Галлек ледь не обернувся та не дав Намрі ляпаса, але стримався. Джессіка перестерігала його, що Намрі, можливо, доведеться вбити хлопця. Боги підземні! До чого вони дійшли, Атріди проти Атрідів. Він сказав:
— Можливо, він вийшов у трансі прянощів і далі так блукає?
— А яка різниця? — спитав Намрі. — Якщо втече від нас, то мусить померти.
— Рушимо на пошуки, щойно почне світати, — сказав Галлек. — Він узяв фримпакет?
— При дверних печатях завжди лежить кілька, — промовив Намрі. — Був би дурнем, якби його не взяв. А він ніколи не здавався мені дурнем.
— То вишли звістку до наших друзів, — сказав Галлек. — Розкажи їм, що сталося.
— Цієї ночі жодних звісток, — відповів Намрі. — Надходить буря. Племена стежать за нею вже три дні. Вона прийде сюди опівночі. Зв’язок уже припинено. Супутники відключилися від цього сектора дві години тому.
Галлек глибоко зітхнув і аж здригнувся. Хлопець точно помер би, якби його піймала піщана буря. Здерла б плоть з його костей і порізала б їх на шматки. Вигадана фальшива смерть стане справжньою. Вдарив кулаком об розтулену долоню. Буря може ув’язнити їх у січі. Вони навіть не могли провести пошуків. А грозова статика вже ізолювала січ.
— Дистранс, — сказав він, думаючи, що можна вкласти повідомлення у голос кажана та послати його з сигналом тривоги.
Намрі хитнув головою.
— Кажани не літають під час бурі. Облиш, старий. Вони вразливіші, ніж ми. Ховатимуться у скелях, доки все не минеться. Краще почекаймо, коли супутники знову нас підберуть. Тоді можемо спробувати знайти його останки.
— Ні, якщо він узяв фримпакет і сховався у пісок, — сказала Сабіха.
Галлек, подумки лаючись, відвернувся від них і вийшов до січі.
Мир потребує розв’язань, але ми ніколи не здобуваємо живих рішень — лише працюємо в цьому напрямку. Усталене рішення є, згідно з визначенням, мертвим рішенням. Проблема з миром полягає в тому, що він має тенденцію карати за помилки, замість того щоб винагороджувати за блискучі досягнення.
«Слова мого батька: Виклад Муад’Діба», реконструйований Харк аль-Адою
— Вона його тренує? Вона тренує Фарад’на?
Алія здивовано глянула на Дункана Айдаго з сумішшю гніву та недовіри. Гайлайнер Гільдії вийшов на орбіту довкола Арракіса опівдні за місцевим часом. Годиною пізніше космобаржа доставила Айдаго в Арракін, без попереднього оголошення, буденно й відкрито. За кілька хвилин ’топтер переніс його на дах Твердині. Алія, яку попередили про швидке прибуття, привітала його там. У присутності своєї охорони поводилася холодно й формально, але зараз вони стояли в її покоях у північному крилі. Він саме відзвітував їй: правдиво, точно, підкреслюючи кожен елемент даних на ментатський лад.
— Втратила глузд, — сказала Алія.
Він сприйняв це як ментатську задачу.
— Усе вказує на те, що вона зберігає психічну рівновагу та цілковито здорова. Мушу сказати, що її індекс психічного здоров’я становив…
— Годі! — гримнула Алія. — Про що вона думає?
Айдаго, який знав, що його власна емоційна рівновага залежить від того, як він зуміє відступити в ментатський холод, сказав:
— За моїми обчисленнями, вона думає про заручини своєї внучки.
Він поводився чемно, не знімаючи з обличчя маску, за якою ховалася шалена туга, що от-от мала його поглинути. Алії тут не було. Алія мертва. Якийсь час він штучно утримував міф Алії для своїх чуттів, міфічну істоту, яку він створив із власних прагнень, але ментат не міг довго себе ошукувати. Ця істота в людській подобі була одержимою; нею керувала демонічна психіка. За його волею, сталеві очі з міріадами фасеток мали доступ до безлічі міфічних Алій та відсилали ці образи до зорових центрів. Але, коли він поєднав їх воєдино, Алії не було. Її риси змінювалися на вимогу інших. Була шкаралупою, всередині якої ховався злочинець і негідник.
— Де Ганіма? — спитав він.
Вона відмахнулася від його питання.
— Я відіслала її з Ірулан, щоб вони зоставалися під охороною Стілґара.
