Алекс довелося подзвонити у ворота двічі, перш ніж Саломея Нільс нарешті відповіла й пустила їх усередину.

– Хто це? – запитала дівчина.

На мить Алекс подумала, що вона бачить Нареченого. Він наблизився, ідучи з Алекс нога в ногу, а його рот скривився в слабенькій посмішці, наче привид чув, що серце дівчини б’ється, як у горобчика. А тоді Стерн зрозуміла, що Саломея запитує про Доус. Більшість членів товариств, напевно, і гадки не мали про існування Памели Доус.

– Вона мені допомагає, – викрутилася Алекс.

Утім Саломея вже вела їх до темного фоє. Наречений рушив назирці. Гробниці залишали без захисту, щоб не перешкоджати магічному потоку, коли Сірі приходитимуть і йтимуть за власним бажанням. Саме тому під час ритуалів потрібний захист надавала Лета.

– Принесла? – поцікавилась Саломея.

Усередині не було нічого визначного: сланцева підлога, темне дерево, вітражні вікна виходили на маленький внутрішній двір, у якому ріс явір. Він з’явився там задовго до заснування університету і, напевно, розростатиметься корінням, коли навколишнє каміння розсиплеться на пилюку. Магнітна дошка біля дверей повідомляла, хто з членів товариства зараз перебуває в гробниці; така потреба обумовлена розмірами приміщення. Усі були записані під іменами єгипетських богів, і лише анкх Саломеї з іменем Хафра значився у колонці «Вдома».

– Принесла, – запевнила Алекс і витягла статуетку з торби.

Саломея схопила її з радісним зойком.

– Чудово! Ключі здуріють, дізнавшись, що ми повернули її.

– Що вона робить? – поцікавилась Алекс, коли Саломея проводжала їх до чергової темної кімнати з довгастим ромбом стола в центрі, оточеним низькими стільцями. На стінах висіли скляні шафки з єгипетськими дрібничками й зображеннями вовків.

– Вона нічого не робить, – повідомила Саломея з нищівним виразом. Вона поставила статуетку в шафку. – Це справа принципу. Ми запросили їх до себе додому, а вони наклали купу на нашу гостинність.

– Згодна, – не стала сперечатися Алекс. – Це огидно. – Однак відчула, як розлючене калатання всередині напружилось, вібруючи в грудях. Хтось щойно намагався вбити її, а ця принцеска грається у свої тупі ігри. – Берімося до справи.

Саломея потупцяла на місці.

– Послухай, я справді не можу відімкнути храм без згоди делегації. Навіть випускників не пускають усередину.

Доус зітхнула з ледь чутним сичанням. Вона, вочевидь, уже відчула полегшення, дізнавшись, що їм негайно доведеться повертатися додому. Але цього не станеться.

– У нас була домовленість. Ти що, намагаєшся обдурити мене? – запитала Алекс.

Саломея нахабно посміхнулася. Сумління її аж нітрохи не мучило. Та й навіщо їй здалося це дівчисько? Алекс була першокурсниця, новачок і вочевидь почувалася не у своїй тарілці. Поряд із Саломеєю та представниками «Вовчої голови» вона завжди була мовчазна й шаноблива, дозволяючи Дарлінґтонові, справжньому представникові, джентльменові з Лети, вести всі розмови. Можливо, якби Лета врятувала її від життєвих негараздів раніше, вона була б тією дівчиною. Можливо, якби ґлума не напала на неї, а декан Сендоу не проігнорував її, Алекс і далі вдавала ту дівчину.

– Я принесла твою недоумкувату фігурку, – просичала вона. – Ти мені винна.

– От тільки ніхто тебе не змушував цього робити, чи не так? Отож-бо.

Наркотики здебільшого продають у кредит. Ти отримуєш товар від когось із реальними зв’язками, доводиш, що здатен штовхнути його за привабливою ціною, і наступного разу тобі може пощастити більше. «Знаєш, чому твій хлопець дилетант і ним залишиться? – запитав якось у неї Ітан із жахливим акцентом. Він тицьнув пальцем у Лена, який хихотів над бонгом, а поряд з ним Полюбе грав у „Гейло“[62]. – Він занадто захопився курінням мого продукту, аби зробити багатим ще когось, окрім мене». Лен завжди ледве зводив кінці з кінцями, йому завжди трошечки бракувало.

