Але щоб план спрацював, украй важливо, аби судмедексперт, який приїде на місце засвідчити смерть, не помітив прямих ознак посиніння. Щоб звести таку ймовірність до мінімуму, я додав у свою донорську кров гепарин, розріджувач крові, і шприцом впорснув рідину в тіло, промасажувавши шкіру в місці уколу.

Після цього я увімкнув пічку на максимум і поклав навколо його шиї та під руки кишенькові грілки, щоб, коли перевірятимуть температуру, здавалося, ніби Крістофер щойно помер, а не вискочив із моргу.

Робота неакуратна, і я це розумію. Цього буде достатньо, щоб забити їм баки при поверховому огляді. Аж поки Мід чи хтось інший не розріже бідолашного Крістофера й не виявить сліди моєї неякісної роботи.

Щоб усадовити тіло на водійське сидіння, довелося розслабити його кінцівки, які вже встигли задубіти. Ввівши повний шприц хлористоводневої кислоти в головні групи м’язів, я декальцинував тканини настільки, щоб їх можна було згинати.

У результаті маємо напівзакоцюблий труп, що сидить у моєму «Експлорері» з дробовиком Ґаса в руках, готовий натиснути на курок і висадити собі обличчя — що також легше сказати, аніж зробити.

Окрім того, що буквально спотворити іншу людину непросто емоційно, я починаю усвідомлювати практичну проблему Як мені натиснути на курок, щоб виглядало так, ніби він це сам зробив? Якщо дверцята будуть прочинені і я стоятиму поруч, лишиться дивний кривавий слід із чистою прогалиною. Те саме, якщо я сидітиму на пасажирському сидінні.

Я міркую над тим, щоб намотати мотузку на педаль гальма, та спиняюсь на тому, щоб просунути у вікно руку в пакеті для сміття і власноруч натиснути на курок.

Я певен, що компетентний судмедексперт точно помітить невідповідності, та, знову ж таки, мені треба лише кілька днів, а не роками нерозгадана таємниця.

Я також прокручував у голові ідею підпалити Крістофера. Та, хоч це значно ускладнило б судмедекспертизу, Кларк міг би щось запідозрити. Якщо в новинах повідомлять, що тіло було обпечене до невпізнаваності, він може зрозуміти, що це підстава. Я маю дати йому саме те, чого він вимагає.

Останній вечір я промарудився з тим, щоб надати Крістоферу свіжого вигляду й розмістити всі докази для ідентифікації, аби здавалося очевидним, хто в машині. Я одягнув його у свій одяг і поклав до кишені свій гаманець.

Коли я зав’язував черевики на його ногах, то раптом усвідомив усі ті дрібниці, про які міг забути — на кшталт вузла, зав’язаного догори дриґом. Я зробив усе можливе, щоб виправити ці нюанси, і цілу годину без упину сновигав, намагаючись пересвідчитися, що підміну не виявлять одразу ж.

Наостанок я просто мав заспокоїтися й запевнити себе, що цього вистачить, аби переконати служби швидкого реагування та потрапити в новини. Гадаю, цього буде достатньо, щоб Кларк дійшов до потрібного мені висновку.

Попри всі ці дрібниці судово-медичної експертизи, найважливішим буде моє зізнання. Працюючи над тілом Крістофера, я обдумував, що казатиму. Це допомагало відволіктися від усвідомлення того, наскільки жахливо я чинив із тілом цього чоловіка.

До приїзду в Монтану я працював із безліччю мертвих тіл, та цього разу таки перетнув межу Чи такий уже я далекий від Кларка? Так, Крістофер уже був мертвий, та певним чином я таки глумився з нього. Останнє, чого він міг забажати, вживши смертельну дозу ліків, — це щоб якийсь придурок паплюжив його труп. А як же його родина? Що станеться, коли вони нарешті приїдуть забрати його для поховання і побачать, що я накоїв?

Усі ці думки змушують мене сісти й зробити паузу.

Я падаю на втоптану землю, де припаркував свій «Експлорер», і дивлюся на обличчя Крістофера. Від його червоно-білих щік відбивається місячне сяйво, через що він нагадує напівпотойбічну істоту.

— Якого дідька ти робиш, Тео? — питаю я себе.

— Виживаю, — кажу у відповідь. — Виживаю.

