Хапає Флорі й вимучує з нею вальс.

СТІВЕН: Чоловіче соло!

Підштовхнувши Кітті в обійми Лінча, хапає ясенового ціпка зі стола й пускається в танок. Усі крутяться вертяться кружляють вальсують. Блумбелла Кіттілінч Флорізоя зачаровані жінки. Посередині Стівен зі своїм капелюхоціпком то жабою розплатується, то зціпивши зуби й охопивши рукою стегно, дивовижно підкидає ноги під самісінькі небеса. Із брязканням дзвяканням бумканням тюканням жовтими зеленими блакитними спалахами каруселиться топчеться тофтиться Тофтова озія з кониками підвішеними на золотих зміях розтрушуючи вершникам фанданго кишки скік-скок поштовх ногою від землі і знову впасти.

ПІАНОЛА:

Однезаоднепохапавшись хутчій мерщій крутиться рій з тріскотомвискотомблискотом в малукупуневелику бубух!

ТУТТІ: Анкор! Біс! Браво! Анкор!

САЙМОН: Згадай материну рідню!

СТІВЕН: Танець смерти^{820}.

Дзень і знову дзень-дзелень дзеленчить дзвоник служки, кінь, шкапа, віл, поросята, Конмі на Христослі, із костуром та дерев’янкою матрос у човні то руки схрестивши то вибираючи канат викостурює джиґи матроські до шмиги моряк. Бумбумшурумбурум! На шкапах кнурах конях з дзвіночками гадаренській свині Корні в труні сталева акула однорукий Нельсон на камінь колонний навершен дві пройди фрауенціммер сливами вимащені вилітають дитячо з коляски з ляском. Свят клей! Переміг галалей. Гнотеблакитний пер з барила ^{821} превелебна вечерня Любов дурила у напрокатній бричці О'Кріп осліп утрипогибелі велосипедисти Діллі зі сніжкою босою ніжкою. І на останнім диханні відьмацькім злечу зарахвацько і гуп додолу старі ночви мов віцекороль з королевою тяга до знадоби в кадубі плюхширу троянди. Бумбубуух!

Пари розпадаються. Стівен запаморочено кружляє, а кімната крутиться довкола нього. Заплющившись, захитався. Вогняні рейки линуть у простір. Сонця, зірки обертаються довкруж. Яскраві комашки танцюють по стіні. Він зупиняється мов укопаний.

СТІВЕН: Стій!

Стівенова мати, худюща, кощава, підводиться просто крізь підлогу кімнати в сірому одінні прокажених, у зів'ялому вінку з флердоранжу й подертому велюрі, її безносе виснажене обличчя позеленила могильна цвіль. Зрідка стирчать прямі волосини. Вона спрямовує на Стівена порожні очниці в синіх колах, відкриває беззубий рот, нечутно щось вимовляючи. Хор дів і сповідників безгучно співає.

ХОР:

Красень Мулліган, стоячи на даху башти в пістрявому вбранні блазня, жовтому з червоним, у блазенському ковпаку з дзвіночком, витріщається на неї, тримаючи в руці гарячу булочку з маслом.

КРАСЕНЬ МУЛЛІГАН: Здохла мов скотина. Як жаль! Мулліган зустрічає доведену до розпачу матір. (Закочує очі до неба.) Мінливий Малахій!

МАТИ (з тонкою усмішкою божевілля смерти): Колись я була красуня Мей Гулдинг. Тепер я мертва.

СТІВЕН (охоплений жахом): Лемуре^{822}, ти хто? Що за пекельні штуки?

КРАСЕНЬ МУЛЛІГАН (трусячи своїм дзвіночком): Сміх та й годі! Кінчик, пся крев, угробив її собаче тіло. Врізала дуба. (Сльози розталого масла скрапують йому з очей на булочку.) Наша велика ласкава мати. Епі ойнопа понтон.

