Притулок грішників. Утіха страдників. Ora pro nobis[238]. Доречно сказано, що той, хто молиться їй постійно і з вірою, ніколи не заблудиться і не буде знехтуваний: отож вона сама є теж захисний притулок для страдників, бо семеро печалей прохромили їй серце. Герті уявляла собі, як то воно діятиметься в церкві: осяяні кольорові шибки, свічки, квіти і сині корогви братства Благословенної Діви, й отець Конрой допомагає превелебному О’Генлону в олтарі, переносить начиння, потупивши очі. Він видавався майже святим, і його сповідальня була така тиха і чиста, і темна, і руки його були наче з білого воску, і якщо вона коли стане черницею-домініканкою у їхньому білому вбранні, то, може, він прийде у монастир на новену святому Домінікові. Коли вона розповіла йому про те, почервонівши по саме волосся з ляку, що він побачить, він заспокоїв її, бо то поклик природи, а ми всі у цьому житті коримося природним законам, він сказав, і то ніякий не гріх, бо випливає з жіночої природи, яку створив Бог, він сказав, і що навіть сама Благословенна Діва сказала архангелові Гавриїлу: хай здійсниться в мені те, що прорекло твоє слово. Він був такий добрий і праведний і часто-пречасто вона думала й думала чи зшити йому покрівець на чайник з рюшами і квітами вишиваний чи подарувати годинника проте в них був годинник вона зауважила на камінній полиці біло-золотий з канаркою що визирала з хатки сповіщаючи годину того дня коли вона приходила поговорити за квіти для сорокагодинного моління бо подарунок важко вибрати чи може альбом кольорових фотографій з видами Дубліна або ще якогось місця.
Капосні шибеники близнюки знову почали сваритися, а Джекі пошпурив м’яча до моря, і вони удвох за ним побігли. У них, як у поросят, ані стиду, ні бриду. От аби хтось узяв та й дав їм доброї хльости задля їхньої ж користі, щоб вони шанувалися, і той і другий. А Сіссі з Еді почали їх гукати, боячися, що приплив їх застане і вони потопляться.
— Джекі! Томмі!
Аякже! Так вони й послухали! Отож Сіссі сказала, що це востаннє бере їх з собою. Вона скочила на рівні ноги, гукнула їх і побігла вниз повз нього, струшуючи волосся, що майоріло позаду, на колір воно видавалося досить гарне, аби тільки його було більше, але вона безперестану втирала в нього оте своє зілля, і воно ніяк не росло довше, бо це річ протиприродна, отож краще б вона насунула брилика. Вона бігла довгими кроками наче гусак дивно як у неї не розпоролася збоку спідниця що була на неї дуже тісна бо Сіссі Кефрі любила хизуватися хлопчачими манірами і метка була нівроку коли на її думку випадала нагода собою похвастатися а що бігун з неї був добрий то вона й бігла таким робом аби він побачив поділ спідньої спідниці і якомога вище її худющі голінки. От якби вона зачепилася за що-небудь своїми високими кривими французькими кабаками які взула навмисно щоб здаватися вищою і з розгону беркицьнула. Tableau[239]! Гарно вона б себе показала та ще й при такому джентльмені.
Царице янголів, царице патріархів, царице пророків, усіх святих, вони молилися, царице найсвятіших молитов а по тому отець Конрой подав кадило превелебному О’Генлонові і він підклав ладану і покадив біля благословенного причастя і Сіссі Кефрі спіймала близнюків і їй руки свербіли одважити їм замашного ляпаса але вона стрималася бо гадала що може він за нею стежить проте вона ще зроду так глибоко не помилялася бо Герті не дивлячись бачила що він очей з неї не зводить а по тому превелебний О’Генлон знову віддав кадило отцеві Конрою і став навколішки підвівши погляд на благословенне причастя і хор завів Tantum ergo і вона злегка погойдувала ногою в такт коли мелодія пішла вгору і впала на Tantum ergo sacramentum[240]. Три шилінги одинадцять пенсів заплатила вона за ці панчохи в крамниці Сперроу на Джордж-стрит у страсний вівторок, ні, у страсний понеділок, і вони були без жодної вади, і саме на них він дивився, на прозорі, а не на її нікудишні, що не мали ані вигляду, ані форми (і де в неї теє нахабство береться!), він-бо сам чудово бачив різницю.
