Джессіка замислено стисла губи, дивлячись у вікно на м’які ознаки приходу весни до Каладанського Замку. Не любила, щоб її думки скеровували в таке логічне русло. Одним із перших уроків Сестринства була необхідність сприймати з недовірою і триматися на відстані від усього, що прибирає логічну личину. Але учасниці делегації теж це знали.

«Яким вологим було повітря того ранку, — подумала Джессіка, оглядаючи Аліїн передпокій. — Яким свіжим і вологим». А тут у повітрі здіймалася пропахла потом сирість. Це викликало в Джессіки почуття неспокою, і вона подумала: «Я повернулася до фрименських звичаїв». І в цій січі-над-землею повітря було надто вологим. Що не так з Майстром печатей? Пол ніколи не дозволив би такої недбалості.

Вона зауважила, що Джавід, хоч яким настороженим і зібраним було його променисте обличчя, не помітив негаразду з вологою передпокою. Погана виучка для уродженця Арракіса.

Учасниці делегації Бене Ґессерит хотіли знати, чи вона потребує доказів висунутих ними звинувачень. Вона гнівно відповіла їм цитатою з їхнього ж таки підручника: «Усі докази неодмінно ведуть до припущення, доказів якого не існує. Усі речі відомі тому, що ми хочемо в них вірити».

— Але ж ми поставили це питання ментатам, — запротестувала глава делегації.

Джессіка здивовано видивилася на жінку.

— Дивно, що ти дійшла до свого теперішнього становища, досі не знаючи обмежень ментатів, — сказала вона.

Учасниці делегації розслабилися. Це, очевидячки, було випробуванням, яке вона успішно пройшла. Вони, звичайно, боялися, що Джессіка втратила всі точки дотику з умінням утримувати рівновагу, яке було основою бене-ґессеритського вишколу.

Зараз Джессіка трохи напружилася, бо Джавід покинув свій пост біля дверей і підійшов до неї. Вклонився.

— Міледі, мені спало на думку, що ви можете не знати найновішого звершення Проповідника.

— Я щодня дістаю звіти про все, що тут відбувається, — відповіла Джессіка. «Повертайся з цим до Алії!»

Джавід посміхнувся.

— Отже, ви знаєте, що він виступає проти вашої сім’ї. Не далі як минулого вечора проповідував на південному передмісті, і ніхто не смів його й пальцем торкнути. Ви, звичайно, знаєте чому.

— Думають, що він — мій син, який повернувся до них, — знудженим голосом відповіла Джессіка.

— Це питання ще не поставили ментатові Айдаго, — сказав Джавід. — Можливо, слід це зробити, і все заспокоїться.

«От ще один, хто не знає обмежень ментата. Хоча й сміє наставляти йому роги — у мріях, якщо не насправді», — подумала Джессіка.

— Ментати поділяють помилки тих, хто їх використовує, — сказала вона. — Людський мозок, подібно до мозку будь-якої тварини, є резонатором. Відповідає на резонанс у довкіллі. Ментата навчили розширювати свою свідомість на багато паралельних петель причинності та проходити крізь ці петлі в пошуках довгих ланцюгів наслідків.

«Спробуй це прожувати!»

— Отже, цей Проповідник не турбує вас? — спитав Джавід, а його голос раптово став офіційним і зловісним.

— Я вважаю його здоровим знаком, — сказала вона. — Не хочу, щоб йому набридали.

Джавід явно не сподівався такої безцеремонної відповіді. Намагався усміхнутися, але йому це не вдалося. Тоді сказав:

— Керівна Рада церкви, що вклоняється волі вашого сина, звісно, схилиться перед вашим бажанням, якщо ви наполягаєте. Але напевне якесь пояснення…

— Можливо, ви радше пояснили б, як я вписуюся у ваші схеми, — промовила вона.

Джавід глянув на неї, примруживши очі.

— Мадам, я не бачу жодної логічної причини, через яку ви відмовляєтеся звинуватити цього Проповідника. Він не може бути вашим сином. Висловлюю обґрунтоване прохання: звинуватьте його.

«Завчений фрагмент, — подумала Джессіка. — Це Алія змусила його».

— Ні, — сказала вона.

— Але ж він ганьбить ім’я вашого сина! Проповідує огидні речі, волає проти вашої святої доньки. Підбурює люд проти нас. Коли його спитали, він сказав, що навіть ваша натура лиха, а ваша…

— Досить цих нісенітниць! — перебила Джессіка. — Скажи Алії, що я відмовляюся. Відколи я повернулася, тільки й чую про цього Проповідника. Він мені надокучив.

