БЛУМ (неуважливо): А наші баньки нам свідчать, що жінка — ще гірший випадок двостулковости. Завжди відчинений сезам. Роздвоєна стать. Тому й бояться вони паразитів, повзучих тварючок. Але Єва й змій цьому суперечать. Хоча це позаісторичний факт. Явна аналогія з моєю ідеєю. До того ж змії надто охочі до жіночого молока. Ладні проповзти цілі милі, звиваючись, аби до краплини висмоктати груди соковитої двостулкової. Достоту як ті бульбашково-жартівливі римські матрони, про яких розводиться Елефантуліазис^{788}.

ВІРАГ (випнувши губи, зібрані в глибокі бганки, кам’яно-очужіло заплющивши очі, псальмоспіває чужинецьким речитативом): І те, що корови з набухлим вим’ям, що про них відомо…

БЛУМ: Я зараз заверещу. Перепрошую. Що? Так. (Немов повторюючи завчене.) Самі розшукували лігво гадове, аби віддати жадібному їхньому смоктанню пипки. Мурашки доять попелицю. (Глибокодумно.) Інстинкт править світом. У житті. В смерті.

ВІРАГ (схиливши голову набік, зігнувши спину й випнувши лопатки, видивляється на метелика й кричить, показуючи на нього гачкуватим кігтем): Хто є Джер-Джер? Хто — любий Джеральд? Ох, я так боюсь: він дуже-дуже обпечеться! Бутьте лашкафі негайно відвернути шей каташтрофа, помахафши найліпший чиштий шерветка! (Нявкає.) Кс-кс-кс! (Зітхає, сахається і кутиком ока, з відвислою щелепою, позирає на підлогу.) Ну, та нехай уже. Нехай спочине в мирі.

(Гучно хляпаючи крильцями, набігає на абажур люстри.) Тринди-ринди-триндички-спіднички!

Із дверей, що нагорі ліворуч, з’являється Генрі Квіт і, поковзом ступивши два кроки, зупиняється трохи лівіш середини салону. На ньому темна мантія і насунуте на чоло сомбреро з пером. У руках у нього сріблострунні інкрустовані цимбали й люлька Якова у подобі жіночої голівки з довгим бамбуковим цибухом. Чорні шпетні оксамитові панталони облипають ноги, взуті в бальні туфлі зі срібними пряжками. В нього романтичне обличчя Спасителя, облямоване хвилями кучерів, а ще вусики й ріденька борідка. Журавлині ноги з крихітними ступнями позичено в тенора Маріо, принца Кандійського. Він поправляє мережані манжети й зволожує губи хтивим язиком.

ГЕНРІ (низьким млосним голосом, торкаючи струни своєї гітари): Ось квітка розцвітає.

Віраг люто, зціпивши щелепи, витріщається на панікадило. Блум зосереджено споглядає Зоїну шию. Доблесний Генрі повертає своє подвійне підборіддя до піаніно.

СТІВЕН (бурмоче під ніс): Грай із заплющеними очима. Наслідуй тата. Я напхався лушпайками, свинячою їжею. По саму зав’язку. Встану та й подамся до свого. Сподівайся, що це саме те. Стіве, ти збився на згубну стезю. Мушу провідати старого Дізі або стукнути телеграму. Наша з вами вранішня розмова справила на мене глибоке враження. Попри різницю в віці. Більше напишу завтра. Втім, я ще й трохи напідпитку. (Знову торкає клавіші.) Тепер мінорний акорд. Так. Хоча не дуже.

Альмідано Артіфоні подає згорнуті руркою ноти, жваво ворушачи вусами.

АРТІФОНІ: Сі rifletta. Lei rovina tutto[354].

ФЛОРІ: Заспівай нам що-небудь. Давню милу пісню про любов.

СТІВЕН: Немає голосу. Як митець я геть вичерпався. Лінче, я показував тобі того листа про лютню?

ФЛОРІ (сприкрено посміхаючись): Птах, що вміє, але не хоче співати^{789}!

У вікні вигулькують двоє сіамських близнюків: Філіп Бух та Філіп Сух ^{790} , парочка оксфордських професорів із газонокосарками. Обидва в масках Метью Арнольда.

