«Ох, що тепер скаже мама!» — з жахом думав хлопець.

— А знаєш, Михасю, у тебе тепер такий класний вигляд! — захоплено гукнув Хома зі своєї клітки.

— Замовкни, дурню! — сердито озвалася Лихоманка, заколисуючи Котьку. — Хіба ти не чув, що зараз оця ганьба роду людського шитиме зі шкіри твого брата чобітки для дружини міністра фінансів?

— Але ж ми можемо повстати і не допустити такого неподобства! — тремтячим голосом запропонував Михасів вихованець. — Вам не спадало на думку, що можна влаштувати повстання драконів?!

— Доки в Амура Ґаланта є цей барабан, він зробить з нами все, що схоче, — громоподібно зітхнув Хай-Тобі-Грець.

— Авжеж зроблю, — підтвердив красень, розвалившись у затишному фотелі. Він крихітними ковточками потягав каву з рожевої порцелянової філіжанки.

Неподалік курили вантажники, а карлик-охоронець полірував рукавом свій пістолет.

Над головою безжального красунчика на стіні драконарію висів великий святковий плакат із Санта Клаусом, який тримав великий лантух різдвяних дарунків, а під плакатом на підлозі валявся недбало кинутий пошарпаний барабан.

— А що це за барабан? Чому ми маємо йому підкорятися? — спитав Михась, розглядаючи луску на своїх лапах.

Хай-Тобі-Грець почухав лапою потилицю.

— Важко пояснити, але спробую. Дракони з’явилися на Землі раптово. Кажуть, їх принесло ураганом. Дев’ять днів і дев’ять ночей бушував шалений буревій, а коли вщух, на землі лежали велетенські крилаті ящури. Щойно вони оговталися, як проявилася їхня шалено люта вдача: вони хапали й жерли все, що рухалося, а особливо їм до смаку припали люди.

Тоді на землі ще жила найдавніша раса людства — дуже мудра, могутня і майже безсмертна. Ще й тепер зрідка трапляються її поодинокі представники — люди називають їх «чарівниками».

Чарівники розуміли, що беззахисне молоде людство не має ніяких шансів вижити поруч з кровожерливими ящурами, і вирішили приборкати хижаків. Одних драконів привчили до рослинної їжі, а тих, хто не зміг призвичаїтися, умовили не їсти людей. Попри всі страшні казки, жоден дракон ніколи не нападатиме на людину першим.

А інші чарівники взялися навчати драконів, і розумні, освічені, добре виховані чудовиська почали поводитися шляхетніше. Нарешті людям і драконам пощастило порозумітися, і крилаті ящури погодилися жити в особливих місцях, щоб не заважати людському прогресу. У нас, в Україні, дракони раніше мешкали на річці Горині, пам’ятаєш казки про Змія Горинича? Однак тепер великі крилаті рептилії лише зрідка трапляються в деяких озерах, в ущелинах карпатських гір та ще, кажуть, є великий заповідник десь у Криму. Наш вид зникає. У крилатих ящурів немає майбутнього на Землі, яка належить людям.

— Але між людьми та драконами ще у давні часи було укладено непорушну хартію[17] про недоторканість. За тим давнім законом ми не чіпаємо людей, а люди не вбивають нас. Але цей білявий негідник зневажає закони. Він купує у браконьєрів та контрабандистів драконячі яйця, насіння драконячих дерев і малих драконенят, щоб шити з них всілякий галантерейний непотріб! — сердито втрутилася Лихоманка.

— Чого це — «непотріб»? — пробуркотів господар драконарію, замислено намотуючи на тонкий палець пасмо білявого волосся. — Я роблю лише ексклюзивні художні речі. З твоєї золотої луски, моя красуне, я зшию чудові вечірні шати для першої леді країни.

Хай-Тобі-Грець кинув зневажливий погляд на безтурботне біло-рожеве обличчя Ґаланта і продовжив:

— Закони законами, але мудрі чарівники все одно непокоїлися, чи не прокинуться колись раптово наші кровожерні інстинкти, і про всяк випадок створили засоби, якими можна приборкати драконів, якщо вони зненацька надумають бешкетувати. Це «чари» — магічні музичні інструменти, що змушують драконів танцювати. І цей барабан — справжнє диво. Людина, яка володіє такою магічною річчю, має особливу владу над драконами і зветься Навігатором[18] Драконів.

— Фі, як нудно — «навігатор»! — обурився Амур Ґалант. — Мені більше до вподоби «володар» або «повелитель».

— То ви і є справжній повелитель драконів, — улесливо підтакнув карлик Треш.