Сіссі вернулася доріжкою ведучи близнят і несучи і м’яча а її брилик і досі сидів набакир після гонитви і вигляд у неї був прекумедний тягне хлопчаків а благенька блузка яку вона купила лише півмісяця тому пом’ялася ззаду на ганчірку і клапоть спідньої спідниці визирає ну чисто тобі потороча. Герті зняла на хвилину брилика, щоб опорядити собі волосся, і гарніших, розкішніших каштанових кучерів ще не мала жодна дівчина, відколи світ стоїть, воїстину променисте видіння, таке гарне, що аж боляче було на нього дивитися. Довгенько б вам довелося попоходити по всіх усюдах, доки б ви знайшли таке волосся. Вона майже напевно побачила, як блиснули захоплено його очі, і все її єство затріпотіло від збудження. Вона надягла брилика, аби поглядати з-під крисів, і почала швидше погойдувати черевичком із пряжкою, їй-бо дух забило, коли вона вгледіла вираз його очей. Він дивився на неї, як змія на здобич. Жіночий інстинкт підказав їй, що вона знуртувала йому душу, і при тій думці вона зайшлася ясним рум’янцем від шиї до лоба, так що личенько її стало, як троянда красна.
Еді Бордмен також те помічала, бо поглядала скоса на Герті, ледь посміхаючись, крізь окуляри, як стара дівка, а сама вдавала, що бавить дитину. Уїдлива вона була, як спасівська муха, така й довіку буде, тому-то ніхто з нею не може змиритися; завжди стромляє носа не до свого діла. І вона сказала Герті:
— Цікаво, про що ти замислилася.
— Що? — відповіла Герті з усмішкою, осяяною найбілішими зубами. Я лише міркувала, чи вже пізно.
Вона ж бо благала Бога, щоб вони забрали к лихій годині додому своїх сопливих близнюків і своє немовля, тому-то вона й натякнула, що вже пізно. І коли підійшла Сіссі, Еді спитала її, котра година, а гостроязика міс Сіссі відповіла: половина після цілування, час цілуватися знову. Та Еді хотіла-таки довідатися, бо їм наказували рано додому вернутися.
— Постривай, — сказала Сіссі. — Я спитаю свого дядечка Пітера, скільки на його дзиґарях нацокало.
І вона подалася до джентльмена, а коли він побачив, що Сіссі до нього прямує, Герті зауважила, як він вийняв руку з кишені, знервувався і почав гратися годинниковим ланцюжком, поглядаючи на церкву. Хоч яка пристрасна була в нього вдача, Герті зауважила, що він мав надзвичайну силу волі. Хвилину тому він сидів, зачарований красою і поринувши в споглядання, а зараз уже був спокійний серйозний джентльмен, і в кожній рисочці його видатної статури відчувалася сильна воля.
Сіссі попросила пробачення і чи не скаже він ласкаво, котра зараз година, і Герті побачила, що він витяг годинника, послухав його, подивився, відкашлявся і сказав, що, на превеликий жаль, годинник став, але, він гадає, зараз має бути початок дев’ятої, бо сонце вже сіло. З його вимови відчувалося, що він людина освічена, і хоч говорив він розміреним тоном, та в густому тембрі ледь угадувалося тремтіння. Сіссі сказала дякую, вернулася, вистромивши язика, і мовила; дядечко сказав, що його водогін вийшов з ладу.
По тому вони проспівали другу строфу Tantum ergo і превелебний О’Генлон знову встав і покадив біля святого причастя і знову вкляк навколішки і він сказав отцеві Конрою що одна свічка от-от підпалить квіти і отець Конрой устав і владнав усе і вона бачила як джентльмен накручує годинника і дослухається до механізму і вона почала гойдати дужче у ритм ногою і тоді він поклав його знову на місце і заклав руки знову в кишені. Нараз усе її тіло охопило своєрідне почуття і з того як защеміла шкіра на голові і замуляло під корсетом вона зрозуміла що напевно починається те бо минулого разу воно теж почалося коли вона підстригла собі волосся бо настав молодик. Його темні очі знову в неї втупилися, тішачися з кожної рисочки, буквально її обожнюючи, наче святиню. Якщо погляд мужчини може висловити неприхований захват, то він світився на лиці того джентльмена. Захват від тебе, Гертрудо Мак-Дауел, і ти це знаєш.