Починає надівати свої пазурі, потім хилиться назад, на п’яти. Він підводиться, його хитає.

Я відкочуюсь і встаю на коліна. Тепер хитає і мене.

Джо шкутильгає в один бік, тоді зупиняється. Він надіває рукавичку повністю і суне на мене.

Слабкий, та з трохи кращою координацією, ніж у нього, я відхиляюся вбік. Він минає мене, а тоді звалюється, немов п’яний.

Моя скалічена нога дає про себе знати, і я падаю на коліна, вдаряючись обличчям об землю.

Кров струменить по шиї та затікає в рота. Я не бачу Джо.

Я ні хріна не бачу.

Здається, я відключаюся.

Чиясь рука хапає мене за передпліччя і тягне вгору.

Я намагаюся замахнутися на нападника кулаком, та не можу зрозуміти, де він.

— Тео! — кричить Джилліан.

Дідько. Я ледь її не вдарив.

Я припиняю пручатися, даю Джилліан підтягнути мене до колоди та всадовити.

— З тобою все гаразд? — питає вона, присівши переді мною.

По її обличчю тече кров із місця, куди її вдарив Джо.

— А з тобою? — питаю я.

— Краще за тебе. Стривай, — Джилліан шкутильгає до місця, де я впустив дробовик, і піднімає його. — Залишайся зі мною.

Вона сідає і однією рукою кладе мою голову собі на коліна, а іншу тримає на дробовику, націлившись на непритомне тіло Джо.

Я починаю відключатися.

— Тео!

Джилліан ляскає мене по обличчю, щоби розбудити.

— Швидка вже в дорозі. Лишайся зі мною.

Я дивлюся і бачу, що тіло Джо лежить на місці. Намагаюся зробити підрахунки й попередити її, що якщо він не помер, то встане з хвилини на хвилину Ми маємо думати, як дельфіни.

Я провалююся в туман, перш ніж встигаю щось сказати.

Здається, я сплю.

БУМ!

Я раптово прокидаюсь і оглядаюся в пошуках тіла Джо — його нема.

— Джилліан!

— Усе гаразд, — каже вона.

— Де він?!

— У пеклі, Тео. Тепер він у пеклі.

Тоді я помічаю: труп Джо спертий на дерево. Маска знята, а на місці, де мало б бути обличчя — криваве місиво.

Не знаю, що там сталося, та вона прикінчила сучого сина.

Мені подобається ця жінка.

Мене везуть.

Червоно-блакитні сирени освітлюють дерева за вікном.

Екстрені медичні техніки смикають мене за одяг, від’єднують трубки.

Я очікую побачити у формі парамедика самого себе.

Та це не так.

Я навіть не впевнений, що я насправді тут.

І думаю, що таки не тут.

Я знову сиджу в тій піцерії кампусу зі своїми студентами. Джуніпер дивиться на мене. Вона нахиляється до мене, наші руки лежать на стільці між нами, майже торкаючись пальцями.

У неї обличчя Джилліан.

Цього разу я не відсторонююся. Я підсовуюся ближче й накриваю її витончену руку своєю.

Вона усміхається.

Обчислювальний біолог, університетський викладач Тео Крей опиняється в епіцентрі страшного злочину: жорстоко вбито його колишню студентку Невдовзі «убивцю» — величезного Гризлі — знаходять і знешкоджують, і містечко зітхає з полегшенням. Але передчасно: Тео помічає деталі, яким інші не надають значення, і розуміє, що винен не ведмідь. І що жертва насправді не одна — їх набагато, набагато більше. Хто ж цей безжальний убивця, який так вдало маскує свої звірства під напади тварини? Як знайти того, в чиє існування ніхто, крім Тео, не вірить? Головний герой має за всяку ціну відповісти на ці запитання й перехитрити хижака, на якого полює, перш ніж сам стане його жертвою...

Ендрю Мейн — сучасний американський письменник, ілюзіоніст, подкастер, зірка телешоу «Не вірте Ендрю Мейну!». Його стиль магії поєднує містику та науку. Автор кількох десятків книжок, серед яких є магічні посібники та захопливі детективні трилери. У 2017 році увійшов до першої п’ятірки авторів бестселерів серед незалежних письменників за версією британського сервісу Amazon.

«„Хованки з хижаком“ — гостросюжетна, динамічна, абсолютно захоплива історія, головний герой якої по-новому підходить до розкриття пересічних, на перший погляд, злочинів, що насправді є добре замаскованими звірствами... Подяка Ендрю Мейну за чудовий початок нової неймовірної серії».

«Чудово написаний пригодницький трилер фіналіста Thriller Award Ендрю Мейна... В основі сюжету — вражаюче протистояння між головним героєм і його ворогом. А наукові деталі надають оповіді ще більшої реалістичності».