— А чому я перетворився на дракона, щойно почув той барабан? — спитав Михась, роздратовано смикаючи хвостом.

— У тобі є щось від драконів, а будь-які чари одразу виявляють драконячу природу, — сумно пояснив гігант.

— Гарно оповідаєш — я просто заслухався, — зауважив красунчик-галантерейник і поставив на пульт управління транспортером порожню філіжанку з-під кави. Далі неспішно дістав з полиці теку, замислено погортав аркуші з ескізами, обрав один і нарешті задоволено кивнув — те, що треба.

— Ах, ну до справи, — ліниво потягся Амур Ґалант, знімаючи з пальців персні. — І чому така людина, як я, має працювати в поті лиця, щоб здобути шматок хліба? Давайте сюди обробний стіл, — махнув він вантажникам. — Треш, готуйте смертельну ін’єкцію.

Робітники викотили на середину зали довжелезний стіл, оснащений ланцюгами і кайданками. Карлик тим часом порався біля шафки, заставленої якимись скляними флаконами. Ґалант узяв до рук чарівний барабан і наказав:

— Відчиняйте дверцята.

Робітники відсунули важку заґратовану заслінку клітки, де перебували Михась із Хай-Тобі-Грецем.

— Він нізащо не вийде з клітки! Михасю, не виходь! — вигукнув Хома.

— Та невже?

Пальці Амура Ґаланта знову почали вправно вибивати на чарівному барабані ритм маршу. «Раз-два, раз-два, раз-два, раз-два, раз-два, раз-два!» — і знову драконячі лапи самі понесли Михася за поріг. Марно він чіплявся за ґрати, марно пручався, невідворотно наближаючись до загибелі.

І разом з ним у всіх клітках марширували на місці дракони. Навіть у сплячого Котьки самі собою смикалися блакитні лапки.

Певно, Хай-Тобі-Грець теж вийшов би з клітки разом з Михасем, але велетень був прикутий до стіни міцними сталевими ланцюгами.

Усі дракони мовчки гупали лапами, і лише Хома репетував на всю ширину легенів:

— Михасю! Брате! Я — фруктовий, але для цього садюги я зробив би виняток і з’їв би його! Розжував би його!!! Проковтнув би його!!!

Дракон Михась наблизився до столу. Робітники вмить повалили його на металеву поверхню, клацнули кайданки на лапах і навіть на хвості. Тепер він був намертво прикутий до столу і більше не міг пручатися.

— Фу-х-х-х, — Амур Ґалант витер лоба мережаною шовковою хустинкою. — Яке жахливе випробування для моїх бідних нервів! Щоразу боюся, що щось піде не так і ці страховища вирвуться на волю!

Молодик зняв з плеча чар-барабан, кинув на підлогу і підійшов до столу, де Михась з усіх сил намагався звільнитися.

— Хомо! — гукнув старший брат Вербицький. — Якщо тобі пощастить вирватися звідси, ти мусиш подбати про Котьку!

— Заспокойся, йому не пощастить, — байдуже зауважив Амур Ґалант, натягуючи гумові рукавички. — Треш, давай шприц.

Карлик обережно простяг шприц, з гострої голки якого повільно стікала блідо-жовта краплина отрути. Вродливець нахилився над Михасем і…

Щось велике й чорне ураз вистрибнуло з кута за клітками і вчепилося всіма пазуристими лапами в барабан. Клацнули важкі щелепи і за мить на місці, де лежав чарівний інструмент, лишилася тільки жалюгідна купка уламків.

Амур Ґалант здригнувся й випустив шприц на підлогу.

— А-а-а-ай! Це чорний морок! Звідки він тут узявся?! — тонким жіночим голосом вереснув господар крамниці «Elite» і з жаху підстрибнув. Під каблуком стильних ковбойських чобіт щось хрупнуло і по підлозі крихітною калюжкою розтеклася жовта отрута.

Спайк виплюнув рештки мотузки.

— ВІДМИКАТИ КАЙДАНКИ! ХУТКО ВІДМИКАТИ! — люто прогарчав хижак, насуваючись на красунчика-галантерейника.

Амур Ґалант тремтячими руками виконав наказ, і Михась хутко зістрибнув з обробного столу.

І лише тоді охоронець Треш оговтався, згадав про свою зброю, миттю вихопив пістолет і, не цілячись, випалив у Спайка. Одним ударом хвоста хижак збив карлика з ніг. Пістолет вилетів з руки охоронця і, обертаючись, ковзнув по кам’яній підлозі.