Одначе насправді недоладне припущення, буцім він перебував у якомусь гіпнотичному чи іпохондричному стані, було всуціль породжене щонайповерховішим спостереженням і зовсім не відповідало дійсності. Індивід, зорові органи якого, поки все те діялося, за тих обставин почали виказувати ознаки оживання, лишався не менш, коли не більш, зірким, ніж хоч би й хто з живих смертних, і всяк, хто припустив би протилежне, припустився б тим самим помилки. Бо протягом останніх чотирьох хвилин чи десь близько того він пильно вглядався у певну кількість пива марки «Басс, номер 1», фірми «Басс і Ко», у Бертоні-он-Трент, яке виявилося, з-поміж інших пляшок, розташованим точно навпроти нього, явно бувши на те й розрахованим, аби привертати до себе увагу своєю яскраво-червоною зовнішністю. Просто він тільки й зробив, що — як перегодом з’ясувалося із причин, які найкраще відомі йому самому й дали геть інше забарвлення нинішнім подіям, після попередніх хвилин розмірковувань про дні свого отроцтва й перегонів, — оддався спогадам про два чи три свої приватні вчинки, в яких оті двоє не були винні, мов новонароджені немовлята. Одначе врешті-решт їхні четверо очей стрілися, і тільки йому сяйнуло, що той намірився заволодіти предметом, аби використати його за призначенням, як він несподівано для себе надумався використати його ж за тим самісіньким призначенням і відповідно до цього, взявши за горлечко середніх розмірів скляну посудину з жаданою рідиною, скоїв у ній чималу порожнечу, виливши чималу частину вмісту назовні, спрямувавши, втім, невсипущу пильність, аби ні краплі не розхлюпати з пива, що було там, усередині.
Подальші дебати змістом своїм і розвитком немовби зобразили в мініатюрі течію самого життя. І місце зібрання, й учасники його вирізнялися незаперечними чеснотами. Диспутанти належали до числа звичайних-пересічних людей країни, але предмет їхньої суперечки був шляхетний і важливий. Високі склепіння Горнових хоромів ніколи ще не бачили такого представницького й багатоликого товариства, а старовинні сволоки сього закладу зроду не чували речей настільки енциклопедичних. Воістину то було мальовниче видовище. У кінці стола там сидів Кротерс в екзотичному шотландському вбранні, з обличчям, яке вичинили суворі вітри Малл-ов-Галловею. Навпроти нього розташувався Лінч, на чиєму обличчі вже прочитувалися стигмати ранніх пороків і передчасної досвідчености. Місце поруч шотландця займав Костелло, суб’єкт із великими химерами, а побіля нього громадилася опасиста флегматична фігура Меддена. Крісло господаря сієї оселі стояло порожнє перед коминком, зате обабіч од нього різко контрастували одне одному Баннон, убраний як мандрівець, у твідових шортах і грубих волячих черевиках, і лимоннокамізельний Малакай Роланд Сент-Джон Мулліган{728}, що сяяв елеґантністю й столичними манерами. І нарешті на чолі стола сидів юний поет, що в дружньому пожвавленні сократичної бесіди знайшов прихисток від педагогічних трудів та метафізичних споглядань, а право- і ліворуч од нього засідали невдаха-провісник, який прибув просто з іподрому, й невтомний наш мандрівець, котрий, посипаний порохом доріг і битв, спізнав невитравне нечестя й ганьбу, але, всупереч усім спокусам і страхам, тривогам і приниженням, незрушно беріг у своєму стійкому, вірному серці той чарівливо-любострасний образ, що його зберіг для прийдешніх віків натхненний олівець Лафайєта.
Доречно вказати тут-таки, на самому припочатку, що викривлений трансценденталізм, невиліковну, з усією видимістю, схильність до якого засвідчують судження містера С. Дедала (Скеп. Богосл.), цілковито розходиться з усталеними науковими методами. Наука, і це необхідно безперестанку підкреслювати, розглядає тільки улеглі відчуттям феномени. Людина науки, як і всякий смертний, мусить виходити з найзвичайніших фактів, що обійти їх годі, і повинна намагатися дати їм щонайкраще пояснення. Таки правда, існують окремішні питання, на які наука ще не дала відповіді, — як, наприклад, перша з проблем, котрі поставив містер Л. Блум (Рекл. Аг.), себто проблема передбачення статі майбутньої дитини. Чи повинні ми прийняти точку зору Емпедокла з Тринакрії, згідно якої правий яєчник (за іншими твердженнями, в постменструальний період) забезпечує народження хлопчиків, або ж диференціюючими факторами слугують так довго недооцінювані сперматозоїди, інакше — немасперми, або ще, як схильні вважати багато ембріологів, зокрема Калпеппер, Спалланцані, Блюменбах, Луск, Гертвіг, Леопольд і Валенті, мають місце і те й інше? Останнє було б рівнозначне поєднанню (одному з найулюбленіших засобів природи) nisus formativus[285] немасперма, з одного боку, й вдалого вибору положення, succubitus felix[286] пасивного елементу, — з іншого. Наступна проблема, яку порушив той самий дослідник, своєю важливістю ніскільки не поступається першій — це смертність немовлят. Прикметне тут те, що, за глибоким його спостереженням, ми всі народжуємося в однаковий спосіб, але вмираємо геть по-різному. Містер М. Мулліган (Hyg. et Eug. Doc.