Коли Алекс було п’ятнадцять, вона якось повернулася до Лена без належних йому грошей, знічена та схвильована поведінкою інвестиційного банкіра, з яким зустрічалася на паркувальному майданчику «Спорте авторіті» в Шерман-Оксі. Зазвичай справи з ним вів Лен, залишаючи миловидній Алекс обходити коледжі й торговельні центри. Однак того ранку Лен так мучився похміллям, що дав їй гроші на проїзд, і вона вирушила автобусом «РТД» на бульвар Вентура. Коли банкір сказав, що йому бракує готівки, що просто зараз грошей у нього немає, але він упорається, Алекс не знала, що відповісти. Їй ще ніхто так відчайдушно не відмовлявся платити. Студенти коледжу, з якими вона торгувала, називали її «сестричко» і часом пропонували викурити з ними косяк. Дівчина, звісно, очікувала, що Лен біситиметься, але він розлютився так, як їй ще не доводилося бачити, перелякався й верещав, що вона сама винна й сама відповідатиме перед Ітаном. Тож вона знайшла спосіб отримати гроші. Повернулася додому на вихідні й украла бабцині гранатові сережки, які віднесла до ломбарду, вийшла на зміну в «Клаб джой», найгірший стрипклуб, повний невдах, що майже не залишали чайових; ним керував невисокий чувак на ім’я Кінг-Кінг, який не пускав тебе до вбиральні, поки не помацає. Це було єдине місце, де її брали на роботу, не питаючи документів і попри те, що вона не мала, чим наповнити ліфчик. «Деяким це подобається, – сказав Кінг-Кінг, перш ніж запхати туди руки, – але не мені».

Більше вона ніколи не поверталася без грошей.

Тепер Алекс дивилася на Саломею Нільс, струнку дівчину з Коннектикуту, з гладеньким личком, яка їздила верхи, грала в теніс, а мідне волосся збирала у хвіст і викладала на одному плечі, наче дороге хутро.

– Саломеє, як щодо того, аби ти зважила свою точку зору?

– А як щодо того, аби ти і твоя тітонька – стара дівка втекли додому?

Саломея була вища за неї, тож Алекс схопила її за нижню губу та смикнула. Дівчина заверещала й склалася навпіл, розмахуючи руками.

– Алекс! – зойкнула Доус, притиснувши руки до грудей, наче жінка, що прикидається мертвою.

Алекс затиснула шию Саломеї рукою, душачи її (цього прийому вона навчилася від Мінкі, яка була заввишки всього сто тридцять п’ять сантиметрів, але залишалася єдиною, з ким Кінг-Кінг ніколи не розпускав руки). Стиснула пальці на грушоподібному діаманті, що звисав з вуха суперниці.

Вона бачила приголомшену фізіономію Доус, Нареченого, який наблизився, шляхетно пропонуючи допомогу, те, як коливалося й змінювалося навколо них повітря, як розсіявся туман – і Доус, Саломея та, мабуть, навіть Сірий уперше чітко побачили її. Алекс знала, що це, напевно, помилка. Краще залишатися непомітною, не підводити голови, бути тихенькою дівчинкою, навіть ускочити в халепу, але нікому не погрожувати. Утім, як і більшість помилок, ця здавалася приємною.

– Мені по-справжньому подобаються ці сережки, – тихо промовила вона. – Скільки вони коштують?

– Алекс! – знову запротестувала Доус.

Саломея чіплялася за передпліччя Стерн. Сквош і вітрильний спорт зробили її сильною, але на неї ніхто ніколи не здіймав руку, вона, напевно, навіть бійку бачила тільки в кінотеатрі.

– Ти це знаєш, еге ж? Це подарунок від твого татка на чарівне шістнадцятиріччя, чи випускний, чи ще якесь таке лайно? – Алекс штовхнула дівчину, і та знову заверещала. – Ось що зараз відбудеться: ти пустиш мене до того приміщення або я вирву ці штуки в тебе з вух та запхаю їх тобі в пельку – і ти задихнешся.

Це були пустопорожні погрози. Алекс не викинула б псу під хвіст чарівну пару діамантів. Але Саломея цього не знала. Вона заплакала.

– Уже краще, – похвалила її Стерн. – Ми порозумілися?

Саломея судомно кивнула. Алекс під пальцями відчувала її спітнілу шию та скажений пульс.

Стерн відпустила її. Саломея позадкувала, простягнувши перед собою руки. Доус затиснула долонею рота, і навіть Наречений мав стурбований вигляд. Алекс удалося збентежити вбивцю.

– Ти божевільна, – сказала Саломея, торкаючись пальцями шиї. – Ти не можеш просто...