— Що? — процідив він крізь зуби.

— Я не обіцяв розкривати вам своє тлумачення, — сказав старий.

— Ти хочеш вищої плати? — спитав Фарад’н.

— Я не просив плати, коли мене доставляли сюди. — Нотка холодної гордості в цій відповіді пом’якшила гнів Фарад’на. Хай там як, це відважний старий. Він повинен був знати, що непокора тягне за собою смерть.

— Дозвольте мені, мій принце, — озвався Тийканік, випередивши Фарад’на. І запитав: — Ти скажеш нам, чому не розкриєш свого тлумачення?

— Авжеж. Сон розповів мені, що пояснення цих речей не мало б сенсу.

Фарад’н не міг стриматися:

— Тобто ти хочеш сказати, що я вже знаю значення мого сну?

— Можливо, що й знаєте, мілорде, але не в цьому суть.

Тийканік рушив з місця і став позаду Фарад’на. Обидва глянули на старого.

— Поясни, — сказав Тийканік.

— Справді, — промовив Фарад’н.

— Якби я став говорити про ваш сон, пояснюючи ці справи води й пилу, змій і червів, аналізував атоми, які танцювали у вашій голові, як вони танцюють у моїй… ах, вельможний пане, мої слова лише спантеличили б вас, і ви вперто доводили б їхню незрозумілість.

— Боїшся, що твої слова можуть мене розгнівати? — зажадав Фарад’н.

— Мілорде! Ви вже розгнівані.

— Чи це тому, що ти нам не довіряєш? — спитав Тийканік.

— Це дуже близько до правди, мілорде. Я не довіряю жодному з вас із тієї простої причини, що ви й самі собі не довіряєте.

— Ти підійшов небезпечно близько до краю, — сказав Тийканік. — Людей убивали й за менш образливу поведінку, ніж твоя.

Фарад’н кивнув головою і сказав:

— Не змушуй мене гніватися.

— Фатальні наслідки гніву людей із Дому Корріно добре відомі, мілорде та владарю Салуси Секундус, — промовив старий.

Тийканік поклав руку Фарад’нові на плече, стримуючи його, і сказав:

— Ти намагаєшся спровокувати нас убити тебе?

Фарад’н про це не подумав. Відчув холод, задумавшись, що може означати така поведінка. Чи цей старий, що називав себе Проповідником… чи був він чимось більшим, ніж здавався? Якими можуть бути наслідки його смерті? Мученики можуть виявитися небезпечними створіннями.

— Сумніваюся, що ви мене вб’єте, хоч би що я сказав, — відповів Проповідник. — Думаю, ти знаєш мою цінність, башаре, а твій принц тепер про неї здогадується.

— Ти категорично не хочеш витлумачити цей сон? — спитав Тийканік.

— Я вже його витлумачив.

— І не розкриєш нам того, що в ньому побачив?

— Ви мене звинувачуєте, мілорде?

— Яку цінність ти можеш мати для мене? — спитав Фарад’н.

Проповідник простяг праву руку.

— Якби я тільки махнув цією рукою, до мене прийшов би Дункан Айдаго й виконав би кожен мій наказ.

— Що це за дурні хвастощі? — спитав Фарад’н.

Але Тийканік хитнув головою, згадуючи свою суперечку з Венсицією.

— Мій принце, це може бути правдою, — промовив він. — Проповідник має багатьох послідовників на Дюні.

— Чому ти не сказав мені, що він звідти? — спитав Фарад’н.

Перш ніж Тийканік зумів відповісти, Проповідник звернувся до Фарад’на:

— Мілорде, ви не повинні почуватися винним через Арракіс. Ви — лише витвір вашого часу. Це виправдання, до якого може вдатися кожен, обтяжений почуттям провини.

— Провини! — обурився Фарад’н.

Проповідник лише стенув плечима.

На подив, це змусило Фарад’на перейти від обурення до веселощів. Він засміявся, відкинувши голову назад, що здивувало Тийканіка. Тоді сказав:

— Ти мені сподобався, Проповіднику.

— Це мене тішить, принце, — промовив старий.

Вгамовуючи сміх, Фарад’н сказав:

— Ми знайдемо тобі помешкання в палаці. Будеш моїм офіційним тлумачем снів, навіть якщо не передаси мені жодного слова тлумачення. Можеш розповісти мені про Дюну. Я дуже цікавлюся цим місцем.

— Не можу цього зробити, принце.

Знову спалахнув гнів. Фарад’н глянув на чорну маску.

— Чому ж це, прошу сказати?

— Мій принце, — промовив Тийканік, торкаючись плеча Фарад’на.

— Що таке, Тийканіку?

— Ми привезли його сюди, зв’язані умовою Гільдії. Він має повернутися на Дюну.

— Мене викликали назад на Арракіс, — сказав Проповідник.

— Хто тебе викликав?

— Влада, сильніша від вашої, принце.

Фарад’н запитально глянув на Тийканіка.

— Він шпигун Атрідів?

— Не схоже, мій принце. Алія призначила ціну за його голову.

— Якщо це не Атріди, то хто ж тебе викликає?

— Влада більша, ніж Атріди.

Фарад’н не стримав сміху. Це лише містичні нісенітниці. Як міг Тийканік дати ввести себе в оману таким? Проповідника викликали, найімовірніше, уві сні. А яке значення мали сни?

— Це марнування часу, Тийку, — сказав Фарад’н. — Навіщо ти втягнув мене в цей… фарс?

— Бо в цьому подвійна цінність, мій принце, — відповів Тийканік. — Цей тлумач снів пообіцяв мені доставити сюди Дункана Айдаго як агента Дому Корріно. Усе, чого він просив, — це зустрітися з вами й витлумачити ваш сон. «Принаймні так він сказав Венсиції», — подумки додав Тийканік. Башара затопила нова хвиля сумнівів.

— Чому мій сон такий важливий для тебе, старче? — спитав Фарад’н.

— Ваш сон сповістив мене, що великі події прямують до логічного завершення, — відказав Проповідник. — Я мушу прискорити своє повернення.

Фарад’н насмішкувато сказав:

— І зостанешся незбагненним, не давши мені жодної поради.

— Порада, принце, — небезпечний товар. Але я зважуся на кілька слів, які ви можете прийняти за пораду так, як вам буде завгодно.

— З усією можливою вдячністю, — сказав Фарад’н.

Закрите маскою обличчя Проповідника застигло перед Фарад’ном.

— Уряди можуть здійматися і падати з причин, які здаються неістотними, принце. Через такі дрібні події! Суперечка між двома жінками… куди дме вітер певного дня… чхання, кашель, довжина вбрання чи випадкове зіткнення піщинки з оком придворного. Не завжди величні задуми імперських міністрів диктують перебіг історії, і не обов’язково священницька повага змушує руки Божі рухатися.

Фарад’на глибоко вразили ці слова, і він не міг збагнути своїх емоцій.

Натомість увагу Тийканіка привернула одна фраза. Чому цей Проповідник заговорив про одяг? Думки Тийканіка зосередилися на імперському вбранні, посланому близнятам-Атрідам, та на тиграх, навчених нападати. Може, цей старий висловив тонке попередження? Чи багато він знав?

— А в чому ж порада? — спитав Тийканік.

— Щоб досягти успіху, — сказав Проповідник, — ви мусите звузити свою стратегію, звівши її до точки застосування. Де застосовують стратегію? У конкретному місці і з думкою про конкретних людей. Але навіть при найретельнішому задумі, спланованому похвилинно, вашої уваги уникне якась дрібна, начебто незначуща деталь. Чи може ваша стратегія, принце, зменшитися до рівня амбіцій дружини губернатора?

Тийканік перебив його холодним тоном:

— Чого ти торочиш про стратегію, Проповіднику? Що, на твою думку, матиме з цього мій принц?

— Його виховали в прагненні трону, — сказав Проповідник. — Я зичу йому удачі, але він потребуватиме чогось більшого, ніж удача.

— Це небезпечні слова, — промовив Фарад’н. — Як ти на них насмілився?

— Амбіції зазвичай не розвіюються під впливом реальності, — відповів Проповідник. — Я насмілююсь на ці слова, бо ви стоїте на роздоріжжі. Ви можете стати гідним найвищого подиву. Але зараз вас оточують ті, хто не шукає моральної правомірності, радники, орієнтовані лише на стратегію. Ви молодий, сильний та дужий, але вам бракує достатнього вишколу, завдяки якому ваш характер зміг би розвиватися. Це сумно, бо ви маєте слабкості, обсяг яких я вже описав.

— Що ти маєш на увазі? — зажадав Тийканік.

— Пильнуй за словами, — сказав Фарад’н. — Що це за слабкість?

— Ви ніколи не задумувалися над тим, якому типу суспільства віддали б перевагу, — відказав Проповідник. — Не обмірковували надій своїх підданих. Навіть обшир імперії, якої ви добиваєтесь, займає небагато місця у вашій уяві.