Лікар усе ще стискав руку Флорі своєю пухкою й спітнілою долонею. На його вологих відданих очах виступили сльози. Збільшені лінзами окулярів вони випромінювали до Флорі радість.

— Ах, мій друже! Якби мене лише обрали! Це б поклало кінець усім моїм бідам! Але, мій друже, як я вже й просив вас раніше, не поспішайте, стережіться У По Кіна! Тепер він точно зарахує вас до своїх ворогів. І навіть для такої людини, як ви, його ворожнеча може становити небезпеку.

— Благаю вас, нічого він мені не зробить. За весь цей час він зміг лише надіслати кілька безглуздих анонімок.

— На вашому місці я не був би таким переконаним. Він може виносити хитромудрий план, а потім завдати удару. І він точно переверне і небо, і землю, щоб не дати мені потрапити до клубу. Якщо у вас є якесь слабке місце, друже, попіклуйтеся про нього. Він обов’язково його знайде. Він завжди цілиться у слабке місце.

— Як крокодил, — зауважив Флорі.

— Як крокодил, — без тіні насмішки погодився доктор. — Ах, але все ж, друже, якою б відрадою для мене було обрання в члени європейського клубу. Яка лише честь — бути товаришем європейських джентльменів! Але є ще одне, містере Флорі, про що раніше я не хотів згадувати. Сподіваюся, ви ж розумієте, що я аж ніяк не збираюся користуватися клубом. Усе, що мені треба, — це лише членство. Навіть якби й обрали, я, звісно ж, ніколи б не дозволив собі ходити в клуб.

— Не ходитимете в клуб?

— Ні-ні! Боронь Боже, як я можу нав’язувати свою компанію європейським джентльменам! Просто сплачуватиму членські внески. Для мене це й так привілей неймовірного визнання. Ви ж це розумієте, правда?

— Чудово розумію, докторе, чудово.

Дорогою назад, підіймаючись на пагорб, Флорі не міг стримати сміх. Він точно вирішив просувати кандидатуру доктора в клубі. Ой, який лишень ґвалт здійметься, коли всі дізнаються про його наміри — просто диявольський! Найдивовижнішим у цій ситуації було те, що це викликало в нього саме сміх. Перспектива, яка ще місяць тому навіювала на нього жах, зараз просто веселила.

Чому? І чому він узагалі дав слово взятися за це? Дільце було не клопітке, ризик невеликий — про героїзм не йшлося — та все ж, на нього це було так не схоже. З якого дива, після всіх цих обачливих років, прожитих у стилі пука-сахіба, так несподівано порушувати всі правила?

Та він знав, чому. Це все завдяки Елізабет, яка, з’явившись у його житті, змінила його, перекресливши всі попередньо прожиті безсоромні й нещасні роки та дала початок новому. Лише її присутність змінила всю його свідомість. Вона повернула йому дух Англії — рідної Англії, де можна вільно мислити й де не треба до скону виробляти піруети пука-сахіба, щоб давати напуття нижчим расам. «Куди ж подівся старий я?» — дивувався він. Простим своїм існуванням вона дала йому нагоду поводитися пристойно.

«Куди ж подівся старий я?» — знову розмірковував він, входячи у ворота саду. Флорі був щасливий, по-справжньому щасливий. Правду кажуть благочестиві у своїй вірі в порятунок і те, що життя можна почати заново. Флорі піднявся стежкою, окинув оком своє подвір’я і йому здалося, що й будинок, і квіти, і слуги, і все життя, яке ще не так давно було залите смутком і тугою за батьківщиною, невідь-як оновилося й набуло неосяжно важливого значення. Яке ж усе довкола чарівне, якщо це є з ким розділити! Яку неосяжну любов можна відчувати до цієї країни, якщо не страждати від самотності! Проти нищівне сонце, на стежку вибіг Нерон, подзьобуючи рисові зернятка, що загубили малі дорогою до кіз. Аж раптом невідомо звідки вилетіла захекана Фло й кинулася на півня. Переляканий Нерон миттю здійнявся в повітря і злетів на плече господаря. До будинку Флорі війшов, тримаючи в руках маленького червоного півня, погладжуючи його шовковистий гребінець і гладеньке пір’ячко на загривку.

Не встиг Флорі переступити поріг, як уже зрозумів, що всередині на нього чекає Ма Хла Мей. Він знав це навіть без Ко Сла, який зазвичай вибігав з будинку й доносив цю лиху звістку. За нього справилася хвиля запаху сандалу, часнику, кокосової олії та жасмину, що обдала Флорі ще з веранди. Нерону довелося залишити господаря й повернутися на подвір’я.

