— Зроблено, тхакіне, — пролепетав Ко Сла, маючи на увазі, що зараз усе зробить. Зайшовши в спальню, біля розкладеного одягу Флорі побачив і свого відданого слугу із набурмосеною міною. Відразу стало очевидним, що Ко Сла вже рознюхав, з якого приводу Флорі так чепуриться, — тобто в надії зустріти Елізабет, — і був явно не в захваті від цього.

— Ну й чого ти чекаєш? — запитав Флорі.

— Допомогти вам одягнутися, тхакіне.

— Сьогодні я впораюся сам. Можеш іти.

Флорі збирався поголитися, уже вдруге цього дня, і не хотів, щоб Ко Сла бачив, як він переносить у ванну потрібне приладдя. Так часто він не голився вже кілька років. Тепер Флорі думав, як передбачливо було з його боку послати минулого тижня за новою краваткою. Одягався він дуже старанно, майже чверть години намагався зачесати своє жорстке волосся, яке ніколи не лягало як слід після свіжої стрижки.

Аж ось майже наступної миті, як йому здалося, він уже йшов з Елізабет базарною дорогою. Випадково зустрівши її у клубній «читальні», він неочікувано для себе набрався сміливості запросити дівчину вийти з ним на прогулянку. І, о диво, вона, не зволікаючи, погодилася й навіть не зупинилася біля будинку дядечка з тіткою попередити, що пішла без них. Забув про це й Флорі, який так довго прожив у Бірмі, що геть забув англійські манери. Пишні крони піпалів додали трохи темряви, затуливши собою місяць; то тут, то там білим сяйвом виблискували зірки, немов розвішані на невидимих нитках світильники. Один за одним до них долинали запахи Сходу: то нудно-солодкий жасмин з чийогось саду, то мерзенний сморід гною або помий з халуп напроти бунгало доктора Верасвамі. Десь удалині хтось грав на барабанах.

Почувши барабани, Флорі згадав, що трохи далі дорогою, навпроти будинку У По Кіна, ставлять пве, яке той, до речі, організував особисто, хоч й оплатив усе хтось інший. Раптом на думку Флорі знов спала смілива ідея: запросити Елізабет на пве! Їй сподобається! Має сподобатися! Танок пве ще нікого не лишив байдужим — принаймні тих, у кого є очі. Так, найімовірніше, у клубі всім заціпить, коли вони повернуться разом після такої тривалої відсутності, але чорт забирай, і що з того? Те стадо дурнів у клубі не для неї. Вона інакша. А от пве — інша справа! Їм буде так весело. Цієї ж миті музика грянула із сатанинською несамовитістю: пронизливий скрегіт труб, дренькіт кастаньєт, приглушений стукіт барабанів — і все це намагалися перекричати потужні чоловічі завивання.

— Що це за галас? — запитала Елізабет, зупиняючись. — Звідси здається, що там виступає джазовий бенд!

— Бірманська народна музика. Вони ставлять пве — це бірманська п’єса — щось середнє між історичною драмою й естрадною виставою, якщо ви таке можете собі уявити. Гадаю, вам буде цікаво на це поглянути. Це недалеко, просто за рогом.

— Он як, — невпевнено відповіла вона.

Вони вийшли на вулицю за рогом. В очі, які встигли призвичаїтися до темряви, одразу вдарило яскраве світло. Усю дорогу, метрів з тридцять не менше, засіяли глядачі. У кінці натовпу здіймалася сцена, яку освітлювали гудючими гасовими лампами, напроти якої скрипів і бухкав оркестр. На сцені з вигнутими мечами в руках пластично рухалися двоє чоловіків, убраних у костюми, що нагадали Елізабет китайські пагоди. Усе навкруги тонуло в морі білих муслінових спин жінок, рожевих шарфиків, накинутих на їхні плечі, і чорних пучків волосся. Кілька людей, розпластавшись на принесених циновках, міцно спали. Натовп розріджував старий китаєць, який із тацею арахісу в руках пробирався крізь глядачів, протягуючи потойбічним голосом: «Муауре, Муауре».

— Ось і воно. Якщо хочете, можемо зупинитися на кілька хвилин і подивитися, — запропонував Флорі.

Море вогнів і оглушливий гуркіт оркестру мало не осліпили й не оглушили Елізабет, але ще більше її приголомшив вигляд цього натовпу людей, які сиділи на дорозі із таким задоволенням, наче це був партер у театрі.

— А вони завжди розгортають свої вистави посеред дороги? — запитала Елізабет.

— Зазвичай так. Нашвидкуруч збирають сцену, потім усю ніч дивляться шоу, а вранці розбирають її.

— Я про інше: хіба їм хтось дає дозвіл перекрити всю проїжджу частину?

— А, ви про це? Так. Такого поняття, як «правила регулювання дорожнього руху» тут узагалі немає. Розумієте, тут нічого регулювати.

