СІССІ КЕФФРІ (ії голос звучить гучніше):

Стівен, махаючи ясеновою тростиною у лівій руці, натхненно співає вступний псалом великодньої служби. Його супроводить Лінч з насмішкувато невдоволеним виразом, насунувши на лоба свій жокейський картуз.

СТІВЕН: Vidi aquam egredientem de templo a latere dextro. Alleluia[314].

З-за дверей вистромлюються голодні поламані зуби старої звідниці.

ЗВІДНИЦЯ (шепоче хрипливо): Цить! Ходи-но сюди, я скажу. Тут є одна незаймана. Але цить.

СТІВЕН (Aldus aliqantulum): Et omnes ad quos pervenit aqua ista[315].

ЗВІДНИЦЯ (ущипливо спльовує услід їм): Костоправи з Триніті. Фалопієві труби. Наші трутні мають добрі прутні, а до діла зась.

Еді Бордмен сидить поряд із Бертою Сапл, сопе носом, проводить хусткою під ніздрями.

ЕДІ БОРДМЕН (із запалом): То вона мені каже: бачила тебе на Фейсфул-плейс із твоїм каваліром, що мастить колеса на станції, він був у капелюсі, знаєш, який називається постіль-уже-розстелена. Та хіба, кажу я. А яке тобі до того діло, кажу я. От якби ти застала мене в бурдеї з одруженим шотландцем, кажу я. Ну й падло ж вона, прости Господи! Та ще і з поліцією дружить. А що вперта, то впертіша за осла. Було й таке, що гуляла водночас із двома: з Кілдбрайдом, він машиніст, і з капралом Оліфантом.

СТІВЕН (triumphaliter): Salvi facti і sunt[316].

Вимахує ясеновою тростиною і зрушує промінь ліхтаря, а разом із тим усе світло над світом. Біло-рудий спанієль підкрадається і гарчить на нього ззаду. Лінч стусає пса ногою.

ЛІНЧ: То й що?

СТІВЕН (озираючись): Те, що саме жест, а не музика, не запахи став би всезагальною мовою, тим дарунком мовлення, що робить видимим не звичний сенс, а першу ентелехію, структурний ритм.

ЛІНЧ: Порнографічна філотеологія. Метафізика на Мекленбурґ-стрит!

СТІВЕН: Шекспір був приборканий норовливою, і Сократ був під пантофлею у своєї законної. І навіть сам кладезь премудрости Стагірит попався у пастку штукарці^{742}, яка його злапала, загнуздала й осідлала хитрими обіцянками.

ЛІНЧ: Ба!

СТІВЕН: У кожному разі, чи так уже треба два жести, щоб передати «шмат хліба» і «кухоль вина»? Ось цей рух показує і хліб і вино в Омара. Потримай ціпка.

ЛІНЧ: Та к бісу цей рудий дрючок. Мене цікавить, куди ми теліпаємося.

СТІВЕН: До однієї, прости Господи, хтивої кішки. До Джорджини Джонсон, la belle dame sans merci. Ad deam qui laetificat juventutem meam[317]^{743}.

Він силоміць вручає Лінчеві тростину й повільно витягує і розводить якомога руки з долонями донизу, пальці трохи розчепірені, ліва рука вище, голова відкинута назад.

ЛІНЧ: То де тут кухоль хліба? Нічого схожого. Нагадує що завгодно. Скажімо, митницю. Зобрази що-небудь іще. Тим часом бери свою милицю і ходи.

Вони рушають. Томмі Кеффрі підбігає до ліхтарного стовпа і починає рвучко видряпуватися догори. Видряпавшися, з'їжджає вниз. Джекі Кеффрі теж хоче вилізти. З іншого боку до стовпа підступає, похитуючись, трудяга. Близнята щезають у темряві. Трудяга затискає одну ніздрю пальцем, а з другої вишмаркує здоровецьку шмарклю. Тоді звалює собі на плече стовп і несе його крізь натовп із лампою, що світиться, як смолоскип.

