«Шкода, що лише трьох», подумав Тиріон.

— Пан Лорас майже напевне прямує до Лихомостя, — вів далі Варис. — Там його сестра, Ренліна королева, а ще безліч вояків, що раптом опинилися без короля. На чий бік вони тепер стануть? Дражливе питання. Адже багато хто з них служив панам, які лишилися біля Штормоламу, а ті пани тепер належать Станісові.

Тиріон схилився уперед.

— Тут, здається мені, відкриваються певні можливості. Якщо зманити Лораса Тирела на наш бік, то і князь Мейс Тирел зі значковим панством теж не забариться приєднатися. Хай зараз вони склали мечі до ніг Станіса, але без великої любові, інакше стали б за нього ще від початку.

— Хіба їхня любов до нас більша, ніж до Станіса? — спитала Серсея.

— Аніскільки, — визнав Тиріон. — Певна річ, вони любили Ренлі, але ж Ренлі вбито. Якби ми змогли дати їм вагому причину обрати Джофрі, а не Станіса… але діяти доведеться швидко.

— Яка ж то може бути причина?

— Така, що блищить та дзеленькає, — негайно запропонував Мізинець.

Варис зацокав язиком.

— Любий Петире, чи не хочете ви сказати, що вельможних панів та зацних лицарів можна отак просто купити, наче півнів на базарі?

— Чи бували ви, пане Варисе, останніми днями на наших базарах? — спитав Мізинець. — Смію сказати, там зараз легше купити вельможного пана, ніж доброго півня. Ясна річ, панство кукурікає бундючніше за півнів, ще й ображається, коли їм до рук просто пхають гроші, наче купцям… але воно ніколи не відмовляється від належних дарунків… таких, як титули, землі, замки…

— Хабарями можна переконати кількох дрібних князьків, — мовив Тиріон, — але ж не Вирій.

— Саме так, — визнав Мізинець. — Ключ до справи — Лицар Квітів. Мейс Тирел має двох старших синів, але найбільшою любов’ю завжди дарував меншого. Зманіть його, і Вирій ваш.

«Має рацію», подумав Тиріон, а вголос сказав:

— Здається, нам варто взяти приклад зі світлої пам’яті князя Ренлі. Ми можемо укласти союз із Тирелами так само, як він. Через шлюб.

Варис зрозумів швидше за всіх.

— Ви гадаєте одружити короля Джофрі з Маргерією Тирел.

— Саме так.

Юна королева Ренлі мала п’ятнадцять чи шістнадцять років, скільки пам’ятав Тиріон… трохи старша за Джофрі, але то байдуже. Задум був такий справний та доладний, що він аж смакував його у роті.

— Джофрі заручений з Сансою Старк, — заперечила Серсея.

— Заручини можна розірвати. Що отримає король від весілля з дочкою страченого зрадника?

Мізинець подав голос:

— Можна вказати його милості на те, що Тирели значно багатші за Старків, а Маргерія, за переказами, дуже чарівна… ще й готова до подружнього ліжка.

— О так, — зазначив Тиріон, — Джофові це має сподобатися.

— Мій син надто юний, аби про таке думати.

— Гадаєш? — перепитав Тиріон. — Йому тринадцять, Серсеєчко. Я сам одружився у тому самому віці.

— Ти зганьбив нас усіх тим жалюгідним вибриком. Джофрі зроблено з кращого тіста.

— Еге ж. Саме тому він наказав панові Боросу здерти з Санси одяг.

— Він на неї сердився.

— Він сердився і на кухарчука, що минулого вечора розлив юшку. Та голим його не роздягав.

— Бо тут справа не в юшці!

«Саме так. А у парі гарненьких цицьок.» Після того клопоту в дворі Тиріон побалакав з Варисом про те, чи не влаштувати Джофрі похід до закладу Чатаї. Може, якби він спробував солоденького, то й сам би подобрішав. Принаймні Тиріон плекав таку надію. Ласка божа, король навіть міг би відчути вдячність, а Тиріонові не завадило б трохи дяки від свого повелителя. Ясна річ, справу слід зробити таємно, і головна перепона тут — як розлучити короля з Хортом.

— Пес завжди ходить в хазяїна по п’ятах, — казав Тиріон Варисові, — але ж усі люди мусять спати. Деякі до того ж грають в кості, ходять до шльондр та винних льохів.

— Хорт усе це робить, якщо таке ваше питання.

— Ні, не таке. Я питаю, коли саме?

Варис поклав пальця на щоку й загадково всміхнувся.

