— Не уявляю, щоб це спрацювало, ураховуючи кількість його європейських друзів. Усі вони біжать до нього, щойно в носі засвербить. Цієї лютої зими він, наприклад, вилікував містера Мак-Ґреґора від метеоризму. Зуб даю, вони його поважають і вважають світилом.
— Ох, Ко Ба Сейне, як мало ти розумієш, що насправді керує цими людьми. Єдина причина, з якої європейці звертаються до Верасвамі, це те, що немає будь-якого іншого лікаря в Чаутаді. Я не бачив жодного білого, який би став довіряти темношкірому. Кажу тобі, анонімки — безпрограшний варіант. Питання лише в їхній кількості. Мине трохи часу — і куди дінуться всі його друзі.
— Є один торговець деревиною, — продовжив Ба Сейн, — містер Флорі, прізвище якого він промовив як «Порлі». Вони з нашим лікарем — нерозлийвода. Щоранку, якщо той тільки буває в Чаутаді, бачу, як навідується до нього в гості. Двічі навіть запрошував лікаря на вечерю.
— Гм... Тут ти влучно зауважив. Якщо цей Флорі водить дружбу з нашим лікарем, це може стати нам на заваді. Уразити індуса, який обзавівся європейським другом, майже неможливо. Такі стосунки дарують як його... слово, від якого вони всі в захваті... престиж! Але запевняю тебе, Флорі накиває п’ятами, щойно почнуться проблеми. Цей народ не відрізняється особливою вірністю до тутешніх аборигенів. До того ж до мене долітали чутки, що Флорі — ще той боягуз. Беру його на себе. Тобі, Ко Ба Сейне, лишається стежити за кожним рухом Мак-Ґреґора. Писав він ще щось комісарові через свої секретні канали?
— Ага, два дні тому. Ми перехопили конверт, тримали його над парою, потім обережно відкрили, та виявилось, що в листі не було нічого, що вартувало нашої уваги.
— Ну нічого, невдовзі ми підкинемо йому тему для листування. Саме тоді, коли він почне підозрювати лікаря, настане слушний час для нашого іншого дільця, про яке я тобі розповідав. Так ми... як там каже Мак-Ґреґор? А, згадав: «Одним пострілом уб’ємо двох зайців». Цілу зграю зайців! Га-га-га!
Регіт У По Кіна скидався на бридке клекотіння, що виривалося з глибин черева, і нагадував перші звуки нападу кашлю. Та все ж був досить веселим і навіть якимось дитячим. Про «інше дільце» він більше не мовив ані слова — це була надто таємна інформація, щоб обговорювати її на веранді. Відчувши, що бесіда добігає кінця, Ба Сейн підвівся й уклонившись судді, немов складена лінійка, запитав:
— Є ще якісь розпорядження, ваша честь?
— Простеж за тим, щоб цей випуск «Бірманського патріота» неодмінно потрапив до рук містера Мак-Ґреґора. І ліпше скажи Хла Пі, щоб «підхопив» дизентерію й сидів удома. Мені знадобляться його таланти для написання анонімок. Наразі поки що все.
— То я можу йти, сер?
— Іди з миром, — промовив У По Кін уже в нікуди й тієї ж миті знову покликав слугу. Магістрат не звик змарновувати ані хвилини свого дня. З рештою відвідувачів він розправився досить моторно. Не знадобилося багато часу, щоб відіслати сільську молодицю з порожніми кишенями додому. Для цього було досить лише глянути на неї й заявити, що вперше її бачить. Настав час його сніданку. Несамовиті муки голоду, які, як за розкладом, щоранку атакували о цій годині, ухопили спазмами його живіт. Тієї ж миті він заволав:
— Ба Тайку! Агов, Ба Тайку! Кін-Кін! Сніданок! Хутко! Помираю з голоду!
А тим часом у вітальні, що проглядалася крізь фіранки, уже було накрито стіл. Там на суддю чекала величезна миска з рисом і дванадцять тарілок з карі, сушеними креветками й нарізаними скибками зеленого манго. Пришкандибавши до столу, У По Кін з крехтінням усівся й одразу ж накинувся на їжу. За цим дійством тихенько спостерігала його дружина Ма Кін, яка стояла позаду й прислужувала. Це була худорлява жінка під п’ятдесят з доброзичливим блідо-коричневим обличчям мавпочки. Змітаючи все зі столу, У По Кін не звертав на неї жодної уваги. Присунувши миску просто до носа, прудкими масними пальцями він закидав у себе їжу, яку поглинав проворно, пристрасно й без міри; це навіть не скидалося на їстиво, більше на оргію, розпусту карі з рисом. Розправившись зі сніданком і зручно влаштувавшись у кріслі, він кілька разів відригнув, відтак наказав Ма Кін принести йому зелену бірманську сигару. Англійського тютюну він не визнавав: стверджував, що той позбавлений бодай якогось смаку.