Хоч я і бачу можливість вибратися з цієї ситуації, та все ж упевнений: ніхто не зрозуміє, чому я зробив саме те, що зробив. «Чому ти не звернувся у поліцію? Чому нікого не попередив?»

Ці питання переслідуватимуть мене решту життя, якщо все не спрацює точнісінько так, як я запланував.

Уся ця підготовка і планування відволікали мене від реальної ситуації. Навіть припускаючи, що все спрацює і мені вдасться переконлива імітація суїциду, лишається одна дуже велика проблема: я досі не знаю, хто такий Кларк чи де він.

Він звелів мені вчинити самогубство, бо злякався, що я підібрався надто близько. Та правда в тому, що відомо мені не більше, ніж, як він припускає, я вже встиг розповісти поліції.

Я в такому самому глухому куті, як і вони.

Єдина надія — що Кларк боїться мене не лише через те, що, на його думку, я знаю, а й через те, про що, як він вважає, я майже дізнався.

О 7:22 в автомобілі, припаркованому на території незавершеного житлового будівництва на північний захід від міста, було знайдене тіло. За непідтвердженими даними, жертва — чоловік середнього віку Смерть могла настати від власноручного пострілу з пістолета в голову Мотив наразі невідомий, та ми можемо підтвердити, що раніше цього ранку наша агенція новин отримала посилання на потенційне зізнання на YouTube від особи, що пов’язана з низкою вбивств, які раніше правоохоронці по всьому штату класифікували як напади тварин. Це відеозізнання знято у транспортному засобі. Схоже, що місце зйомки — те саме, де знайшли тіло. Ведеться слідство.

Я сьорбаю застояну каву і дивлюся на стоянку мотелю з номера на другому поверсі. Мене ще не параноїть. Я просто втомився годинами без упину витріщатися в екран комп’ютера.

До дизельних насосів під’їжджає фура, звідти виходить приземкуватий чоловік у дублянці й прямує до заправки. До нього я бачив ще сімох, які робили те саме. Ніби там, далі дорогою, проводять кастинг, і обраних надсилають сюди.

Вісімнадцять годин тому в новинах озвучили моє ім’я й підтвердили мою смерть, а також показали відеозізнання, яке я розіслав по каналах. Останні півдоби я просидів у цьому готелі, за двісті миль від Гелени, намагаючись розкусити схему Кларка. Щогодини я боязко перевіряю інтернет, щоб дізнатись, викрили мене чи ні.

На фоні постійно ледь чутно ввімкнений телевізор. Я схвильовано чекаю наступного екстреного повідомлення. У вечірніх новинах я тричі бачив своє зізнання, а також кадри з місця моєї фальшивої смерті, зняті на відстані. Прес-конференції ще не було, показали лише зображення поліційного бланку, в якому зазначено, що ведеться слідство.

Ведеться... ведеться, ще й як.

Я намагаюся не думати про те, як на такі новини зреагували Джилліан чи Ґас, не кажучи вже про моїх батьків. Кілька разів мусив зупиняти себе, щоб не взяти телефон і не повідомити їм, що зі мною все гаразд.

Поки що не можна.

Я маю знайти його.

Я впевнений, що одразу ж після моєї «смерті» він нічого не заподіє Джилліан чи Ґасу. Це привернуло б зайву увагу і поліція дізналася б, що є ще один убивця. Він розумний і терплячий. Він чекатиме — лише згодом візьметься за них і перегорне цю сторінку.

Від постійної перевірки новин я почав чманіти, тож створив маленький скрипт, який шукає в інтернеті моє ім’я й надсилає текстові сповіщення щоразу, як воно з’являється в газетах Монтани.

Крім того, у мене є поліційний сканер, який дозволяє дізнаватися, чим тут зайняті копи — ті, що не користуються зашифрованим каналом. Якби вони викрили обман і саме розшукували мене, гадаю, в новини це точно просочилося б.

Фургон припарковано на задньому дворі, біля пожежного виходу. Я можу дістатися до нього через парадні двері або ж через заднє вікно, яке тримаю відчиненим, прив’язавши до туалету мотузкою. Скоріше за все, це зайві перестороги, та поліціянти — не єдині, хто може мене шукати.

Кларк — досвідчений мисливець. І хоч я не сумніваюся в тому, що Джилліан і Ґас наразі в безпеці, він точно прийде за мною, щойно дізнається, що я живий.