— Доброго ранку! — відгукнувся Флорі так сердечно, як тільки міг.
«Нудотний старий пузир свинячого сала!» — ось що насправді подумав Флорі, спостерігаючи, як містер Мак-Ґреґор крокує вгору дорогою. — «Його тісні шорти кольору хакі вже мали б луснути від цього пуза. Викапаний гидкий підстаркуватий ватажок бойскаутів, не байдужий до їхніх молоденьких тіл. Наче зійшов зі сторінок ілюстрованих газет. Начепить на себе весь цей безглуздий одяг — і нумо вихвалятися пухкенькими обвислими колінами. Істинний джентльмен, бачте, має перед сніданком зробити зарядку. Бр-р-р-р!».
А тим часом на пагорбі замаячила яскраво-пурпурова пляма — бірманський слуга Флорі повертався з крихітної контори, що стояла неподалік церкви. Діставшись воріт і традиційно вклонившись, він простяг господареві заяложений конверт, по-бірманськи опломбований тисненою печаткою на місці кріплення.
— Доброго ранку, сер.
— Доброго. Що це в тебе?
— Місцевий лист, пане. Прийшов із ранковою поштою. Здається, він бути анонімний.
— Дідько... Добре, в офісі буду близько одинадцятої. Флорі розпечатав конверт. Усередині на нього чекав клаптик паперу, на якому було написано:
МІСТЕРЕ ДЖОН ФЛОРІ,
СЕР, Я, що нижче підписався, благаю вас розглянути й хочу застерегти ваше панство щодо певної корисної інформації, яка піде вам, ваша світлість, на користь, сер.
Сер, мешканці Чаутади помітили, що ваша світлість водить дружбу й навіть перебуває в досить тісних стосунках з доктором Верасвамі, цивільним хірургом, часто буваєте з ним в одних і тих самих місяцях без будь-якої на то потреби, запрошуєте його до себе в гості тощо. Сер, повідомляємо вам, що згаданий доктор Верасвамі НЕ Є ДОБРОЮ ЛЮДИНОЮ і аж ніяк не є гідним другом європейських джентльменів. Доктор непорядний, неблагонадійний і корумпований державний службовець. Своїх пацієнтів у лікарні він лікує забарвленою водою, а справжні ліки продає заради власного збагачення (не кажучи вже про численні хабарі, вимагання тощо). Двох в’язнів він відшмагав бамбуком, після чого погрожував посипати рани перцем, якщо родичі не надішлють йому грошей. Окрім цього, він пов’язаний з Націоналістичною партією, а нещодавно надав матеріали для дуже злостивої статті, яка з’явилася в «Бірманському патріоті» із нападом на честь містера Мак-Ґреґора, вельмишановного заступника комісара.
На додачу до всього сказаного, він ще змушує своїх пацієнток спати з ним.
Тому ми дуже сподіваємось, що ваша світлість надалі буде ОСТЕРІГАТИСЯ компанії згаданого доктора Верасвамі й не водитися з особами, які не можуть принести вашій милості нічого, окрім лиха.
Із молитвами за здоров’я та процвітання вашої світлості,
(Підпис) ДРУГ.
Лист написаний нетвердим округлим почерком базарного писаря й нагадував вправу, яку виконав у зошиті з прописами якийсь п’янюга. Базарний письмовник навряд чи колись дійшов би до слова «остерігатися». Схоже, лист писали під диктовку місцевого клерка і, певна річ, без У По Кіна тут не обійшлося. Тобто без «крокодила».
Тон листа йому одразу не сподобався, адже за вдаваною догідливістю читалася завуальована погроза. «Облиш доктора, інакше ми задамо тобі жару», — ось про що насправді йшлося в листі. Не те, щоб це змушувало насторожитися, адже жоден англієць ніколи не стане боятися погроз тибульців.
Тримаючи листа в руках, Флорі вагався, що з ним робити далі. Для анонімок є два шляхи: нікому не розповідати про них або ж показати людині, якої це стосується. Правильно й чесно було б віднести листа Верасвамі, і нехай той вирішує, що з ним робити.
