Але зараз його гризли сумніви, і він міркував, чи подобається йому ця гра. Він вислав матір, втратив можливість здобути її поради, але її рішення завжди були небезпечними для нього. Тигри! Тренування їх було звірством, а використання — глупотою. Як же легко було за ними простежити! Має бути вдячною, що обійшлося баніцією. Рекомендація леді Джессіки напрочуд точно відповідала його потребам. Необхідно видобути з неї пояснення способу мислення Атрідів.
Його вагання почали затихати. Він укотре подумав про своїх сардаукарів, що ставали міцними та здатними дати відсіч завдяки суворому тренуванню і відмові від розкоші, які він запровадив. Його сардаукарські легіони зоставалися нечисленними, але кожен окремий солдат міг нарівні змагатися з фрименом. Тим часом від них небагато користі, доки обмеження, накладені Арракінським договором, регулюють співвідношення сил. Фримени могли б придушити їх кількісно, якщо тільки не будуть зв’язані й ослаблені громадянською війною.
Було ще зарано для битви сардаукарів проти фрименів. Йому потрібен час. Йому потрібні нові союзники серед невдоволених Великих Домів і тих Менших Домів, які тільки-но здобули владу. Йому потрібен доступ до фінансування ДАПТ. Йому потрібен час, щоб його сардаукари стали сильнішими, а фримени — слабшими.
Фарад’н знову глянув на екран, на якому з’явився терплячий гхола. Чому Айдаго хотів зараз побачити леді Джессіку? Він мав би знати, що за ними шпигують, що кожне слово, кожен жест буде записано та проаналізовано.
«Чому?»
Фарад’н перевів погляд з екрана на полицю біля панелі керування. При блідому електронному світлі бачив котушки, що містили останні звіти з Арракіса. Його шпигуни були сумлінними, він міг їм довіряти. У цих звітах було багато речей, які наповнювали його надією та приємністю. Він заплющив очі, і найістотніші пункти цих звітів постали перед ним у дивно відредагованій формі, до якої він звів вміст котушок для власного вжитку.
Відколи планета стала родючою, фримени звільнилися від тиску довкілля, а їхні нові спільноти втрачають традиційний січово-твердинний характер. За давньої січової культури фримени з дитинства заучували роту-заповідь: «Даючи знання про нашу сутність, січ формує тверду основу, з якої ти вирушаєш у світ і Всесвіт».
Фримен-традиціоналіст каже: «Глянь на Массіф», а це означає, що над усіма науками панує Закон. Але нова суспільна структура ослабила ці правові обмеження: дисципліна знизилася. Нові фрименські вожді знають лише Нижчий Катехізис предків та історію в пісенно-міфологічній формі. Люди з нових спільнот більш легковажні, відкритіші, частіше сваряться і менш піддатливі авторитету. Давні січовики дисциплінованіші, більш схильні до групових дій та до тяжчої праці; дбайливіше ставляться до своїх ресурсів. Літні люди досі вірять, що ієрархічно впорядковане суспільство дає більше можливостей для повноти розвитку індивіда. Молоді переростають такі переконання. Уцілілі залишки старої культури поглядають на молодих і кажуть: «Вітер смерті стер їхнє минуле».
Фарад’нові сподобалася чіткість його резюме. Нове розшарування на Арракісі могло призвести лише до насилля. Базисні поняття були надійно записані на його котушках:
Релігія Муад’Діба твердо спирається на стару січову традицію фрименів, тоді як нова культура дедалі сильніше від неї віддаляється.
Фарад’н не вперше спитав себе, чому Тийканік прийняв цю релігію. У своїй новій моральності Тийканік поводився дивно. Здавався цілковито щирим, але начебто ніс її тягар усупереч власній волі. Нагадував особу, що зайшла у повітряний вихор випробувати його, і її підхопили сили, непідвладні її контролю. Тийканікове навернення дратувало Фарад’на своєю нехарактерною повнотою. Це було повернення до дуже давніх сардаукарських звичаїв. Пересторогою, що молоді фримени теж можуть подібно повернутися, що превалюватимуть природжені, закорінені традиції.
Фарад’н ще раз подумки повернувся до котушок зі звітами. Вони розповідали про тривожну річ: про дальше існування культурного релікта з найдавніших фрименських часів — «Води Зачаття». Навколоплідні води зберігали, очищали новонародженого, і це була перша вода, якою поїли немовля. Традиційна форма вимагала, щоб хрещена мати подавала цю воду, кажучи: «Се вода твого зачаття». Навіть фрименська молодь досі дотримувалася цієї традиції з власними новонародженими.