«Нейтральна територія, — подумав він. — Відбулися ще одні переговори зі збунтованими племенами. Втрачає ґрунт під ногами й не знає про це… чи знає? Може, причина інша? Може, Стілґар перейшов на її бік?»
— Заручини, — задумалася Алія. — Які вимоги Дому Корріно?
— Салуса роїться від космічних родичів, і всі вони добиваються до Фарад’на, сподіваючись ділити з ним владу, коли він її собі поверне.
— А вона тренує його на бене-ґессеритський лад…
— Хіба ж це не пасує чоловікові Ганіми?
Алія подумки всміхнулася, згадавши невблаганний гнів Ганіми. Хай собі Фарад’н тренується. Джессіка тренує труп. Усе спрацьовує.
— Я мушу це обміркувати, — сказала вона. — Ти дуже тихий, Дункане.
— Чекаю твоїх питань.
— Я бачу. Знаєш, я дуже на тебе сердилася. Забрати її до Фарад’на!
— Ти наказала мені зробити це по-справжньому.
— Я була змушена виступити із заявою, що ви обоє потрапили в полон, — промовила вона.
— Я виконував твої накази.
— Ти інколи буваєш надто буквальним, Дункане. Майже лякаєш мене. Але, якби ти цього не зробив, що ж…
— Загрозу з боку леді Джессіки усунуто, — сказав він. — А з огляду на Ганіму ми повинні бути вдячні за…
— Незмірно вдячні, — погодилася вона. І подумала: «На нього більше не можна покладатися. Ця його клята вірність Атрідам. Я мушу під якимось приводом його відіслати… і усунути. Нещасний випадок, звичайно».
Торкнулася його щоки.
Айдаго змусив себе відповісти на ці пестощі, взяв її руку й поцілував.
— Дункане, Дункане, як це сумно, — сказала вона. — Але я не можу затримати тебе при собі. Надто багато всього відбувається, а я так мало кому можу цілковито довіряти.
Він випустив її руку, чекав.
— Я була змушена вислати Ганіму до Табру, — промовила вона. — Тут дуже неспокійно. Рейдери зі Сплюндрованих Земель зруйнували канати в Котловині Кагга й випустили всю їхню воду в пісок. Арракін перейшов на зменшений раціон. Котловина ще живе за рахунок піщаних форелей, збираючи водний урожай. Ми, звичайно, впораємося з цим, але наші сили дуже розпорошені.
Він уже зауважив, як мало амазонок з охорони Алії зосталося у Твердині. І подумав: «Макі з Внутрішньої Пустелі далі випробовуватимуть на міцність її оборону. Невже вона цього не розуміє?»
— Табр усе ще нейтральний, — сказала вона. — Зараз там ідуть перемовини. Там Джавід із делегацією Духівництва. Але я хотіла б, щоб ти в Табрі простежив за ними, особливо за Ірулан.
— Вона Корріно, — погодився він.
Але бачив по її очах, що вона намагається його позбутися. Якою прозорою стала ця подоба Алії!
Вона махнула рукою.
— Тож іди, Дункане, доки я не розм’якла й не залишила тебе при собі. Я так сумувала за тобою…
— І я за тобою сумував, — сказав він, дозволивши всьому своєму жалеві вилитися в голосі.
Вона глянула на нього, здивована цим жалем. Тоді сказала:
— Заради мене, Дункане. — І подумала: «Як шкода, Дункане». Сказала:
— Зія відвезе тебе до Табру. Нам тут потрібен ’топтер.
«Її улюблена амазонка, — подумав він. — Я мушу бути насторожі».
— Розумію, — сказав він, знову взявши її руку й поцілувавши. Вдивлявся в кохане тіло, яке колись належало його Алії. Виходячи, не міг змусити себе глянути на її обличчя. Хтось інший відповів би йому поглядом з її очей.
Айдаго піднімався на злітний майданчик Твердині, дедалі сильніше відчуваючи, як багато питань залишилося без відповіді. Зустріч з Алією була вкрай тяжким випробуванням для ментатської частини його свідомості, що постійно зчитувала дані. Чекав біля ’топтера з однією з амазонок Твердині й похмуро дивився на південь. Його уява сягала понад Оборонну Стіну, до Січі Табр. «Чому Зія везе мене до Табру? Повернення ’топтера — це дріб’язок, робота для слуги. Що це за зволікання? Чи Зія отримує спеціальні інструкції?»
Айдаго глянув на пильну вартівницю, сів на місце пілота в ’топтері. Вихилився і сказав:
