– Лен каже, що ми втратимо «Ґраунд-Зіро», якщо Аріель не прийде, – сказала Геллі, коли вони сідали в автобус компанії «РТД». Сьогодні в них не було величних планів. Жодного Лас-Вегаса, просто поїздка до Вестсайду.

– Усе це балачки, – заспокоїла Алекс.

– Він шаленітиме, що ми не поприбирали.

Алекс визирнула в запітніле вікно.

– Ти помітила, що Ітан заслав кудись свою дівчину?

– Що?

– Коли Аріель приїхав до міста. Він відіслав Інґер геть. І нікого зі звичних дівчат поряд не видно. Лише ті шльондри з Воллі.

– Маячня, Алекс.

Вони обидві знали, для чого Аріель зібрався до «Ґраунд-Зіро». Він хотів трохи розважитися в нетрях, і Алекс із Геллі мали стати частиною цих веселощів.

– Так зазвичай і здається, а потім стає надто пізно, – сказала їй Алекс.

Їй доводилося робити декому послуги. Першим був кіношник – принаймні Лен казав, що це кіношник, – який мав забезпечити їх купою голлівудських клієнтів, а пізніше дівчина виявила, що той був лише помічник продюсера і щойно закінчив кіношколу. Завершилося все тим, що вона цілий вечір просиділа в нього на колінах, сподіваючись, що цього буде досить, аж поки він не повів її до маленької ванни і підстелив брудний килимок – неоковирно джентльменський жест, – аби їй зручніше було смоктати в нього, поки він сидів на унітазі. «Мені п’ятнадцять, – подумала Алекс, полощучи рот і змиваючи макіяж з очей. – Якими мають бути п’ятнадцять?» Невже якась інша Алекс ходила на піжамні вечірки й цілувалася з хлопчиками на шкільних дискотеках? Чи вдасться їй залізти на умивальник, пройти крізь дзеркало й прослизнути в шкуру тієї дівчинки?

Утім з нею все було гаразд. Насправді. Аж до наступного ранку, коли Лен узявся гупати дверцятами шафок і курити так, наче з кожною затяжкою збирався з’їсти цигарку, поки Алекс не гиркнула на нього:

– Якісь проблеми?

– Проблеми? Моя дівчина – шльондра.

Вона стільки різних слів чула від Лена, що вже не реагувала на них. «Сука», «шмара», іноді, коли був в особливо поганому гуморі або вдавав із себе британського гангстера, – «дірка». Але так він її ще ніколи не називав. Це було слово для інших дівчат.

– Ти казав...

– Я ні хріна не казав.

– Ти сказав мені ощасливити його.

– А шльондрською мовою це означає «посмоктати його прутень»?

Алекс відчула, як паморочиться в голові. Звідки він про це дізнався? Невже кіношник вийшов з ванної кімнати й оголосив усім про це? А навіть якщо він так учинив, чому Лен сердиться? Вона знала, що означає «ощасливити його». Вона не відчувала нічого, крім люті, і це було краще за будь-які наркотики: лють випалювала з її голови будь-які сумніви.

– А що ти, в біса, думав, я збираюся робити? – захотіла знати вона, здивувавшись, як гучно й упевнено прозвучав її голос. – Фокуси показувати? Скрутити для нього кілька тваринок з повітряних кульок?

Вона схопила блендер, у якому Лен готував собі протеїнові шейки, жбурнула його в холодильник і на мить побачила в хлопцевих очах страх, а їй неймовірно кортіло змусити його боятися. Лен назвав її божевільною й вибіг з квартири, гупнувши дверима. Він утік від неї. Та варто йому було піти, адреналін рвучко зник, залишивши Алекс млявою і самотньою. Вона не почувалася розгніваною чи слушною, просто соромилася й дуже боялася, що якимось чином зіпсувала все, зіпсувала себе і Лен більше ніколи її не захоче. А куди тоді йти? Їй хотілося одного: аби він повернувся.

Кінець кінцем вона перепросила та благала пробачити її, а потім вони закинулися, увімкнули кондиціонер і трахалися під ним; повітря вилітало прохолодними поривами, заглушаючи їхнє засапане дихання. Однак, коли Лен сказав, що вона гарна маленька дірочка, Алекс не відчула себе сексуальною чи нестримною – вона відчула себе дуже маленькою. Злякалася, що може розплакатися, і боялася, що це теж може йому сподобатися. Вона підставила обличчя кондиціонеру й відчула, як його крижані струмені здувають з обличчя тоненькі волосинки. Алекс міцно заплющила очі, а коли Лен засмикався позаду неї, уявила себе на льодовику, голу й самотню, навколишній світ був чистий, порожній і сповнений прощення.

