Коли подавали лебедя, королева розпитувала брата про змову Рогачів. Здавалося, вона більше дратується, ніж гнівається.

— Звідки нас обсіло стільки зрадників? Хіба дім Ланістер колись завдавав цим мерзотникам якихось образ?

— Жодних, — відповів Тиріон, — та вони бажають бути на боці переможця… а тому не тільки зрадники, а ще й дурні.

— Ти певний, що знайшов усіх?

— Варис запевняє, що так.

Як на Тиріонів смак, лебідь був надто жирний та надто гостро приправлений.

На блідому чолі Серсеї між її чарівних очей з’явилася зморшка.

— Щось ти занадто покладаєшся на того різанця.

— Він добре мені служить.

— Або ж переконав тебе у цьому. Гадаєш, він тільки тобі шепоче таємниці на вухо? Варис дає кожному з нас рівно стільки, щоб ми думали, ніби без нього пропадемо. В ту саму гру він грався зі мною, коли я тільки вийшла за Роберта. Кілька років я була певна, що не маю при дворі ліпшого друга, та зараз… — Вона хвильку роздивилася його обличчя. — Він каже, що ти хочеш забрати Хорта від Джофрі.

«Клятий Варис.»

— Клеган мені потрібен для важливішої справи.

— Немає справи важливішої, ніж берегти життя короля.

— Життю короля ніщо не загрожує. Коло Джофа буде відважний пан Озмунд, а з ним ще й Мерин Трант. — «Однак ті двоє не годяться ні на що інше.» — А Балон Лебедин та Хорт мені потрібні, щоб очолити вилазки. Щоб не пустити Станіса ані ногою на наш берег Чорноводної.

— Хайме очолив би вилазку особисто.

— З Водоплину? Неабияка вийшла б вилазка.

— Джоф — ще малий хлопчина.

— Хлопчина бажає брати участь у битві. І цього разу, як не дивно, має рацію. Я не збираюся ставити Джофрі у гущавину бою, але його мають бачити. Вояки б’ються лютіше за короля, котрий поділяє з ними небезпеку, ніж за того, який ховається за мамчині спідниці.

— Йому тринадцять років, Тиріоне!

— А ти згадай Хайме у тринадцять років. Якщо хочеш, щоб малий став сином свого батька, не заважай йому вчитися. Джоф має кращу броню, яку можна купити за золото. Навколо нього весь час буде тузінь золотокирейників. Якщо з’являться найменші ознаки того, що місто захоплять, я негайно доправлю його до Червоного Дитинця.

Він гадав, що стишить сестрині страхи, але зелені очі не заспокоїлися.

— То місто таки можуть захопити?

— Ні, не можуть.

«Але якщо зможуть, то молися, щоб ми якось втримали Червоний Дитинець до появи нашого зацного батечка.»

— Ти вже брехав мені раніше, Тиріоне.

— Без причини — ніколи, люба сестро. Я хочу дружби між нами так само, як і ти. Тому наказав звільнити князя Гиліса. — Тиріон, власне, і тримав Гиліса виключно задля цього знаку уваги. — Пана Бороса Блаунта теж можеш отримати назад.

Королева стиснула губи.

— Хай пан Борос хоч згниє у тому Росбі, — мовила вона, — але Томен…

— …лишиться там, де є зараз. Йому значно безпечніше під захистом пана Джаселина, ніж пана Гиліса.

Стольники прибрали лебедя, ледве скуштованого. Серсея майнула рукою, щоб подавали солодке.

— Сподіваюся, ти полюбляєш мандрики з ожиною.

— Чорні ягідки — мої улюблені.

— О, я це знаю вже досить давно. А ось ти знаєш, чому Варис такий небезпечний?

— Пограймося у загадки? Ні, не знаю.

— Бо не має прутня між ніг.

— Ти його теж не маєш. — «І невимовно потерпаєш від цього. Хіба ні, Серсеєчко?»

— Може, я теж небезпечна. Ти ж, з іншого боку, такий самий дурень, як усі чоловіки. Черв’як, що висить в тебе у штанях, нашіптує тобі половину твоїх думок.

Тиріон злизав крихти з пальців. Усмішка сестри подобалася йому дедалі менше.

— Може, й так. І саме зараз мій черв’як вирішив, що йому вже час відкланятися.

— Невже тобі недобре, братику? — Вона схилилася уперед, відкриваючи захопливий краєвид у вирізі сукні. — Якось ти раптом збентежився.

— Збентежився? — Тиріон зиркнув на двері. Йому здалося, що з-за них щось почулося. Він вже пошкодував, що з’явився сюди сам-один. — Раніше тебе ніколи не цікавив мій прутень.