Від річки поволі повзуть змії холодного туману. А з риштаків, вигребних ям і ринв та калюж підіймаються смердючі випари. Заграва грає десь на півдні, де гирло річки. Трудяга хитаючись суне крізь натовп до трамвайного кола. З дальшого боку, з-під залізничного мосту появляється Блум, засапаний, спаленілий, засовуючи в кишені хліб і шоколад. У вітрині перукарні Гіллена він бачить сукупний портрет героя Нельсона. Увігнуте дзеркало збоку показує йому зневаженого всім жіноцтвом, знехтуваного всім світом похнурого Бллллгума. Серйозний Гладстон бачить його без усяких прикрас як облупленого: ну що з цього Блюмчика візьмеш! Він проходить повз герцоґа Веллінгтонського, який пропікає його зневажливим поглядом, але у випуклому дзеркалі посмішка вже знову оживляє поросячі очиці й жирні щічки Польдика-хлопика.

Біля дверей Антоніо Рабайотті Блум зупиняється. Під яскравою дуговою лампою на його чолі виблискують краплини поту. Блум зникає. За мить з'являється і поспішає далі.

БЛУМ: Риба з картоплею. Не те. Ох!

Пірнає в двері крамниці Олгаузена, різника. За хвилину виринає звідти він, засапаний Польді, задиханий Блугум. У кожній руці тримає по пакунку, в одному ще тепла свиняча ніжка, в другому холодна бараняча, посипана немолотим перцем. Випростався, стоїть, переводить дух. Тоді нахиляється вбік, прикладає до боку пакунок, крекче.

БЛУМ: У боці кольки. І чого, питається, я гасав як ошпарений?

Відсапавшись, він повільно рушає до освіченої колії. Знову спалахнула заграва.

БЛУМ: А це що таке? Якісь спалахи. Прожектор?

Зупинився біля Кормака, придивляється.

БЛУМ: Чи то полярне сяйво, чи, може, сталь плавлять. Ага, пожежна команда. Десь на півдні пожежа. Може, його будинок. Добре палає. Це десь у Беггарс-буші. Нам не загрожує. (Бадьоро мурчить.) Горить Лондон, Лондон! На пожежу, бігом на пожежу! (Помічає в кінці Толбот-стрит трудягу, який проштовхується крізь натовп.) Він мене випередить. Побіжу. Краще перейти вулицю тут.

Пробує перебігти. Вигуки хлопчаків.

ХЛОПЧАКИ: Дядьку, вам що, повилазило?

Два велосипедисти проносяться повз нього, мало не впритул, їхні паперові ліхтарики погойдуються, дзвінки тенькають безнастанно.

ДЗВІНКИ: Дзень-дзелень!

БЛУМ: (застигає від раптового болю): Ой!

Роззирнувшися навколо, кидається вперед. Туман густішає, і на Блума підступно суне дракон, що посипає рейки піском: він їде повільно, попереду мигає червоний прожектор, дуга тріщить, торкаючись до дроту електропередачі. Водій постійно тисне на педаль сигнального ґонґа.

ҐОНҐ: Бам Бам Блам Блу Блум.

Обурено завищали гальма. Блум, піднявши руку в білій полісменській рукавичці, силкується переступити рейки, та ноги його не слухають. Водій, мало не ткнувшися кирпатим носом у кермо, серед плетива своїх дротів і важелів горлає, проїжджаючи.

ВОДІЙ: Гей, ти, засранцю, свої фокуси показуй не тут, а в цирку!

БЛУМ (вийшовши на пішохід, зупиняється знову. Рукою з пакунком він витирає з щоки грязюку): Немає ходу. Мало не попав під колеса, зате кольок не стало. Треба знову відновити вправи по Сендоу. Стояти догори ногами. І застрахуватися від нещасливого випадку на вулиці. У Провіденшал. (Мацає кишеню штанів.) Талісман бідолашної мами. Каблуки можуть легко застрягнути в рейці, а шнурки — намотатися в колесі. Одного разу мені вже зачепили черевик колесом. Біля Леонарда на розі. За третім разом має пощастити. Він каже: фокуси. Нахаба. Треба буде поскаржитися. За кермом у водіїв нікудишні нерви. Чи ж він не той самий, що затулив мені зранку франтувату дамочку? Той самий стиль. Однак він швидко дотумкав, що й до чого. Ноги ж у мене заплітаються. Жарт жартом, а від правди нікуди не дінешся. Та жахлива канава на Лед-лейн. А може, з’їв щось шкідливе. Будемо вважати: не пощастило. А чому? Мабуть, м’ясо негодяще. Знак звіра. (На мить заплющує очі.) Щось голова паморочиться. Щомісячна мігрень чи ще якась зараза подіяла. Мізки в тумані. Геть стомився. Більше не можу. Ой!