МАТИ (підступає до нього, м’яко дихаючи йому в обличчя вільгістю могильного тління): Всім судилося пройти це, Стівене. Жінок на світі більше, ніж чоловіків. І тобі також. Настане час.

СТІВЕН (задихаючись від страху, жаху та гризот): Кажуть, буцім я вбив тебе, мамо. Він зганьбив твою пам’ять. Але ж тебе вбив рак — не я. Доля.

МАТИ (зелена струминка жовчі сочиться у неї з кутика рота): Ти співав мені ту пісню. «Гірка любови таїна».

СТІВЕН (пристрасно): Скажи мені те слово, мамо, якщо тепер ти його знаєш. Слово, яке знають усі.

МАТИ: Хто врятував тебе того вечора, коли ви з Педді Лі скочили на потяг у Долкі? Хто жалів тебе, коли тобі сумно було серед чужих? Молитва — вона всемогутня. Молитва за стражденні душі, вона є в катехизі урсулинок, та ще сорокаденне відпущення гріхів. Покайся, Стівене!

СТІВЕН: Упиряка! Гієна!

МАТИ: Я молюсь за тебе на тому світі. Нехай Діллі варить для тебе рис вечорами, після того, як ти натрудився розумово. Стільки літ я любила тебе, о мій сину, первістку мій, кого я виносила в лоні.

ЗОЯ (обмахуючись екраном, що стояв біля коминка): Я тану від задухи!

ФЛОРІ (показуючи на Стівена): Гляньте-но! Він геть побілів.

БЛУМ (підходить до вікна, відчиняє ширше): То голова запаморочилась.

МАТИ (очі її тліють двома жаринами): Покайся! О, пекельне полум’я!

СТІВЕН (надсадно дихаючи): Трупоїдка! Голомоза голова й криваві кості!

МАТИ (обличчя її, присуваючись ближче й ближче, обдуває його подихом тління): Стережись! (Підіймає висхлу зчорнілу правицю й поволі наближає до Стівенових грудей розчепірені пальці.) Стережись! Перста Божого!

Зелений краб із червоними злими очицями, вишкірившись клешнями, глибоко вгороджує їх у Стівенове серце.

СТІВЕН (задихаючись від люті): Лайно! (Обличчя його стає морхле, сіре, постаріле.)

БЛУМ (від вікна): Що сталось?

СТІВЕН: Ah non, par exemple[384]. Розумова уява розігралась! Мені або все, або геть нічого. Non serviam[385]!

ФЛОРІ: Треба дати йому холодної води. Стривайте! (Вибігає за двері.)

МАТИ (повільно заламує руки, стогнучи у відчаї): О Пресвяте Серце Ісусове, помилуй його! Спаси його свід погибелі пекельної, о божественне Пресвяте Серце!

СТІВЕН: Ні! Ні! Ні! Спробуйте зламати мій дух, ви всі, якщо зумієте! Я всіх вас поставлю на коліна!

МАТИ (хрипить у смертельній агонії): Господи, змилуйся над Стівеном, заради мене! Невимовна була туга моя, коли в любові, скорботі й муках відходив я на горі Голготі.

СТІВЕН: Нотунг^{823}!

Обома руками високо піднісши ціпка, щосили б’є ним по люстрі. Вгору виривається синьо-багряне полум’я кінця часів, і в запалій потому пітьмі розпадаються простори, обертаються в скалки скло й кам'яні мури.

ГАЗОВИЙ СТРУМІНЬ: Пфугг!

БЛУМ: Зупиніться!

ЛІНЧ (кинувшись до Стівена, хапає того за руку): Агей! Припини! Не божеволій!

БЕЛЛА: Поліція!

Стівен, упустивши ціпка на підлогу й різко закинувши назад голову та руки, відштовхується від землі й вилітає з кімнати, повз повій у дверях.

БЕЛЛА (верещить): Тримайте його!

Дві проститутки кидаються у двері. Лінч, Кітті, Зоя вискакують із кімнати, збуджено перемовляючись. Блум виходить за ними, тоді повертається.