— Так. Насправді мені б дуже хотілося дещо з вами обговорити.
Обійшовши двір, вони піднялися на веранду Верасвамі. Доктор хутко занурив руку в бляшаний льодовник, але, на своє нещастя, замість льоду там намацав лише ледь прохолодну воду. Відкрив пляшку пива, знов заметушився й наказав слугам покласти ще кілька пляшок у кошик з вологою соломою. Флорі, не знімаючи капелюха, стояв біля билець. Річ у тім, що він прийшов сюди, попросити вибачення. Майже два тижні він уникав компанії доктора — майже відтоді, коли поставив свій підпис під колективною скаргою в клубі. Однак совість змушувала перепросити. У По Кін справді дуже добре розумівся на психології людини, але він точно помилився, припустивши, що двох анонімних листів було досить, щоб налякати Флорі й змусити назавжди відмовитися від свого друга.
— Послухайте, докторе, ви, певне, і самі знаєте, що я хочу сказати?
— Я? Ну що ви, ні.
— Та знаєте ви все. Про той огидний вчинок, який я утнув проти вас кілька тижнів тому. Коли Елліс повісив оту скаргу на дошці для оголошень у клубі, а я поставив під нею свій підпис. Ви мали про це чути. Я лише хочу спробувати вам пояснити...
— Ні-ні, друже, не треба! — Це так засмутило доктора, що він перестрибнув через веранду й ухопив Флорі за руку. — Ви не повинні нічого пояснювати! Будь ласка, більше ніколи не згадуйте про це! Я все чудово розумію.
— Нічого ви не розумієте. Ви просто не можете. Ви навіть не усвідомлюєте, як саме тиснуть на людину, щоб змусити її робити такі речі. Ніхто не змушував мене підписатися на цьому клапті паперу. Нічого страшного не сталося б, якби я відмовився. Немає закону, який би велів нам так жорстоко ставитися до місцевих, навіть навпаки — ми повинні виявляти товариськість. Але, розумієте, наважитися вступитися за бірманця й піти проти своїх, майже неможливо. На це ніхто не піде. Відмовся я — на кілька тижнів упав би в немилість співвітчизників. То ж я, як завжди, здрейфив.
— Будь ласка, містере Флорі, благаю вас! Прошу вас, не продовжуйте. Ви ставите мене в дуже незручне становище. Наче я ніколи не був на вашому місці!
— Ви знаєте, наш девіз: «І в Індії поводься так, як поводяться англійці».
— Так-так, звісно. А ще є мій улюблений, такий благородний: «Один за всіх — і всі за одного». У цьому й криється секрет вашої переваги над синами Сходу.
— Ну, користі з них мало, якщо хочеш просто перепросити. Але я прийшов сюди сказати вам, що це більше не повториться. До речі...
— Ну годі, годі, містере Флорі, ви змушуєте мене наполягати ніколи більше не порушувати цю тему. Усе в минулому, усе забулося. Прошу вас, випийте пиво, поки воно не нагрілося, як чай. А між іншим, і в мене є що вам сказати. Ви ж і досі не спитали про новини.
— О, звісно, новини. До речі, докторе, може, у вас є якісь новини? Може, щось сталося цікавого? Що взагалі у вас нового? Як справи в старенької Британії? Так само конає?
— О так, дуже погано, усе дуже погано! Але не так погано, як у мене. Мій корабель тоне, друже.
— Що? Знов У По Кін? І досі поширює про вас брудні чутки?
— Якби ж ішлося лише про чутки! Цього разу це... ну, це щось диявольське. Мій любий друже, ви, певне, чули про повстання, яке ось-ось має спалахнути в нашому окрузі?
— О, я чув чимало. Вестфілд рішуче налаштований на якусь криваву розправу, але кажуть, він і досі не знайшов жодного повстанця. Лише звичайних селюків, які відмовляються сплачувати податки.
— О, так. Мерзосвітні дурні! Сказати вам, про яку суму ідеться? Що саме вони відмовляються платити? П’ять рупій! Ну нічого, скоро втомляться викаблучуватися й заплатять. Щороку одне й те саме. Але повернімося до повстання, точніше — так званого повстання, містере Флорі. Я хочу вам сказати, що за всім цим криється набагато більше, ніж лежить на поверхні.
— Он як! І що саме?
Раптом, зовсім неочікувано для Флорі, доктор так гнівно стукнув рукою по столу, що пролив при цьому більшу частину свого пива. Відставивши склянку на бильця веранди, він просто вибухнув:
— Це знову У По Кін! Цей підлий негідник! Крокодил, який не знає, що таке співчуття! Цей... цей...