— А мене цікавить зовсім не він, а те, куди ти його встромлюєш. Я ж не покладаюся на євнуха в усьому, на відміну від тебе. Я маю власні способи дізнаватися про різні речі… а надто такі речі, які люди від мене приховують.

— Що це ти хочеш сказати?

— А ось що — твоя маленька хвойда в мене.

Тиріон потягся по своє вино, купуючи собі хвилинку, щоб зібрати думки докупи.

— Я гадав, чоловіки тобі більше до смаку.

— Який ти вигадник! Ану зізнайся, чи ти вже і з цією одружився, га? — Коли Тиріон не відповів, Серсея зареготала і додала. — Яке полегшення для пана батька!

В Тиріоновому животі наче заворушився клубок вугрів. Як вона знайшла Шаю? Невже Варис зрадив? Чи всі його перестороги зруйнувала одна ніч, коли він з нетерплячки ринув чвалом просто до неї у маєток?

— Невже тобі не байдуже, хто гріє мені постіль?

— Ланістери завжди платять борги, — відповіла вона. — Ти плетеш змови проти мене з того дня, коли з’явився у Король-Березі. Ти продав Мирцелу, вкрав Томена і мудруєш, як вбити Джофрі. Ти хочеш його смерті, щоб самому правити через Томена.

«Ну, не скажу, щоб зовсім не відчував спокуси.»

— Це божевілля, Серсеє. Станіс буде тут через кілька днів. Я тобі потрібен.

— Чого б це? Ти такий непереможний воїн?

— Бронові сердюки не стануть без мене до бою, — збрехав він.

— Хіба? Гадаю, стануть. Вони люблять золото, а не твої бісівські жарти. Втім, не бійся, без тебе я їх не залишу. Час від часу я думала, як було б гарно врізати тобі горлянку, але Хайме ніколи б мені не пробачив.

— То що там про хвойду? — Він не зважувався називати її ім’я. «Аби ж переконати Серсею, що Шая для мене ніщо. Тоді, може…»

— З нею поводитимуться добре, якщо нічого не станеться з моїми синами. Але якщо Джоф буде вбитий у бою чи, приміром, Томен потрапить до рук ворогів, твоя м’якенька підстилка помре так боляче, що ти собі й не уявляєш.

«Вона справді вірить, що я хочу вбити власного небожа.»

— Хлопцям ніщо від мене не загрожує, — втомлено запевнив він. — Ласка божа, Серсеє, та вони ж мені рідна кров! За кого ти мене маєш?

— За збоченого покруча.

Тиріон витріщився на рештки вина у келиху. «Що б зараз зробив Хайме на моєму місці?» Найпевніше, убив би сучку, а потім турбувався про наслідки. Але Тиріон не мав ані золотого меча, ані майстерних рук до нього. Він любив люту пристрасність свого брата, але за зразок собі намагався брати їхнього вельможного батька. «Камінь. Я мушу стати каменем. Скелею під Кастерлі, твердою і непохитною. Якщо я не пройду випробування, то муситиму розшукати найближчий потворний вертеп і продатися туди.»

— Може, ти вже її вбила, хто тебе знає? — спитав він.

— А ти хочеш її побачити? Я так і гадала. — Серсея перетнула кімнату і відчинила важкі дубові двері. — Приведіть хвойду мого брата.

Брати пана Озмунда, Озней та Озфрид, були наче горошини з одного стручка: високі молодики з гачкуватими носами, чорнявим волоссям та жорстокими посмішками. Вона висіла між ними з широкими білими очима на темному обличчі. Кров текла з розбитої губи, під подертим вбранням виднілися синці. Руки їй зв’язали мотузкою, а рота заткнули кляпом.

— Ти казала, їй не зашкодять.

— А вона билася. — На відміну від братів, Озней Кіптюг був чисто голений, тому на гладкій щоці добре виднілися криваві подряпини. — Має пазурі, мов кішка. Отака завзята.

— Синці зцілюються, — мовила Серсея знуджено. — Хвойда житиме. Поки живий Джоф.

Тиріонові кортіло зареготати. Солодке, ой яке солодке то було б відчуття. Але грі настав би кінець. «Ти програла, Серсеєчко. А твої Кіптюги — ще гірші йолопи, ніж казав Брон.» Одне слово, і вони б усе зрозуміли.

Натомість Тиріон подивився дівчині в обличчя і мовив:

— Ти присягаєшся, що звільниш її після битви?

— Якщо ти звільниш Томена.

Тиріон зіп’явся на ноги.

— Гаразд, тримай її в себе. Але бережи мені добре. Якщо ці тварини гадають, що зможуть нею скористатися… знай, мила сестро, що терези хитаються у обидва боки.