Утім Аріель не був студентом-кіношником, котрий шукає чогось незвичного. У нього була репутація. Подейкували, що він опинився в Штатах, переховуючись від ізраїльської поліції за побиття двох неповнолітніх дівчат у Тель-Авіві, що він улаштовував собачі бої, що під час прелюдій полюбляв вивихнути дівчині плече, наче хлопчик, що заради розваги відриває мухам крильця.

Повернувшись додому й побачивши, що в квартирі безлад, Лен оскаженіє. Ще більше він збожеволіє, якщо вони не прийдуть до «Ґраунд-Зіро» на вечірку. Проте пережити Ленову лють було легше, ніж Аріелеву увагу.

Алекс розуміла, що Лен чекав на такі собі ревнощі, коли привів Геллі додому, зустрівши її на Веніс-біч. Він не передбачав, що Геллі радісно сміятиметься, з легкістю обійматиме Алекс, витягатиме з її полиці трилер або стару наукову фантастику в паперовій обгортці й проситиме: «Почитай мені». Геллі зробила життя стерпним. Алекс не збиралася ставати на доріжку, що вела до Аріеля, і не збиралася дозволяти цього Геллі, адже якимось чином відчувала, що з його лабетів вороття немає. Їхнє життя не було прекрасним. Ніхто не мріє і не просить собі такого життя, але вони давали собі з ним раду.

Вони переїхали автобусом на інший бік пагорба, уздовж шосе 101 і 405 до Вествуда, а потім дійшли пішки аж до УКЛА[73], піднялися до кампусу й погуляли садком зі скульптурами. Посиділи на сходах під чарівними арками Ройс-голлу, дивлячись, як студенти грають у фрісбі або читають, лежачи на сонечку. Дозвілля. Ці золоті люди мріяли про дозвілля, адже на них чекало стільки справ! Заняття. Мета. Алекс нічого не мусила робити. Ніколи. Через це їй здавалося, що вона падає.

Коли справи були кепські, вона полюбляла базікати про Дворічний План Гри. Вони з Геллі підуть восени у вечірню школу або дивитимуться уроки онлайн. Обидві знайдуть роботу в торговельному центрі та вкладуть зароблені гроші в уживану машину, аби не доводилося всюди тягатися автобусом.

Зазвичай Геллі залюбки підігравала їй, але не того дня. Вона була похмура, роздратована й до всього чіплялася.

– Ніхто не дасть нам у торговельному центрі стільки робочих змін, щоб вистачило заплатити за машину та оренду.

– Тоді станемо секретарками чи кимось таким.

Геллі прискіпливо оглянула руки Алекс.

– Забагато татух.

Але не в самої Геллі. Вона лежала на сходах Ройс-голлу в джинсових шортах, схрестивши золотаві ноги, і цілковито пасувала до цього місця.

– Мені подобається, як ти уявляєш, що це відбувається насправді. Це мило.

– Це може відбутися.

– Нам не можна втратити квартиру, Алекс. Коли мама виперла мене, я певний час жила на вулиці. Більше не хочу.

– Тобі не доведеться. Лен просто базікає. А навіть якщо ні, ми щось вигадаємо.

– Якщо ти ще трохи посидиш на сонці, скидатимешся на мексиканку. – Геллі підвелася та обтріпала пилюку із шортів. – Покуримо й ходімо в кіно.

– У нас не вистачить грошей на автобус назад.

Геллі підморгнула.

– Щось вигадаємо.

Вони знайшли кінотеатр, старий «Фокс», де Алекс іноді бачила, як персонал вивішує перед прем’єрою червону стрічку. Вона поклала голову Геллі на плече, вдихаючи солодкий кокосовий аромат її досі теплої від сонця шкіри, відчуваючи, як час від часу шовковисте біляве волосся торкається її чола.

Зрештою вона задрімала, а коли ввімкнули світло, виявилося, що Геллі зникла. Алекс вийшла у фоє, потім зазирнула в туалет, тоді написала Геллі й лише після другого повідомлення дістала відповідь: «Усе гаразд. Я придумала!»

Геллі повернулася на вечірку. Вона повернулася до Лена й Аріеля. Вона зробила все, щоб Алекс не змогла з’явитися там, щоб вчасно не зупинила її.

У Алекс не залишилося грошей, жодної можливості повернутися додому. Вона спробувала зловити попутку, але ніхто не хотів підвозити дівчинку із заплаканим обличчям у брудній футболці та обрізаних чорних джинсових шортах. Вона тинялася Вествудським бульваром, не знаючи, що робити, аж поки врешті-решт не продала залишки драпу якомусь рудому з дредами й кощавим собакою.