— Ну, гаразд, Треш, ти мене переконав. Гадаю, зайвих 35 кілограмів якісного корму нам не завадять, — красень зміряв поглядом постать Михася і махнув рукою: — Відведи його в драконарій.

Карлик був однакового зросту з Михасем, але вдвічі ширший і, як виявилося, набагато сильніший. Він затис руку хлопця, ніби в залізних лещатах, і потяг його за собою.

— Пустіть, боляче! — смикнувся хлопець.

— Поки що не боляче, а ось далі буде значно болючіше! — пообіцяв Треш. — Треба ж таке — сам прийшов, дурник.

Михась лише тепер зрозумів, яку дурницю він утнув. Батьки не знають, де його шукати, навіть Спайк навряд чи помітив, як він зайшов до крамниці.

Досить швидко хлопець переконався, що не в змозі пручатися в руках низькорослого охоронця. Певно, той мав якусь особливу підготовку, бо м’язи в жовтого карлика були просто сталеві. Отже, довелося підкоритися. Вони пройшли через складські приміщення, заставлені виробами з драконячої шкіри, вийшли у внутрішній двір, перетнули його й опинилися перед масивними сталевими дверима із складним кодовим замком.

Охоронець почав набирати цифри, а хлопець озирався у пошуках виходу.

«Якщо я зараз вріжу йому ногою по коліну і вирву руку, то куди бігти?» — гарячково міркував він.

Двір був глухий, але в напрямку вулиці тягнувся довгий проїзд, який закінчувався масивною металевою брамою з гострими шпичаками по вершках.

Михась прикинув відстань і вирішив, що, мабуть, подужає перелізти. Тим часом сталеві двері потужно загули й почали повільно розсуватися. Далі зволікати не можна. Хлопець націлився й щосили копнув Треша в коліно.

Карлик вереснув і схопився за ногу.

Михасева рука опинилася на волі, і хлопець, не гаючи часу, щосили дременув до воріт. Лізти на ворота, чіпляючись за стики між металевими листами, виявилося набагато складніше, ніж він сподівався. Ноги зісковзали, холодне залізо обпікало пальці. Та він усе ж встиг видряпатись метрів на півтора, і вже схопився за пруття шпичаків, та тут його, шкутильгаючи, наздогнав охоронець, схопив за ногу і шарпонув униз.

— Спа-а-айк! Спа-а-айк! Допоможи! — щосили гукнув хлопець. Однак за воротами лунав звичний шум міста і ніхто не квапився на допомогу.

Треш ретельно зав’язав Михасеві рота його ж вовняним шаликом і, лаючись та накульгуючи, вдруге потяг хлопчика до дверей, що встигли за цей час знову зачинитися.

— Ах ти ж поганець! Шмаркач! Та я власними руками вкину тебе у найбільшу пащеку! Хай тобі грець! О, справді, хай тобі буде наш Грець! — чомусь розвеселився карлик.

І раптом позаду них щось важезне гучно вгатилося в браму. Треш із Михасем озирнулися. Просто у них на очах металеві листи почали прогинатися, викривлятися, а в деяких місцях їх наскрізь прохромлювали гострі пазурі. Михась миттю зрозумів, що хтось дуже потужний видряпується на браму, і він навіть знав, хто це.

— Що це в біса таке? — здивувався охоронець, бо, попри гучне скреготання пазурів по металу, нікого видно не було.

Але Михась відповісти все одно не міг, бо його рот був міцно зав’язаний. На відміну від карлика хлопець помітив, як невиразна тінь перевалилася через гострі шпичаки, які під великою вагою загнулися донизу. Примара глухо бухнулася донизу і зачаїлася в темному місці, було чутно тільки важке дихання. Отже, Олельків дракон вчасно скористався своїм умінням перетворюватись на тінь.

Спочатку хлопець був розчарований, адже чекав, що Спайк одразу кинеться йому на порятунок, та трохи згодом зрозумів, чому той сховався: треба було дочекатися, поки карлик відчинить кодовий замок, бо як же інакше вони зможуть потрапити в драконарій, щоб порятувати Котьку й Хому?

Підозріло оглядаючись на понівечену браму, охоронець поспіхом набрав код. Сталеве полотно з гучним стогоном повільно від’їхало вбік, і тієї ж миті Михась почав чіплятися за двері, заважаючи їм зачинитися.