— Ласкавий пане, хтось підозріливіший міг би припустити, що ви хочете розлучити короля Джофрі з його вірним оборонцем Сандором Клеганом, аби без перешкод завдати удару його милості.

— Напевне ж ви, пане Варисе, знаєте мене досить, щоб такого не припускати, — відповів Тиріон. — Я ж прагну тільки любові свого короля та небожа.

Євнух обіцяв подбати про справу. Але війна тим часом вимагала свого; Джофрі міг трохи й почекати до того, як зробитися чоловіком.

— Ти, поза сумнівом, знаєш свого сина краще за мене, — змусив він себе сказати Серсеї, — та все ж за шлюб з Тирелами говорить багато речей. Може, це взагалі єдиний спосіб для Джофрі дожити до своєї шлюбної ночі.

Мізинець погодився.

— Дівчина Старків нічого не принесе Джофрі, хіба що своє гарненьке тільце. Тоді як Маргерія Тирел приведе йому п’ятдесят тисяч війська та усю владу і багатство Вирію.

— Саме так. — Варис поклав м’яку руку на рукав королеви. — В вас говорить материне серце, і я знаю, як його милість кохає свою милу маленьку наречену. Та все ж королі мусять дбати про добро держави попереду своїх власних бажань. Вважаю, що таку пропозицію доцільно зробити.

Королева висмикнула руку з-під євнухової.

— Ви б так не казали, якби були жінками. Хай там як, ясні панове, але Джофрі має свою гордість і не підбиратиме за Ренлі його недоїдки. Він ніколи не дасть згоди на цей шлюб.

Тиріон здвигнув плечима.

— Коли за три роки король досягне повноліття, то зможе давати чи не давати свою згоду з власної ласки. До того часу ти є намісницею на державі, а я — Правицею. Тому він одружиться з ким ми скажемо, хоча б і з недоїдками.

На цьому сагайдак Серсеї спорожнів.

— Гаразд, робіть вашу пропозицію, та бороніть вас боги, якщо Джофові не сподобається дівчина.

— Така втіха — бачити згоду між нами, — зазначив Тиріон. — То хто ж з нас поїде до Лихомостя? Треба дістатися до пана Лораса, перш ніж його кров охолоне.

— Ти хочеш послати когось із ради?!

— Навряд чи з Лицарем Квітів зможуть домовитися Брон чи Шагга, чи не так? Тирели мають свій гонор.

Сестра не забарилася спробувати обернути справу собі на користь.

— Пан Джаселин Бережняк — людина чесного роду. Хай їде він.

Тиріон хитнув головою.

— Потрібен хтось здатний не тільки переказати наші слова та привезти відповідь. Наш посланець мусить говорити за короля та раду і бути здатен владнати справу самотужки.

— Правиця говорить голосом самого короля. — Світло свічок блимало у Серсеїних очах, наче шал-вогонь. — Це буде так, наче до них приїде сам Джофрі. Та й хто впорається краще за тебе? Ти перемагаєш словами не менш вправно, ніж Хайме — мечем.

«Аж отак прагнеш випхати мене з міста, Серсеєчко?»

— Дякую за добрість, сестро, та мені здається, що матір хлопця краще годиться для облаштування його шлюбу, ніж будь-який з дядьків. До того ж ти маєш таємний хист завойовувати друзів, з яким я не смію рівнятися.

Її очі звузилися.

— Джоф має у мені потребу тут.

— Ваша милосте, пане Правице, — втрутився Мізинець, — король має потребу в вас обох. Натомість дозвольте поїхати мені.

— Вам?

«Який зиск він з цього матиме?», спитав себе Тиріон.

— Я належу до королівської ради, але не до королівської родини, тому з мене вийде поганий заручник. Я знав пана Лораса дуже добре, коли він ще жив тут, при дворі, й не дав йому жодної нагоди себе не любити. Мейс Тирел, скільки я знаю, не плекає до мене ворожості. А ще я смію лестити собі, що маю певний досвід у перемовинах.

«Він вхопив нас за яйця.» Тиріон не довіряв Петирові Баелішу і не хотів відпускати його з очей, та що йому лишалося? Йшлося про вибір між Мізинцем та ним самим. Тиріон добре розумів: щойно він залишить Король-Берег на скільки-небудь значний час, як усі його здобутки зійдуть на пси.

— Між столицею та Лихомостям подекуди палає війна, — мовив він обережно. — І можна не сумніватися, що князь Станіс надішле власних пастирів, аби зігнати докупи заблукалих овець свого брата.