— Дама повернулася, — сповістив Ко Сла.

Флорі одразу ж дуже зблід, що йому ніколи не йшло на користь: родима пляма контрастувала з білою шкірою, додаючи його вигляду мерзенної потворності. Усередині крижаним клинком защемив спазм. У дверному прогоні спальні з’явилася й завмерла Ма Хла Мей. Опустивши обличчя, вона дивилась на нього з-під опущених брів.

— Тхакіне, — мовила вона тихим напівпечальним, напівнаполегливим голосом.

— Пішов геть! — сердито наказав Флорі Ко Сла, зганяючи на тому весь свій страх і гнів.

— Тхакіне, — продовжила вона, — пройдімо у спальню, я маю щось вам сказати.

Разом вони пішли в спальню. За тиждень, минув усього тиждень, її зовнішність стала неймовірно гидотною. Жирне брудне волосся, усі медальйони зникли, а замість атласного лонджі тепер на ній був якийсь квітчастий бавовняний, вартістю дві рупії вісім анн. Обличчя припудрено таким товстим шаром, що воно скидалося на маску клоуна. Біля коренів волосся, там де пудра закінчувалася, коричневіла смужка природного кольору її шкіри. Вона була справжньою нечепурою. Флорі не мав жодного бажання зустрічатися з нею поглядом, тому відвернувся й похмуро дивився крізь відчинені двері на веранду.

— Ну й що ти хочеш сказати цим поверненням? Чому не вернулася у своє село?

— Я лишаюся в Чаутаді, живу в будинку свого кузена. Як я можу повернутися додому після того, що сталося?

— А чим ти думала, підсилаючи до мене людей і вимагаючи грошей? Як узагалі можна вимагати більше, коли й тиждень не минув, як я дав тобі сто рупій?

— Як я можу повернутися? — повторила вона, ігноруючи запитання Флорі. Останнє вона майже прокричала, то ж Флорі різко обернувся до неї. Випрямивши спину, насупивши брови й зімкнувши губи, дівчина спопеляла його ненависним поглядом.

— А що тобі заважає?

— Після всього, що ви зі мною зробили?

Раптом вона вибухнула лютою тирадою. Голос зірвався істеричним безсоромним галасом розлючених базарних жінок.

— Як я повернуся назад, знаючи, що з мене глузуватимуть і тикатимуть пальцями ці нікчемні дурні селяни, яких я зневажаю? Я, яка була бо-кадау, дружиною білого чоловіка, повернутися додому до будинку свого батька й тягати кошики з рисом зі старими відьмами та іншими занадто потворними для того, щоб знайти собі чоловіків жінками! Який сором, який же сором! Два роки я була вашою дружиною, ви любили мене й піклувалися про мене, а потім без попередження, без будь-якої на те причини, вигнали мене зі свого порогу, як собаку. І я повинна повернутися до свого села без грошей, без усіх своїх прикрас і шовкових лонджі, щоб люди тицяли в мене пальцями й казали: «Це ж Ма Хла Мей, яка вважала себе розумнішою за нас усіх. І ось, погляньте! Її білий чоловік повівся з нею саме так, як усі вони роблять»? Моєму життю кінець! Ви чуєте — кінець! Який чоловік захоче зі мною одружитися, знаючи, що я прожила у вашому будинку два роки? Ви забрали мою молодість. Ох, який сором, яка ганьба!

Флорі не міг навіть дивитися на неї, тому блідий, безпорадний і присоромлений стояв на місці. Кожне її слово було правдою, і як сказати їй те, що він зробив із нею, то був інший чоловік? Що він змінився? Як міг він зізнатися, що більше не може бути її коханцем? Що тепер це для нього гріховно та принизливо? Він мало не впав до її ніг. Відмітина на його жовтій щоці палала, як чорнильна пляма. Набравшись рішучості, він вирішив перейти до грошей, тема, яка ніколи не підводила в розбірках з Ма Хла Мей:

— Я даватиму тобі гроші. Ти отримаєш свої п’ятдесят рупій, потім ще. Але наступного місяця. Зараз в мене нічого не лишилося.

Флорі говорив правду. Усі свої заощадження він спустив на сто рупій, які дав їй минулого тижня, і на оновлення гардеробу. Та вона, на його розчарування, відреагувала на це ще гучнішими риданнями. Біла маска зморщилася, щоками хлинули сльози. Перш ніж він зміг її зупинити, вона впала перед ним на коліна, і почала вклонятися, торкаючись чолом підлоги в «повному шико». Більшого приниження годі уявити.