спокійно прочитав він першу шпальту, відтак, поступаючись, але ще притримуючи, почав другу. Посередині, остаточно поступившись, він дав кишечнику випорожнитися вільно, продовжуючи сумирно, спроквола читати, учорашнього легкого закрепу як і не бувало. Либонь не надто товстим, геморой знову не розійдеться. Аж ні, оце саме воно. Ага. Ухх! Для тих, кого діймає закреп: одна пігулка святої кори. Чого в житті не буває. Воно його не розчулило й не зворушило, але написано було вправно. Тепер друкують усе. Дурна пора. Він читав далі, спокійно сидячи. Авжеж вправно. «Метчем часто думає про спритний хід, за допомогою якого він завоював смішливу чарівницю, що нині». Починається й закінчується у згоді з мораллю: «Рука в руку»^{139}. Хвацько. Він знову перебіг очима прочитане і, відчуваючи спокійний тік рідини, доброзичливо позаздрив містерові Б’юфоєві, котрий це написав і котрому сплатили три фунти тринадцять шилінгів і шість пенсів.

Спромігся б на скетч. Написали містер і місіс Л. М. Блум. Вигадати оповідання на прикладі якої-небудь приказки, якої? Колись я пробував був записувати на вилозі, що вона казала, одягаючись. Не люблю вдягатися разом. Порізався, голячись. Кусала спідню губу, застібаючи спідницю. Занотовую час, 9.15. Чи Робертс тобі вже заплатив? 9.20. Як була вбрана Ґрета Конрой^{140}? 9. 23. Якого біса я купила цей гребінець? 9.24. Роздуло живіт після тієї капусти. Порошинка на її лакованому черевикові.

Натирала вправно ранти об свою панчоху. Зранку після танців на благодійницькому балі, коли оркестр Мея грав танець годинників^{141} Понкієллі. Пояснити, що то вранішні години, полудень, потім надходить вечір, потім нічні години. Чистила зуби. То було першого вечора. Похитувала головою. Клацали планки віяла. Чи той Бойлан багатий? Він мас гроші. Чому? Я помітив, що в нього приємно пахло з рота, коли він танцював. Не треба наспівувати мелодію. Натякнути на це. Дивна музика того останнього вечора. Свічадо було в тіні. Вона швиденько потерла своє люстерко об вовняну кофту проти повних грудей, що колихалися. Зазирнула в нього. Миготіло в очах. Однаково нічого не видно.