[287]) складає вину на санітарні умови, через які наші міські мешканці з їхніми сірими легенями наживають аденоїди, хвороби дихальних органів тощо, бувши змушені вдихати численні бактерії разом із пилом. Як він стверджує, саме ці чинники, а також огидні картини на наших вулицях — потворна реклама, служителі релігії всіх конфесій і рангів, скалічені солдати й матроси, візники, що хизуються цинготними виразками, розвішані останки мертвих тварин, параноїдальні старі парубки й незапліднені нахлібниці, — ось що, за його словами, є справжньою причиною виродження нації. Він пророкує, що калліпедія незабаром стане загальноприйнятою, і всі найкращі блага життя: справді хороша музика, цікава література, легка філософія, повчальні картини, копії класичних статуй, передовсім Венери й Аполлона, кольорові художні фотографії взірцевих немовлят — усі ці невеличкі знаки уваги допоможуть дамам, що перебувають у цікавому становищі, провести належні місяці щонайприємнішим чином. Містер Дж. Кротерс (Disc. Васс.[288]) приписує відому частину обговорюваних смертних випадків черевним травмам у жінок-робітниць, яких примушують на роботі до тяжкої праці, а вдома — до подружньої дисципліни, але незмірно велику більшість — недбальству (і офіційному, й приватних осіб), вершиною якою стають підкидання новонароджених, кримінальні аборти й страхітливий злочин дітовбивства. Хоча це останнє (маємо на увазі недбальство) аж ніяк не випадає заперечувати, але випадок, ним наведений, коли медсестри забули перелічити губки у черевній порожнині, надто рідкісний, аби вважати його типовим. Насправді ж, коли придивитися пильніше, то дивним видається радше те, що так багато вагітностей і пологів відбуваються цілком благополучно, якщо зважити всі чинники, включно і з нашими людськими вадами, які тут і там заважають накресленням природи здійснюватися. Блискуче припущення зробив містер В. Лінч (Васс. Arith.[289]), згідно з яким народжуваність і смертність, достоту як і всі інші феномени еволюції, припливні рухи, фази Місяця, температура крови, захворювання — одне слово, все, що вершиться в неосяжній майстерні природи, од загибелі далеких сонць і до розпукування найменшої квіточки з тих, що прикрашають наші міські парки, — все це підпорядковується певному числовому закону, якого поки-що не відкрили. Одначе, з іншого боку, просте і пряме питання, чому дитина нормальних і здорових батьків, за всіма ознаками й сама здорова, забезпечена правильним доглядом, бува помирає недовідомим чином у ранньому дитинстві (хоча з іншими дітьми від того самого шлюбу цього не стається), запевне, кажучи словами поета, велить нам задуматися. Позаяк не випадає засумніватися в тому, що природа за кожною своєю дією ховає добрі й поважні підстави, то, з усією вірогідністю, подібні смерті викликаються певним законом напередвизначености, за яким організми, вибрані для свого проживання хвороботворними бактеріями (сучасна наука остаточно довела, сама лишень речовина протоплазми може вважатися безсмертною), схильні зникати на куди більш ранніх стадіях розвитку — така особливість, котра, хоч і завдає страждань нашим почуттям (насамперед материнським), одначе в кінцевому підсумку, як гадає дехто з нас, сприятлива для роду як цілого, бо забезпечує виживання найпристосованішим. Зауваження (чи доречніш назвати б його втручанням?) містера С. Дедала (Скеп. Богосл.) у тому плані, що така всежерна істота{729}, здатна з найдовершенішою незворушністю розжувати, проковтнути, перетравити й вивести через звичайний канал настільки різнорідні харчові продукти, як виснажені пологами канкренозні жінки, гладкі чоловіки вільних професій, не кажучи вже про жовтушних політиків і малокровних черниць, зазнала б, можливо, шлункового полегшення, невинно закушуючи хитким телям, що засвідчує як не треба ясніш, і то в найнеґативнішому світлі, ту тенденцію, натякнути на яку ми дозволили собі вище. До відома ж тих, хто ще не встиг завести з побутом міської різниці ближчого знайомства, ніж те, яким хвалиться цей ембріональний філософ і болісно чутливий естет, повен марнославної самовпевнености у справах наукових, але навряд чи здатний відрізнити кислоту від лугу, слід, можливо, пояснити, що на грубому наріччі господарів наших харчівень щонайнижчого ґатунку хитким телям іменують придатне для куховарства м’ясо теляти, яке допіру вийшло з черева матері-корови. У нещодавньому публічному диспуті з містером Л. Блумом (Рекл. Аг.), що відбувся у великій залі Центрального Пологового Будинку, Голлс-стрит, 29, 30 і 31, котрий очолює, як відомо, наш талановитий і знаменитий лікар А. Горн (Лік.-Ак., К. В.-П. К. Т. І. Л.[290]), згідно зі свідченнями очевидців, він стверджував, що коли жінка впустила кота в торбу (як можна здогадатися, натяк нашого естета на один із найскладніших і найдивовижніших природних процесів, акт статевого поєднання), то вона повинна його й випустити звідтіль, або ж дати йому життя, аби, як він висловився, урятувати своє власне. Із ризиком для свого власного життя, співрозмовник зробив доречну тут репліку, якій надавав ще більшої ваги його стриманий і гідний тон.