Однак безпечніше взагалі не втручатися в цю справу. Адже, мабуть, найважливіший з усіх десяти заповітів кодексу пука-сахібів звіщає ніколи не вплутуватися в розбірки «аборигенів». Жодного вияву ані лояльності, ані справжньої товариськості до індійців. Прихильність, навіть любов — без проблем. Англійцям і справді часто подобаються індійці: корінні офіцери, лісники, мисливці, клерки, слуги. Сипаї взагалі рюмсають, як діти, коли проводжають полковників у відставку. Доречною вважають навіть інтимну близькість за певних обставин. Але духовна спорідненість чи партнерство — у жодному разі! Навіть саме розуміння ситуації, чия правда, а хто винен у цих «місцевих» чварах, загрожує втратою престижу.
Оприлюднивши листа, він спровокує чимало суперечок й офіційне розслідування і, що небезпечніше, — буде змушений підтримати доктора в боротьбі з У По Кіном. Останній його хвилював мало, але ж є ще європейці. Якщо його, Флорі, помітять як брата за зброєю доктора, це може обернутися йому справжнім пеклом. Найліпше просто зробити вигляд, що ніколи не отримував цього листа. Доктор, звісно, був добрим малим, але чи варте це того, щоб відкрито виступити на його захист і піти проти розлючених пука-сахібів? Hi-ні-ні! Яка користь з того, щоб рятувати власну душу, втративши одночасно весь світ? І Флорі почав рвати листа. Навряд чи хтось дізнається, що він його одержував. Але в Індії не слід недооцінювати такі небезпеки. Престиж, який наповнює тут легені, само собою, річ туманна. Ретельно порвавши листа на маленькі шматочки, він викинув їх за паркан.
Саме цієї миті пролунав жахливий крик, не схожий на волання дружин Ко Сла. Малі опустив на землю свій гребок і, широко витріщивши очі, устромив погляд туди, звідки лунав звук; Ко Сла, який теж почув це, вибіг зі своєї халупи, не встигши покрити голову; Фло підскочила на лапки й пронизливо загавкала. Крик пролунав знову. Стало зрозуміло, що лунає з джунглів за будинком. Сповнене жаху голосіння англійської жінки.
Виходу до джунглів із задньої частини подвір’я не було. Перескочивши паркан й увігнавши занозу в коліно, Флорі побіг вниз, лишаючи за собою краплі крові. Фло, яка побачила, як її господар, минаючи огорожу двору, зникає у джунглях, кинулася за ним. Одразу за будинком, за першим загривком кущів, була невеличка лощина, заболочена застійною водою, — улюблене місце відвідування буйволів з околиць Ньяунлебін. Продершись крізь чагарники, у лощині Флорі знайшов дівчину англійського походження, обличчя якої зблідло від жаху, немов крейда. Гілками кущів вона прикривалась від величезної буйволиці, що загрозливо настовбурчила на неї роги-півмісяці. Своїм дужим тілом тварина прикривала кудлате буйволеня, яке, без сумнівів, і стало причиною конфлікту. З середини болота стирчала голова іншого буйвола, який єлейними очима первісної істоти намагався збагнути, що відбувається.
Помітивши Флорі, дівчина розвернула до нього своє змучене жахом обличчя й відчайдушним різкими тоном, який зазвичай з’являється в переляканої людини, прокричала:
— Хуткіше, ну! Благаю, допоможіть мені! Урятуйте!
Ошелешений Флорі, не встигнувши добрати потрібних слів, кинувся до дівчини. А збагнувши, що не має із собою палиці, ляснув буйволицю по носу. Полохливим незграбним рухом могутній звір розвернувся й побрів до свого дитяти. За ними ліниво почимчикував і третій буйвол, який саме встиг вилізти з багнюки. Перелякана дівчина стрімголов кинулася майже в обійми Флорі.
— Ох, дякую! Дякую вам! Які страховиська! Що це взагалі? Я вже думала, вони мене вб’ють. Які жахливі створіння! Як вони називаються?
— Це лише індійські буйволи. Приходять сюди з он того села, що на горі.
— Буйволи?
— Так, але не дикі. Ми звемо їх зубрами. Просто худоба, яку розводять бірманці. Бачу, вони перелякали вас не на жарт. Мені шкода.
Дівчина все ще міцно чіплялася за його руку, і Флорі відчував її тремтіння. Він було хотів розгледіти її обличчя, але бачив лише світле непокрите по-хлопчачому коротко острижене волосся й одну руку, якою вона трималася за нього. Дівчина була високою та стрункою, а ніжна шкіра й веснянки на зап’ястку свідчили про молодий вік дівчини. Такої руки він не бачив уже кілька років. Усім тілом відчував м’яку молоду плоть, яка притулилася до нього, і тепле дихання, від якого всередині Флорі щось тануло.
