Тепер лайнер підкидало й крутило на всі боки, наче дзиґу. Пасажирів, хто не встиг пристебнути рятівні ремені, перевертало разом зі стюардесою в проході, наче голубці на пательні. В салоні стояв суцільний вереск.

— Он, чуєш? Через тебе в красунчика буркотить у животі! — зойкнула Скалка і випадково зазирнула в ілюмінатор.

Те, що вона там побачила, вразило її в самісіньке серце.

— Сестро, сталося лихо! — заволала драконка ще голосніше. — Ми покохали поганого хлопця! Він — людожер! Він наковтався людей! Бачиш, он вони в ньому перетравлюються!

Тут в ілюмінатор зазирнула Скіпка, і сестри разом кинулися до носової частини фюзеляжу.

— Виплюнь!

— Негайно виплюнь!

— Хіба ти не знаєш, що перший драконячий закон проголошує: «Не їж людину»?!

Драконки щосили ляскали лапами по фюзеляжу.

Перед пілотами за склом гойдалися дві страхітливі жовті мордяки, що несамовито верещали, а жовті пазуристі лапи зі страшною силою ляскали літак. Ще мить — і лобове скло не витримає, лусне…

Згори на Лимонок налітав синій Хома й обурено репетував:

— Ідіотки! Це летюча машина! Транспорт! Розумієте? Транспорт!

Але кожен горлав своє і ніхто нікого не слухав.

Зрештою жахливе ревище збудило й Михася. Хлопець розплющив очі й від жаху ледь не звалився з шиї Хай-Тобі-Греця: його підопічні в усі боки смикали літак!

— Що ви робите?! Припиніть негайно!!! — крикнув хлопець, але голос його безслідно потонув у несамовитому галасі повітряної баталії.

На щастя, Михась згадав, що він тепер Навігатор, і поспіхом видобув з кишені чарівну вуркóту. У морозному повітрі гучно пролунав клич «Всі до мене! До мене! До мене!»… Дракони миттю покинули аеробус і помчали до свого ватажка.

І саме тут ледь не сталося лихо, бо пошарпаний літак з диким виттям одразу почав завалюватись у крутий штопор[25]. Однак командирові аеробуса таки пощастило вимкнути автопілот, він переключився на ручне керування і вирівняв літак.

— Прохоренко, проси екстрену посадку в Дніпропетровську! — прохрипів командир, тремтячими руками щосили стискаючи штурвал.

Другий пілот надяг навушники:

— Зараз я диспетчеру розкажу про драконів — він точно здуріє! — не без задоволення зауважив недосвідчений лейтенант.

— Лейтенант Прохоренко, ось саме зараз ви мусите вибирати, чого ви хочете: закінчити свої дні в божевільні або й надалі літати?

— Звісно ж — літати.

— Тоді запам’ятайте: нічого цього не було.

— Як не було?! А пасажири?! Вони теж їх бачили і все одно про все розповідатимуть!

— Ми їм пояснимо, ніби це були галюцинації[26], що виникли внаслідок кисневого голодування[27], яке спричинилося через часткову розгерметизацію[28] літака.

— Дніпропетровськ-один, на зв’язку борт 785/17. Під час польоту виникли технічні ускладнення, прошу екстрену посадку. Ми зазнаємо аварії, дайте вільний коридор, — буденним тоном промовив у мікрофон лейтенант Прохоренко.

«Молодець, хлопчисько, з нього таки будуть люди, — міркував командир. — Але про пасажирів і справді навіть страшно подумати!»

— Наталко, як там? — гукнув він до стюардеси.

— Синці, ґулі — але нічого надто серйозного, — озвалася дівчина, потираючи забитий лікоть.

— От і добре, — підсумував перший пілот і почав розворот, орієнтуючись на вогні злітної смуги дніпропетровського аеропорту.

А на летовищі теж виникла нештатна ситуація, бо на екрані радара зненацька з’явилося шість великих невпізнаних літаючих об’єктів. Терміново викликані вищі чини охорони аеропорту з подивом спостерігали за їхніми стрімкими рухами.

