— Те, що я уповноважена Сестринством і послана сюди, щоб перейняти твою освіту.

— Але ж Сестринство звинувачує…

— Це вимагатиме від тебе рішучих дій, — промовила Джессіка.

— Не вір їй! — скрикнула Венсиція.

Фарад’н украй чемно та ґречно на неї глянув і сказав:

— Якщо ти ще раз мене переб’єш, я накажу Тийкові тебе усунути. Він чув, як ти погодилася на формальне введення мене в права. Тепер він підкорюється мені.

— Вона чарівниця, кажу тобі! — Венсиція глянула на глухонімого біля бічної стіни.

Фарад’н завагався. Тоді запитав:

— Тийку, як ти вважаєш? Чи я зачарований?

— Я так не думаю. Вона…

— Ви обидва зачаровані!

— Мамо. — Його тон був рівним і рішучим.

Венсиція затиснула кулаки, спробувала заговорити, різко обернулася і вибігла з кімнати.

Знову звертаючись до Джессіки, Фарад’н спитав:

— Бене Ґессерит погодяться на це?

— Погодяться.

Фарад’н обдумав наслідки цього, широко всміхнувся.

— Чого ж у всьому цьому прагне Сестринство?

— Твого шлюбу з моєю онукою.

Айдаго кинув Джессіці запитальний погляд, наче хотів щось сказати, але промовчав.

— Хочеш щось сказати, Дункане? — спитала Джессіка.

— Я хотів сказати, що Бене Ґессерит прагнуть того ж, що й завжди: Всесвіту, який не заважатиме їм.

— Це очевидне припущення, — промовив Фарад’н, — але я не надто розумію, навіщо ти з цим втручаєшся.

Шиґаструни, які сковували тіло Айдаго, не дали йому змоги знизати плечима, тож він натомість звів брови. Ніяково посміхнувся.

Фарад’н помітив цю посмішку й обернувся, щоб зміритися з Айдаго:

— Я тебе веселю?

— Мене вся ця ситуація веселить. Хтось із вашої родини скомпрометував Космічну Гільдію, скориставшись нею для перевезення на Арракіс знарядь убивства, знарядь, призначення яких годі було приховати. Ви образили Бене Ґессерит, убивши хлопчика, потрібного їм для їхньої розплідної про…

— Ти називаєш мене брехуном, гхоло?

— Ні. Я вірю, що ти не знав про змову. Але думаю, що ситуація потребує вивчення.

— Не забувай, що він ментат, — перестерегла Джессіка.

— Я саме про це подумав, — промовив Фарад’н. Знову повернувся обличчям до Джессіки. — Скажімо, я вас звільню, а ви зробите своє оголошення. Але все ще зостається справа загибелі вашого внука. Ментат діє правильно.

— Це була твоя мати? — спитала Джессіка.

— Мілорде! — попередив Тийканік.

— Усе гаразд, Тийку, — Фарад’н заспокійливо махнув рукою. — А якщо я скажу, що це моя мати?

Ризикнувши всім у спробі викликати внутрішній розкол у Домі Корріно, Джессіка сказала:

— Ти повинен звинуватити її та банітувати. Вигнати.

— Мілорде, — сказав Тийканік, — тут можуть бути підступи всередині підступів.

— І ми з леді Джессікою є жертвами цих підступів, — зауважив Айдаго.

Щелепа Фарад’на стужавіла.

А Джессіка подумала: «Не втручайся, Дункане! Не зараз!» Але слова Айдаго розворушили її власні логічні здібності бене-ґессеритки. Він її шокував. Почала міркувати, чи є можливість, що її незрозумілим для неї способом використовують. Ганіма й Лето… Переднароджені могли черпати з незліченних внутрішніх досвідів, сховища порад далеко ширшого, ніж його мали у своєму розпорядженні теперішні бене-ґессеритки. І ще одне питання: чи були Сестри цілковито щирими з нею? Врешті-решт, вона вже їх зрадила… зі своїм Герцогом.

Фарад’н глянув на Дункана, грізно насупившись:

— Ментате, я мушу знати, ким є для тебе той Проповідник.

— Він влаштував наш переліт сюди. Я… Ми не обмінялися й десятком слів. Замість нього діяли інші. Він може бути… Може бути Полом Атрідом, але мені бракує даних, аби впевнитися. Я точно знаю тільки те, що мені настав час віддалитися, а він мав засоби для цього.

— Ти казав про підступи, — нагадав Фарад’н.

— Алія сподівається, що ти нишком нас уб’єш і приховаєш докази цього, — сказав Айдаго. — Звільниш її від леді Джессіки, а я їй більше непотрібний. І леді Джессіка, відслуживши Сестринству, більше непотрібна йому. Алія покладе відповідальність на Бене Ґессерит, але вони переможуть.