— Продовжуйте. Ця комора всілякого свинства, здуття від водянки, жахливий бурдюк з хересом... Що там ще, продовжуйте. Що він тепер затіває?
— Лиходійство, що не має рівних, відповів доктор й описав Флорі задум псевдоповстання так докладно, як і У По Кін нещодавно Ма Кін. Єдине, про що він не знав — намір У По Кіна стати обраним членом європейського клубу. Навряд чи правильно сказати, що обличчя доктора почервоніло, але воно точно стало на кілька відтінків чорнішим від гніву. Флорі був такий приголомшений почутим, що не міг поворухнутися.
— Хитрий старий диявол! Хто б міг подумати, що це все його рук справа? Але як вам вдалося все це з’ясувати?
— О, у мене лишилося ще кілька друзів. Тепер ви бачите, друже, який він підготував для мене кінець? Він уже опорочив мене з ніг до голови. Коли цей абсурдний бунт усе-таки спалахне, він зробить усе можливе, щоб пов’язати з ним моє ім’я. І скажу вам, що найменша підозра в моїй вірності може стати моєю згубою. Згубою! Якщо до когось лише долетить звістка про те, що я хоча б співчуваю цим бунтарям, мені кінець.
— Але, чорт забирай, це ж просто смішно! Я переконаний, вас можна якось захистити!
— Як я можу захистити себе, якщо нічого не можу довести? Я знаю, що все, що розповів вам, — чиста правда. Але яка з цього користь? Навіть якщо вимагатиму відкритого розслідування, на кожного мого свідка У По Кін знайде п’ятдесят своїх. Ви просто не усвідомлюєте, який вплив має цей чоловік в нашому окрузі. Ніхто не наважується проти нього й рота відкрити.
— Але навіщо вам щось доводити? Чому просто не піти до Мак-Ґреґора й усе йому розповісти? Він дуже розсудливий старий. Він вас уважно вислухає.
— Марно, марно все це. Інтриган з вас нікудишній, містере Флорі. Qui sexcuse s accuse[16], хіба ні? Ніколи не варто жалітися, що проти вас готують змову.
— То що ж ви тоді збираєтеся робити?
— Я тут безсилий. Усе, що мені залишається, — чекати й сподіватися, що мій престиж мене витягне. У таких справах, коли під сумнів ставиться репутація місцевого чиновника, про жодні докази й аргументи не йдеться. Усе залежить від відносин з європейцями. Якщо мої відносини з вашими співвітчизниками будуть гарними — мені повірять, якщо ж поганими — ні. Усе вирішує престиж.
Якийсь час обидва мовчали. Флорі чудово розумів, що «усе вирішує престиж». Він уже встиг звикнути до цих туманних конфліктів, в яких підозра важливіша за доказ, а репутація — тисячі свідків. У голові вертілася думка. Неспокійна холодна думка, яка б ще три тижні тому ніколи не завітала до його голови. Це була одна із тих митей, коли людина чітко усвідомлює, що зобов’язана зробити, і, на бажання ухилитися впевнено налаштована іти до кінця. Флорі сказав:
— Припустимо, наприклад, вас оберуть до клубу. Це досить підніме ваш престиж?
— Якби мене обрали до клубу! Ох, звісно, звісно! Клуб — це неприступна фортеця. Опинись я там, ніхто б і слухати не став ці байки про мене так само, як не став би про вас, містера Мак-Ґреґора чи будь-якого іншого європейського джентльмена. Але як я можу сподіватися, що вони проголосують за мене після того, як їхні голови затуркали наклепами проти мене?
— Що ж, докторе, послухайте, що я вам хочу сказати. На наступних зборах я висуну вашу кандидатуру. Сподіваюся, ніхто, окрім Елліса, не проголосує проти. А тим часом...
— О друже, мій любий друже! — Емоції просто захлинули його. Він ледь не задихнувся. Дозволивши собі схопити Флорі за руку, продовжив, — яке благородство, мій друже! Воістину це благородно! Але це занадто ризиковано. Боюся, аби у вас знову не виникли проблеми із вашими європейськими друзями. З містером Еллісом, наприклад. Гадаєте, він зможе стерпіти, якщо ви запропонуєте моє ім’я?
— Хай Елліс котиться під три чорти. Але ви повинні розуміти, що я не можу гарантувати, що вас оберуть. Це залежить від того, що скаже Мак-Ґреґор, і який в інших буде настрій. Може нічого й не вийти.