Відповідь її ошелешила. Тепер ситуація змінилися й об’єктом споглядання став не натовп, а навпаки «інгалейкма», на яку зараз витріщалися, розкинувшись на своїх циновках, усі присутні. Посередині цього скупчення стояло шість стільців, на яких вмостилися місцеві клерки й чиновники. Серед них був й У По Кін, який докладав неабияких зусиль, щоб повернути своє слоняче тіло й привітати європейців. Найближчого антракту, щойно затихла музика, крізь натовп до Флорі спішно пробивалося побите віспою полохливе обличчя Ба Тайка. Низько вклонившись, він мовив:

— Найсвятіший, мій господар У По Кін просив запитати, чи не хочете ви зі своєю білою молодою леді долучитися до нього й трохи насолодитися пве? Він уже підготував для вас стільці.

— Вони запрошують нас приєднатися до них і дивитися виставу на їхніх стільцях — переклав Флорі для Елізабет. — Як ви на це дивитеся? Це справді весело. Ті двоє з мечами зараз заберуться і почнуться танці. Витримаєте кілька хвилин?

Елізабет дуже вагалася. Прогулянка крізь цей смердючий натовп тубільців якось зовсім не скидалася на безпечну ідею. Однак вона довірилася Флорі, який, мабуть, ліпше знав, що робити, і дозволила йому провести її до стільців. Бірманці, хоч і давали їм покірливо прохід, однак витріщатися й перешіптуватися не припиняли. Гомілки Елізабет постійно торкалися спітнілих й обтягнутих мусліном тіл. У По Кін, як тільки міг, схилився до дівчини й гугняво промовив:

— Будь ласка, сідайте, мадам! Знайомство з вами — велика честь для мене. Доброго вечора, сер, містере Флорі! Який приємний сюрприз. Якби ж ми знали, що ви вшануєте нас своєю компанією, приготували б віскі й інші європейські частування. Ха-ха.

Засміявшись, він оголив свої забарвлені бетелем зуби, які у світлі ліхтарів виблискували олов’яною фольгою. Він був таким величезним і огидним, що Елізабет не втрималася й відсахнулася від нього. Хирлявий хлопчик у фіолетовому лонджі вклонився їй, протягуючи тацю з двома склянками крижаного жовтого шербету. У По Кін енергійно плеснув долонями: «Гей, каунг галай», — крикнув хлопчикові, який стояв позаду. Потім дав кілька вказівок бірманською мовою і юнак поспіхом подався до краю сцени, розчищаючи собі дорогу.

— Він попрохав вивести на сцену їхню найліпшу танцюристку, щоб вшанувати нас, — знову переклав Флорі. — Дивіться, а он і вона.

У світло ліхтарів вийшла дівчина, яка ще хвилину тому навприсідки покурювала, сховавшись у глибині сцени за іншими. Вона була дуже юною та худенькою; світло-блакитний атласний лонджі звисав аж до п’ят, оголюючи лише гострі плечі, нижче яких не було жодних ознак грудей. За давньою бірманською модою, краї маленьких підкладок спідниць її лонджі, немов пелюстки перегорнутої квітки, було загорнуто догори біля талії. Дівчина мляво кинула сигару комусь з оркестру, а потім, простягнувши одну струнку руку, вигнула її, ніби розхитувала м’язи.

Оркестр вибухнув гучним ґвалтом. Тут були труби, схожі на волинки, чудернацький інструмент, склепаний з бамбукових дощечок, по якому постійно гамселили маленьким молотом, а посередині стояв чоловік, кругом якого було дванадцять високих барабанів різного розміру. Він швидко переходив від одного до іншого, стукаючи по них долонями. Дівчина жваво підхопила ритм танком, який спочатку було важко назвати танцем, скоріш ритмічним киванням головою та вигинанням ліктів, що нагадувало рухи дерев’яних шарнірних фігурок із старовинної іграшкової каруселі. Шиєю й ліктями вона рухала так, що й справді дуже нагадувала шарнірну, але водночас дуже гнучку ляльку. Пальці рук зміїними голівками змикалися разом, звиваючись аж до передпліч. Поступово її рухи прискорювалися. Вона почала стрибати збоку вбік, кидаючись у щось схоже до реверансів, і знову з надзвичайною спритністю сплигуючи вверх, зовсім незважаючи на довгий лонжі, що окутував її ноги. Потім танцювала, прийнявши по-справжньому гротескну позу: ніби присіла, звівши коліна, корпусом нахилилася вперед, простягнувши до глядачів вигнуті руки, встигаючи одночасно ще й рухати головою в такт барабанів. Музика прискорилася до апогею. Схопившись на ноги й витягнувшись вверх, танцюристка закрутилася так стрімко, що фалди загорнутого інджі розляглися віночком проліска. Раптом музика обірвалася так само несподівано, як і почалася, і дівчина знову скрутилася в реверанс під бурхливі вигуки глядачів.