Поки Треш відривав його пальці від дверей, повз них всередину щось пропхалося. Проте збагнути, що воно таке, було неможливо, адже коридор здавався цілком порожнім.

Охоронець здригнувся, витяг руку вперед і навмання почав мацати повітря перед собою.

— Що ж це коїться? — недовірливо запитав Треш, проте хлопець лише знизав плечима.

Карлик розстебнув кобуру, видобув звідти чорний пістолет і приставив його хлопцеві до скроні.

— Май на увазі, щеня, якщо щось не так — одразу тисну на гачок.

Михась багато разів бачив у кіно ситуацію, коли хтось опиняється під прицілом. І він точно знав, як має повестися справжній герой у такому скрутному становищі — він вправно вивертається, вибиває в негідника з руки пістолет і націлює йому в лоба: «Руки вгору, невдахо!».

Однак тепер, коли вони рухалися довгим темним коридором, хлопець навіть подумати не міг про таке зухвальство. Викручена назад рука боліла, дихати крізь вовняний шалик було важко, а в скроню впритул впиралася смерть. Уперше в житті Михась опинився так близько від смерті.

Краєм ока Михась помічав, як позаду скрадається невиразна тінь, яка важко сопе, а чиїсь гострі кігті шкрябають підлогу.

Охоронець Треш теж боязко озирався, і від того холодний ствол біля Михасевої скроні здригався. Хлопець розумів — якщо Спайк спробує зробити хоч якийсь рух для його порятунку, переляканий охоронець миттю натисне гачок: БАБАХ! — і нема Михася.

Нарешті коридор закінчився, і вони знов опинилися перед дверима, цього разу звичайними. Треш недбало копнув стулки дверей ногою — і вони розчахнулися.

На них одразу ринув потік світла від потужних прожекторів, прикріплених високо вгорі. Приміщення виявилося величезним, неначе ангар для літаків. З усіх боків їх оточували грубі ґрати, за якими вимальовувалися велетенські силуети.

«Дракони», — здогадався Михась.

Коли очі трохи звикли до яскравого світла, він помітив, що всі велетенські ящури спокійно поводяться в своїх клітках, лише в одній шалено метушиться щось синє й блискотливе, яке гризе і розхитує ґрати й несамовито верещить:

— Випустіть мене! Випустіть! Ря-а-атуйте! Михасю, пробач, я більше не буду! Миха-а-а-а-а-а-асю!!! Ря-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-атуй!!!

По стінах від стрімких рухів синього бешкетника розбігалися блакитні відблиски.

Михась, хоч і сам був у дуже складному становищі, дуже зрадів, що Хома поки що живий та здоровий.

Хлопець зробив крок до свого грушевого вихованця, але в скроню вперлося дуло пістолета і Треш просичав:

— Ану, стояти! Щойно ти, малий поганцю, трохи не позбувся голови. Якщо хоч раз ще так смикнешся…

— Чого це вам, друже Треш, раптом здумалося погратися у вестерн? — зненацька пролунав знайомий лінивий голос.

Проходом неспішно сунув сам розкішний Амур Ґалант. На манірному обличчі вигравала чарівна посмішка, на лимонний шовк модної сорочки спадали блискучі біляві кучері. Проте його осяйний вигляд трохи псував маленький пошарпаний барабан на сірій неохайній мотузці, що недбало звисав з плеча красунчика.

— Він намагався втекти! — пояснив карлик.

— Ну, звідси він точно не втече. Опустіть гармату, Треш, бо раптом випадково смикнете за гачок і хлопчина вже буде не годящий. Ви ж знаєте, що Хай-Тобі-Грець не любить здохлятини.

Треш послухався і відпустив хлопця. Михась поспіхом розмотав шалика і нарешті вільно вдихнув повітря. У драконарії огидно тхнуло чимось горілим.

— Михасю! Ти за мною! Нарешті! Швидше відчиняй! — ще дужче загорлав Хома, впізнавши свого названого брата.

Амур Ґалант лише скривився на ці відчайдушні волання.

— Драконів уже годували сьогодні? — спитав красень двох горилоподібних вантажників, що підіймали на транспортер[15] величезну, як ванна-джакузі миску. Миска була повна якоїсь зелені, порізаних фруктів, а ще… ще там сидів Котька і з апетитом наминав половинку яблука.

— Ідіоти, зніміть з малого комбінезон — він синтетичний, у Лихоманки може статися нетравлення шлунку, — роздратовано зауважив господар крамниці.