— Зенітки до бою! — про всяк випадок наказав генерал. — Якщо вони наблизяться ще хоча б на півкілометра.

Михась зі своєю крилатою командою з невеликої відстані споглядав посадку літака 785/17. Мабуть, треба було мерщій летіти далі, але Навігатор хотів пересвідчитися, що його дракони не пошкодили літак і з ним не станеться лиха.

Злощасний аеробус, зі слідами пазурів на фюзеляжі, увімкнув посадкові вогні і взяв курс на зниження.

— Випускай шасі[29]! — скомандував командир другому пілотові, і той натиснув на відповідні кнопки.

Задні стійки зафіксувалися нормально, і величезні колеса з’явилися під фюзеляжем, але носове шасі заклинило — воно чомусь не вийшло з відсіку. Певно, лимонні близнючки щось-таки зіпсували, намагаючись змусити літак виплюнути пасажирів.

— Командире, у нас немає носового шасі! — повідомив лейтенант Прохоренко.

— Здається, воно нам не знадобиться, — похмуро буркнув перший пілот.

Він уже бачив, що зниження відбувається надто швидко і аеробус спускається якось боком, завалюючись на ліве крило. На жаль, хвіст і кіль теж сильно постраждали, тож вирівняти літак не було жодної можливості. До того ще й ліва турбіна була оповита димом.

Другий пілот крізь лобове скло побачив, як швидко наближається льотне поле, яким у напрямку злітної смуги мчать крихітні пожежні машини, і зрозумів: «Падаємо. Це кінець».

— Ми зробили все, що могли, але кут надто великий. Елерони майже не працюють. У нас немає шансів, якщо тільки не станеться дива, — констатував командир.

— А в мене цієї неділі — весілля, — озвався лейтенант Прохоренко.

В салоні принишкли навіть найгаласливіші пасажири, адже всім раптом стало ясно, що це кінець. Повітряна машина з ревом наближалася до землі, всі затамували подих, чекаючи на останній вибух.

І тут Михась нарешті зрозумів, що справи кепські, і сказав:

— Ось бачите, що ви наробили? Ану допоможіть йому сісти, підтримайте, щоб він не гепнувся часом.

Дракони миттю ринули до аеробуса.

Начальник охорони аеропорту опинився в дуже складному становищі.

З одного боку він бачив на екрані радара атаку невпізнаних об’єктів і мав би скомандувати: «Вогонь!», але як стріляти, коли в зоні обстрілу пасажирський літак? Генерал стиснув підлокітники крісла і завмер з мікрофоном біля рота.

— Іване Петровичу, ходіть сюди! Звідси краще видно! — покликали його диспетчери, що скупчилися перед величезними вікнами спостережного пункту.

Начальник охорони летовища, не знімаючи навушників і мікрофона, наблизився до скла. Видовище справді було гідне подиву, і генерал, забувши про мікрофон, замість команди на знищення нападників приголомшено пробурмотів:

— Ох, Боже мій…

З темного неба неквапно знижувався повітряний лайнер, який з усіх боків дбайливо підтримували велетенські крилаті чудовиська.

Ось вони обережно довели аеробус до злітно-посадкової смуги, але щойно шасі торкнулося асфальту, дракони злинули вгору і розчинилися між зірок.

Коли задні колеса торкнулися смуги, передня стійка шасі теж раптом вийшла і зафіксувалася. Літак плавно покотився по асфальту поміж вогнів злітної смуги.

Пасажири, відчувши нарешті під собою твердий ґрунт, шалено зааплодували майстерності пілотів, але ті розуміли, що цього разу м’яка посадка — зовсім не їхня заслуга.

В кабіні пахло димом, тож командир, натискаючи на гальма, квапливо гукнув у мікрофон:

— Екстрена евакуація![30]

Щойно літак зупинився, миттю повідкривалися люки, з них висунулися надувні аварійні трапи, і стюардеси по черзі почали пропускати пасажирів до виходу. Аварійний трап був зовсім не схожий на сходи, радше на гірку з дитячого майданчика. Пасажири один за одним хутко з’їжджали вниз.

Тут під’їхали пожежні машини й почали заливати оповитий димом фюзеляж потоками піни.