За одностайним проханням громадськости лейтенант пожежної команди Дубліна Майєрс підпалює Блума. Лунають ридання.

ГРОМАДЯНИН: Хвала небу!

БЛУМ (у тканній накидці з літерами І. X. С., як фенікс вивищується він серед язиків полум’я): Не плачте за мною, дочки Еріна.

Показує дублінським репортерам сліди опіків. Дочки Еріна в чорних убраннях, з великими молитовниками і довгими запаленими свічками в руках, стають навколішки і моляться.

ДОЧКИ ЕРІНА:

Хор із шестисот голосів під орудою Вінсента О’Брайєна ^{776} виконує хорал «Алілуя», акомпанує на органі Джозеф Глінн. Блум німіє, знічується, обвуглюється.

ЗОЯ: Говори-балакай аж поки й почорнієш.

БЛУМ (у старенькому капелюсі, за його стрічкою застромлена череп’яна люлечка, черевики припали пилом, в руках червоний вузлик емігранта, веде за собою на солом’яній мотузці чорну, як морений дуб, свиню, а в очах усміх): Пора мені йти, хазяєчко, а то пропаду ні за Коннемарського цапа душу (зі сльозою в очах): Усе, що діється, це божевілля. Патріотизм, туга за померлими, музика, майбутнє нації. Бути чи не бути. Сон життя вже минув. Хай іде собі з миром. А вони хай живуть далі. (Сумно дивиться в далечінь.) Моя свічка вже догоріла. Ковтнути трохи миш’яку. Запнути штори. Лист. А потім лягти і спочити. (Тихо зітхає.) Годі. Я прожив своє. Прощайте. Прощавайте.

ЗОЯ (незворушно пригладжує пальцем на шиї свою горжетку): Ти справді? Тоді бувай. (Глузливо.) Мабуть, ти сьогодні устав із лівої ноги, а, може, перепхнувся зі своєю кобітою надто побіжно. Знаю я вас усіх як облуплених.

БЛУМ (із гіркотою): Чоловік і жінка, кохання, що це? Бочка і чопок.

ЗОЯ (раптом розсердилася): Не люблю балакунів, що ради красного слівця на макарони ламаються. Хоч із шльондрою, а треба по людському.

БЛУМ (кається): Щось я дуже уїдливий. Ви це неминуче лихо. Звідкіля ж ти? З Лондона?

ЗОЯ (охоче): Я зі Свиндона, де на органі грають свині. Це Йоркшир, я там народилась. (Відводить його руку, що намацує її пипку.) Слухай-но, Томмі-мишенятку, припини ці штучки і візьмись за дещо серйозніше. У тебе є грошики на коротку ходку? Десять шилінгів?

БЛУМ (посміхається, повільно киває головою): Більше, моя гуріє, більше.

ЗОЯ: Що більше, то краще. (Гладить його оксамитними лапками.) То, може, ходімо? Побачиш нашу нову піанолу в салоні. Ходімо, я скину все.

БЛУМ (нерішуче чухає потилицю з унікальною тупорилістю вуличного торгівця, який раптово розгледів витончену симетрію її пухких груш): Дехто захворів би з ревнощів, якби, не дай Боже, довідався. Потвора з зеленими очима. (Переконано.) Ти ж знаєш, як це важко, тобі можна не пояснювати.

ЗОЯ (влещена): Чого око не бачить — за тим серце не болить. (Гладить його.) Ну, ходімо.

БЛУМ: Смішлива чаклунка! Рука, що гойдає колиску.

ЗОЯ: Дитятко.

БЛУМ (у штанцях, пальтечку, голова чимала, з кучмою темного чуба, зачаровано дивиться широко розплющеними очима на її барвисту спідницю, пухким пальчиком лічить на ній пряжки, лепече, висолоплюючи мокрий язик): Одна, дві, тли, — тли, длві, одлна.

ПРЯЖКИ: Любить. Не любить. Любить.

ЗОЯ: Раз мовчить, то згоден. (Розчепірені кігтики хапають його руку, вказівний палець пише на його долоні умовний знак таємного ментора, що веде до неминучого.) Руки гарячі — горлянка холодна.

Він вагається, захоплений пахощами, музикою, спокусами. Вона веде його до сходів, ваблячи пахощами пахов, гріховно підмальованими очима, шелестом спідниці, у звивистих бганках якої ховається тваринний запах самців, які на ній каталися.

САМЦІ (смердячи сірчаним духом хоті і гноєм, стають дибки в стійлі, махаючи ошалілими головами): Добряче!

Зоя з Блумом підходить до дверей, де сидять дві сестри-повії. Вони з цікавістю роздивляються його з-під намальованих брів, усміхаються, відповідаючи на поспішний уклін. Він ненароком спотикається.

ЗОЯ (вчасно підхоплює його швидкою рукою): Гоп-па! Нагору не падати.

БЛУМ: Праведник упаде сім разів. (На порозі зупиняється, пропускає її.) За правилами після вас.

ЗОЯ: Спочатку дама, потім кавалір.

Вона переступає поріг. Він вагається. Вона обертається, хапає його руку і тягне. Він перестрибує через поріг. У передпокої на оленячих рогах висять капелюх і плащ. Блум скидає свій капелюх, потім, побачивши їх, супиться, потім посміхається, думаючи щось своє. Двері на другому поверсі відчиняються. Чолов’яга в червоній сорочці, сірих штанях та брунатних шкарпетках чвалає антресолями мавп’ячою ходою, задерши догори лису голову з цаповою борідкою, обнявши повний кухоль з водою, а ззаду до самих п'ят метляються чорні шлейки. Блум швидко відвертається від нього і нахиляється, щоб роздивитися на столику в передпокої спанієлячі очі лисиці, що біжить, потім підводить голову і йде слідом за Зоєю в салон. Світло люстри затемнене жовто-рожевим картоном. Навколо нього кружляє метелик, б’ється крильми, одлітає. *Підлогу покрито лінолеумом із мозаїчним візерунком ромбів нефриту, лазуриту й цинобри. На ньому відбитки підошов у всіх можливих поєднаннях: п’ята до п’яти, п’ята до серединки, носок до носка, зімкнуті стопи, майський танок підошов, що колись тут човгали, без тіл-фантомів, усе впереміш у безладній колотнечі. На стінах шпалери з тисовими вітами та ясними галявинами. Перед коминком екран із павиного пір'я. Лінч сидить на повстяній маті, схрестивши ноги по-турецькому й повернувши кепку дашком на потилицю. Він поволі відбиває такт жезлом. Кітті Рікетс, кощава бліда повія в матроському костюмі, в замшових рукавичках, закасаних так, щоб виднів браслет із коралів, умостилася на краєчку стола, похитуючи ногою й зиркаючи на свій образ у великому дзеркалі, що висить у позолоченій оправі над коминковою полицею. З-під блузки в неї витикаються кінчики шнурків її корсету. Лінч киває глузливо на парочку біля піаніно.

-------------

* З цього місця і далі переклад О. Мокровольського.

КІТТІ (кахикаючи в кулачок): Вона трішки пришелепкувата. (Крутить біля скроні вказівцем.) Бебебе. (Лінч жезлом задирає їй подолок, а з ним і білі нижні спідниці. Вона негайно збиває все те донизу.) Шануйся. (Гикає — і хутко нахиляє свого матроського капелюшка, блиснувши червоною хною фарбованих кіс.) Ой, перепрошую!

ЗОЯ: Більше світла на сцену, Чарлі! (Підходить до люстри й відкручує газ до краю.)

КІТТІ (зиркаючи на полум’я): Що це найшло на неї?