— Чи ж не здасться вам нудною, мадам, звістка, що в останньому своєму плюгавстві він виголосив, наче ви обернетеся проти нього? І от, звісно, тут ви…

— Хай яка я лиха, все-таки не звинувачу його, — сказала вона.

— Це не жарти, мадам!

Джессіка відіслала його гнівним помахом руки.

— Геть!

Промовила це достатньо гучно, щоб почули інші та щоб це змусило його піти.

Його очі спалахнули гнівом, але він спромігся на скутий поклін і повернувся до свого поста біля дверей.

Ця суперечка вдало вписалася у спостереження Джессіки. Коли Джавід говорив про Алію, у його голосі відчувалися хрипкі тони коханця — тут годі помилитися. Поголос, без сумніву, був правдивим. Алія дозволила своєму життю жахливо спотворитися. Спостерігаючи за цим, Джессіка почала підозрювати, що Алія добровільно обрала Гидь. Чи це така підступна воля самознищення? Бо Алія, безперечно, нищила себе й підстави влади, що живилася наукою її брата.

У передпокої люди почали виявляти легкий неспокій. Поціновувачі цього місця мали б знати, що Алія надто довго зволікає, а досі вже всі вони почули, як рішуче Джессіка прогнала фаворита Алії.

Джессіка зітхнула. Відчувала, що її тіло ввійшло сюди, проте душа тягнеться десь позаду. Рухи дворян були такими прозорими! Пошуки впливових людей скидалися на танець колоскового поля, сколихнутого вітром. Задбані мешканці цього місця насупили брови й провели прагматичну оцінку вартості своїх сусідів. Очевидно, те, як вона відштовхнула Джавіда, нашкодило його репутації — зараз мало хто з ним розмовляв. Зате інші! Її натреноване око змогло прочитати числовий рейтинг усіх сателітів, що крутилися довкола можновладців.

«Не наближаються до мене, бо я небезпечна, — подумала вона. — Від мене тхне смородом того, кого боїться Алія».

Джессіка оглянула кімнату, зауваживши, як присутні відводять од неї погляд. Вони були такими наскрізь порожніми людьми, аж їй запраглося запротестувати криком проти виправдань їхнього безсенсового життя, а такі виправдання завжди були напоготові. Ох, якби тільки Проповідник міг побачити цю кімнату такою, якою вона була зараз!

Її увагу прикував уривок розмови по сусідству. Високий худорлявий священник промовляв до своєї групи, без сумніву, суплікантів під його опікою.

— Я часто мушу казати не те, що думаю, — промовив він. — Це зветься дипломатією.

Вибухнув надто гучний сміх, який дуже швидко затих. Члени групи знали, що Джессіка їх чула.

«Мій Герцог перевів би такого до найдальшого пекельного закутка, — подумала Джессіка. — Я не поквапилася з поверненням».

Тепер вона знала, що жила на далекому Каладані наче в ізольованій капсулі, куди доходили звістки лише про найбільш разючі ексцеси Алії. «Причиною цього стало моє дрімотне існування», — подумала вона. Каладан запевняв їй таку ж безпечну ізоляцію, як справді першорядний фрегат, що летить крізь космос усередині гайлайнера Гільдії. Можна відчути тільки найдужчі маневри, та й то лише як лагідні рухи.

«Яке спокусливе життя в спокої», — подумала вона.

Що більше бачила Джессіка при дворі Алії, то сильнішу симпатію відчувала до слів, які виходили з вуст цього сліпого Проповідника. Так, Пол міг промовити такі слова, дізнавшись, що сталося з його королівством. А Джессіка намагалася здогадатися, що почув Ґурні серед контрабандистів.

Джессіка зрозуміла, що її перша реакція на Арракін була правильною. Під час першого в’їзду до міста разом із Джавідом її увагу прикували броньовані екрани довкола домів, переходи й алеї під пильною охороною, терплячі чатові на кожному кроці, високі мури й глибокі підземелля, про які можна було здогадатися з товстих фундаментів. Арракін перетворився на місце скупців, місце зверхнє і самовпевнене, що закрилося у своїх жорстко окреслених межах.

Зненацька прочинилися малі бічні двері передпокою. Вони викинули авангард зі священних амазонок. Позаду, під їхнім прикриттям, гордовито виступала Алія, вона рухалася зі стриманою свідомістю своєї непідробної страшної сили. Риси Алії були спокійними; коли її погляд наткнувся на матір і затримався на ній, на обличчі не з’явилося жодної емоції. Але вони обидві знали, що битва розпочалася.