ФІЛІП СУХ: Послухай мене, дурня. Кепські справи. Підрахуй тупим кінцем олівця, як і годиться юному ідіоту. Дали тобі платні три фунти дванадцять, два фунти папірцями, один золотий, дві крони (якщо молоде-дурне здатне запам’ятати). Муні-ан-віль, Муні-сюр-мер, у Мойри, в Ларчета^{791}, з медициною в Голлс-стрит, у Берка. Все правильно? Я не спускаю з тебе ока!

ФІЛІП БУХ (нетерпляче): Тьху на тебе, чоловіче! Іди ти к дідьку лисому! Я скрізь платив сам за себе. От тільки як його зміркувати про октави. Вторинне роздвоєння особистости. І хто ж сказав мені, як його звати? (Його косарка починає тиркотіти.) Ага, ось: зое му, сас агапо[355]^{792}. Таке відчуття, ніби я колись тут був. Коли ж? З Аткінсоном? Десь маю його картку. Якийся Мак. А запам’ятався як Несмак. Розводився мені про кого ж, стривай, чи не про Свінберна?

ФЛОРІ: Ну, то буде пісня?

СТІВЕН: Душа бажає, а плоть слабка.

ФЛОРІ: А ти не з Мейнута часом? Ти схожий на одного мого знайомого звідтіля.

СТІВЕН: Був, та нема. (Під ніс собі.) Розумняка.

ФІЛІПИ, БУХ і СУХ (під супровід своїх косарок, що тиркочуть, викидаючи рігодон травинок): Розумняка варняка. Був, та нема, та поїхав до млина. До речі, а чи з тобою ціпок, і штука, й наука? Таки-так, осьдечки вони. Розумняка варняка був та нема. Тримайся у формі. З нас приклад бери.

ЗОЯ: Забіг позавчорашнього вечора сюди один попик, відомо, в яких справах, а весь позащібався аж під горлечко. А я йому, та не ховайтесь, бо я й так знаю: ви — католицький священик.

ВІРАГ: Цілком логічно, з його погляду. Гріхопадіння людське. (Різко, з розширенням зіниць.) К дідьку Папу! Анічого нового під сонцем. Я — той самий Віраг, хто викрив сексуальні секрети ченців і дівиць. Ось чому я й порвав із католицькою церквою. Читайте «Священик, жінка і сповідальня». Пенроуз. Молодиці-солодиці. (Корчиться.) Жінка розв’язує свого очеретяного пояса і з милим рум’янцем сорому пропонує лінгамові свою таку вологу йоні. Потім небавом чоловік приносить жінці добуті в джунглях шматки м’яса. Жінка виказує радість і прикрашає себе шкурами й пір’ям. Чоловік люто кохає її йоні великим твердющим лінгамом. (Кричить.) Coactus volui[356]! Потім вітрогонка хоче втекти. Чоловік міцно хапає її за руку. Жінка верещить, кусається, плюється. Чоловік, розлютившися вже по-справжньому, б’є жінку по її пишній ядгані[357]. (Крутиться, силкуючись упіймати себе за хвоста.) Піф-паф! По-по! (Зупиняється, чхає.) Апчхи! (Термосить свого кінця.) Пирррх!

ЛІНЧ: То й що, наклала ти покаяння на святого отця? Дев’ять отченашів за те, що пальнув, мов єпископ.

ЗОЯ (випахкуючи моржеві вуса диму з ніздрів): Та де йому! Навіть не втрапив. Так, знаєш, полоскотав тільки. Сухий захід.

БЛУМ: Бідолаха!

ЗОЯ (безжурно): Катюзі по заслузі.

БЛУМ: Як так?

ВІРАГ (диявольська паща чорного світіння спотворює йому обличчя, витягуючи кощаву шию наперед. Він задирає рило виродка й завиває.): Verfluchte Goim[358]! Батька він мав? Чи сорок батьків! Та й самого його ніколи не було. Бог свиней! Він мав дві ліві ноги. Був він Юда Якх^{793}, лівійський євнух, папський виплодок. (Уклякає на скорчені передні лапи з розчепіреними задерев'янілими ліктями, око його агонізує десь у сплющеному до потилиці черепі, а гавкіт лине ген понад онімілим світом.) Повіїне поріддя. Апокаліпсис.