Вода твого зачаття.
Фарад’н відчував огиду від самої думки, щоб пити воду, дистильовану з навколоплідної рідини, що оточувала його до народження. Подумав про вцілілу близнючку Ганіму. Її мати була вже мертвою, коли вона прийняла цю дивну воду. Чи думала вона колись про такий химерний зв’язок із власним минулим? Імовірно, ні. Її виховували як фрименку. Те, що було природним і прийнятним для фрименів, було таким і для неї.
На мить Фарад’на засмутила смерть Лето ІІ. Цікаво було б обговорити з ним це. Можливо, трапиться нагода подискутувати на цю тему з Ганімою.
«Чому Айдаго розрізав собі зап’ястя?»
Це питання поверталося щоразу, коли він поглядав на шпигунський екран. Фарад’на знов охопили сумніви. Він тужив за вмінням входити в таємничий транс прянощів, як це робив Пол Муад’Діб, щоб шукати там майбутнього й пізнати відповіді на свої питання. Та хай скільки він споживав прянощів, його буденна свідомість трималася у сингулярному потоці теперішнього, віддзеркалюючи Всесвіт невизначеності.
На шпигунському екрані служниця відчиняла двері леді Джессіки. Жінка кивнула Айдаго, який устав із лави та ввійшов у двері. Служниця пізніше склала б повний рапорт, але Фарад’н, цікавість якого знову прокинулася, торкнувся іншого перемикача на консолі та побачив, як Айдаго входить до вітальні в апартаментах леді Джессіки.
Яким спокійним та врівноваженим був ментат. І якими бездонними були його очі гхоли.
Передусім ментат мусить бути узагальнювачем, а не вузьким спеціалістом. Розсудливим є ухвалювати рішення у вирішальну мить під пильним контролем узагальнювачів. Експерти та спеціалісти швидко заведуть вас у хаос. Вони є джерелом даремних дріб’язкових прискіпувань, затятих суперечок за кому. Натомість ментат-узагальнювач мусить вносити у процес ухвалення рішень звичайний здоровий глузд. Він не може відгороджуватися від широкого обсягу того, що відбувається в його всесвіті. Мусить бути спроможним сказати: «На цю мить тут немає жодної справжньої таємниці. Це те, чого ми зараз хочемо. Пізніше це може виявитися помилкою, але ми її виправимо, діставшись до неї». Ментат-узагальнювач повинен розуміти: усе, що ми можемо ідентифікувати як наш усесвіт, є лише часткою більших феноменів. Але експерт озирається назад — він бачить усе в межах вузьких стандартів своєї спеціалізації. Узагальнювач дивиться назовні — шукає живих принципів, чудово знаючи, що ці принципи змінюються, що вони розвиваються. Ментат-узагальнювач мусить дивитися на характеристики самої зміни. Для таких змін не може існувати сталий каталог, підручник чи інструкція. Ти мусиш підходити до них з якомога меншою кількістю вступних припущень, питаючи себе: «Що зараз робить ця річ?»
Підручник ментата
Було свято Квізац Хадераха, перший Святий День усіх послідовників Муад’Діба. Цього дня обожненому Полу Атріду поклонялися як особі, що була всюди одночасно, як чоловічому втіленню Бене Ґессерит, що поєднав чоловічий і жіночий спадок у нероздільній силі, аби стати Єдиним-з-Усім. Віряни називали цей день Айл — «Жертовний», — щоб пом’янути смерть, яка зробила його постать «повсюди сущою».
Проповідник обрав ранній ранок цього дня, щоб знову з’явитися на площі храму Алії, зневаживши наказ про арешт, про який усім було відомо. Між Духівництвом Алії та збунтованими пустельними племенами було хистке перемир’я, але сама наявність цього перемир’я відчувалася на дотик як річ, що непокоїла всіх у Арракіні. Проповідник не розвіяв цього похмурого настрою.
Йшов двадцять восьмий день офіційного трауру за сином Муад’Діба, шостий день після поминального обряду в Старій Ущелині, який довелося відкласти через повстання. Та навіть бої не зупинили хадж. Проповідник знав, що того дня на площі буде людно. Більшість прочан намагалася так розпланувати свій час на Арракісі, аби провести тут Айл, «відчути Святу Присутність Квізац Хадераха в Його день».