Джессіка заплющила очі й сконцентрувалася. Він мав рацію! Чула в його голосі ментатську певність, глибоку щирість вислову. Пазл склався точнісінько. Вона двічі глибоко вдихнула, ввійшла у мнемонічний транс, подумки прокрутила дані, вийшла з трансу й розплющила очі. Тим часом Фарад’н відійшов від неї до Айдаго, і зараз їх розділяло не більше трьох кроків.

— Досить, нічого не кажи, Дункане, — промовила Джессіка й журливо згадала, як Лето перестерігав її, нагадавши про рефлекси, вироблені Бене Ґессерит.

Айдаго замовк на півслові.

— Я тут наказую, — сказав Фарад’н. — Продовжуй, ментате.

Айдаго мовчав.

Фарад’н напівобернувся і пильно глянув на Джессіку.

Вона вдивлялася в цятку на віддаленій стіні, обдумуючи те, що виявили їй Айдаго та транс. Звичайно, Бене Ґессерит не покинули напризволяще лінії Атрідів. Але вони прагнуть контролю над Квізац Хадерахом і надто багато вклали у довгу розплідну програму. Вони хотіли відкритого зіткнення між Атрідами й Корріно, ситуації, в якій могли б виступити арбітрами. І Дункан мав рацію. Скористаються нагодою взяти під контроль обох: і Ганіму, і Фарад’на. Це було б єдино можливим компромісом. Дивно, що Алія цього не зрозуміла. Джессіка ковтнула слину, переборюючи спазм у горлі. Алія… Гидь! Ганіма мала рацію, коли жаліла її. Але хто ж зостанеться, щоб пожаліти Ганіму?

— Сестринство обіцяло посадити тебе на троні з Ганімою як дружиною, — сказала Джессіка.

Фарад’н ступив крок назад. Невже ця відьма читає думки?

— Вони діяли таємно, не через твою матір, — вела далі Джессіка. — Сказали тобі, що я не втаємничена в їхній план.

Джессіка прочитала вражений вираз на обличчі Фарад’на. Який же він відкритий. Але це правда, уся ця схема. Айдаго продемонстрував майстерне володіння ментатськими здібностями, збагнувши всю тканину з того клаптика даних, який був йому доступний.

— Тож вони грають у подвійну гру та все вам виявили, — промовив Фарад’н.

— Вони нічого мені про це не сказали, — відповіла Джессіка. — Дункан мав рацію: вони мене ошукали.

Сама собі кивнула головою. Це була класична відкладена дія за традиційною схемою Сестринства: розумна історія, яку легко прийняти, бо вона збігалася з тим, що можна було припустити стосовно її мотивів. Але вони хотіли усунути з дороги Джессіку — браковану сестру, яка вже раз підвела їх.

Тийканік підійшов до Фарад’на.

— Мілорде, ці двоє надто небезпечні, щоб…

— Трохи почекай, Тийканіку, — відповів Фарад’н. — Тут є кола всередині кіл. — Знову повернувся обличчям до Джессіки. — Ми маємо підстави припускати, що Алія може запропонувати себе як мою наречену.

Айдаго мимоволі здригнувся. Опанував себе. З його лівого зап’ястя, розрізаного шиґаструною, потекла кров.

Джессіка лише трохи розширила очі. Вона, що знала першого Лето як коханця, батька її дітей, повірника й друга, бачила тепер, як його риси холодного міркування фільтруються крізь спотворення Гиді.

— І ти погодишся? — спитав Айдаго.

— Я ще обдумую.

— Дункане, я ж казала тобі мовчати, — промовила Джессіка. Звернулася до Фарад’на. — Ціною Алії будуть дві незначущі смерті — нас обох.

— Ми запідозрили зраду, — озвався Фарад’н. — Хіба ж не твій син сказав, що зрада породжує зраду?

— Сестринство хоче контролювати як Атрідів, так і Корріно, — відповіла Джессіка. — Невже це не очевидно?

— Зараз ми обігруємо ідею прийняття вашої пропозиції, леді Джессіко, але Дункана Айдаго слід відправити назад, до його вірної дружини.

«Біль є функцією нервів, — згадав Айдаго. — Біль приходить так само, як світло входить в очі. Зусилля походить від м’язів, а не від нервів».

То була стара ментатська вправа, яку він провів на одному диханні, зігнув праве зап’ястя і розтяв артерію шиґаструною.

Тийканік кинувся до крісла, натиснув на кнопку, що розмикала блокаду, звільнив в’язня і покликав медичну допомогу. Помічники негайно ж вбігли у двері, приховані в стінних панелях.