Тепер, не без допомоги бідного Ба Тайка, У По Кін убрався в офіційну форму й на деякий час застиг біля дзеркала вітальні, милуючись своєю персоною. Це була кімната з дерев’яними стінами, дах якої підпирали дві колони, в яких все ще можна було розгледіти стовбури тикового дерева. Як і всі бірманські приміщення, вона була темна й занедбана, хоч У По Кін і розщедрився й обставив її на «англіканський манер» шпонованим сервантом, стільцями, парою-трійкою гравюр королівської родини та вогнегасником. Підлога була вистелена бамбуковими циновками, рясно заляпаними соком лайма та бетелю.
На одній з них якраз умостилася за шиттям інджі[4] Ма Кін. У По Кін усе ще крутився біля дзеркала. Зараз він намагався повільно обернутися, щоб розгледіти себе ззаду. Увесь ансамбль складався з шовкового блідо-рожевого гаунг-баунга[5], інджі з накрохмаленого мусліну та пасо з мандалайського шовку, гаптованого розкішною помаранчево-рожевою та жовтою вишивкою. Попотівши, йому таки вдалося обернути шию так, щоб задоволено розгледіти, як на його неосяжних сідницях виблискує натягнуте, як струна, пасо. Своєю пишнотою він тішився, кожен зайвий кілограм підкреслював його велич. Колись нікому не відомий голодранець тепер перетворився на гладкого заможного шанованого пана. Він роздувся, висмоктуючи зі своїх ворогів усі соки. За своєю поетичністю ця думка в його голові займала місце, наближене до сонета.
— І це нове пасо обійшлося мені всього у двадцять дві рупії! Що скажеш, Кін-Кін? — озвався він до Ма Кін, яка сиділа, схиливши голову за своїм шиттям.
Ма Кін була простою старомодною жінкою, якій вдалося опанувати європейський спосіб життя ще гірше за чоловіка. Стільці їй так і не підкорилися, весь час відчувала на них дискомфорт. Щоранку, як і кожна сільська жінка, вона ходила на базар з кошиком на голові, а вечорами не вилазила із саду, де, опустившись на коліна молилася перед білим шпилем пагоди, що увінчував містечко. Уже понад двадцять років У По Кін нашіптував їй усі свої підступні плани.
— Ко По Кіне, — відповіла вона, — ти накоїв забагато лиха за своє життя.
Відмахнувшись рукою, У По Кін відрізав:
— Я тебе благаю, мої пагоди спокутують усі гріхи. Часу ще досхочу.
Ледь стримуючи своє невдоволення, Ма Кін знову схилила голову над шиттям. Так вона щоразу демонструвала своє несхвалення вчинків або ж слів свого чоловіка.
— Але, Ко По Кіне, навіщо всі ці схеми й інтриги? Я чула вашу розмову з Ко Ба Сейном на веранді, в якій ви замислили щось зле проти доктора Верасвамі. Що вам зробив цей індійський лікар? Він добра людина.
— Та що ти тямиш у службових справах, жінко? Цей лікар стоїть мені, як кістка поперек горла. По-перше, він відмовляється брати хабарі, що ускладнює цей процес для всіх інших з нас. По-друге, є й інша причина, та тобі ніколи не вистачить клепки її збагнути.
— Ко По Кіне, ти став заможним і могутнім, та яка з цього користь? Ми були набагато щасливішими, коли були бідними. Я чудово пам’ятаю ті часи, коли ти був лише дрібним чиновником. Тоді ми вперше придбали власний дім. Як ми пишалися нашими новими плетеними меблями й твоєю авторучкою із золотим затискачем! А пам’ятаєш день, коли до нас завітав молодий англійський поліціянт, якого ми всадили на свій найліпший стілець і пригостили пляшкою пива? Якими почесними господарями ми тоді себе почували! Щастя не в грошах. Тепер у тебе їх досхочу. Чого тобі бракує?
— Маячня, жінко, блаженна маячня! Повертайся до свого куховарства й шиття, а службові справи залиш тим, хто на них розуміється.
— Добре, нехай я нічого не тямлю. Я твоя дружина й завжди корилася твоїй волі. Але одне я знаю напевне: ніколи не буває зарано здобути милість неба. Ко По Кіне, ти повинен прагнути здобути більше милості! Чому б тобі, наприклад, не купити живої риби й не відпустити її назад у ріку? Такий вчинок заслуговує на щедру винагороду. А ще цього ранку за рисом приходили ченці. Так-от вони жалілися, що до них прибуло двоє новеньких і вони помирають з голоду. Ко По Кіне, передай їм щось! Я навмисне їм нічого не дала, щоб саме ти своєю щедрістю заслужив милість богів.
