– Після тебе.
– Спершу ви, – озвалася Алекс.
Декан здвигнув плечима й увійшов. Він відставив милиці вбік та обіперся на стіл.
Дівчина залишила двері розчахнутими, аби гості вечірки принаймні почасти їх бачили. Вона не чекала, що Сендоу схопить модне прес-пап’є та заб’є її ним, але він уже вбив одну дівчину.
– Ви вбили Тару Гатчинс.
Сендоу роззявив рота, але Стерн самим жестом наказала йому мовчати.
– Не починайте поки що брехати. На нас чекає багато роботи, і вам не захочеться виснажуватися занадто рано. Ви вбили її – або наказали вбити – на трикутнику голої землі, якою, на мою думку, збирається заволодіти трастовий фонд Райнлендера.
Декан витягнув з кишені люльку, потім дістав дрібку тютюну й обережно взявся її набивати. Потім поклав люльку поряд із собою, не підпаливши. Кінець кінцем він склав руки на грудях і зустрівся з дівчиною поглядом.
– То й що?
Алекс не була надто певна, на що саме чекала, але точно не на ось таке.
– Я...
– То й що, міс Стерн?
– Вам заплатили? – поцікавилася вона.
Декан глянув дівчині через плече, переконуючись, що ніхто не стовбичить у коридорі.
– «Святий Ельм»? Так. Минулого року. Моє розлучення залишило мене без штанів. Зжерло всі мої заощадження. Я мав заплатити аліменти обурливих розмірів. Але кілька вельми поважних випускників «Святого Ельма» скасували всі ці проблеми одним чеком. Єдине, що я мав зробити, – забезпечити їх нексусом, над яким вони могли б розпочати будівництво.
– А звідки вони дізналися, як його створити?
– Вони не знали. Я сам їм це запропонував. Здогадався, проаналізувавши модель за час мого перебування в Леті. Я знав, що все повториться. Уже давно був час. Я не думав, що мені насправді доведеться щось робити. Слід було просто зачекати.
– А товариства були пов’язані з убивствами тих, інших дівчат? Коліни, Дейзі та решти?
Знову погляд їй за плече.
– Безпосередньо? Я сам роками про це розмірковував. Та якби якесь із товариств розгадало таємницю створення нексусу, чи зупинилися б вони на одному? Чому б не скористатися цим знанням? Не обміняти його? – Чоловік узяв люльку. – Ні, не думаю, що вони були пов’язані. Це містечко особливе. Тут Серпанок тонший і магії простіше курсувати. У нексусах вона збирається вихорами, але в Нью-Гейвені магія живе в кожному камінці, кожному клаптику землі, кожному листочку кожного старого в’яза. І вона голодна.
– Це містечко... – Алекс пригадала дивне відчуття, яке накрило її на місці злочину, та як воно віддзеркалювало мапу Нью-Гейвенського поселення. Доус казала, що ритуали найкраще працюють, якщо приурочити їх до якоїсь визначної дати. Або визначного місця. – Саме тому ви обрали для Тариного вбивства те перехрестя?
– Я знаю, як провести ритуал, Алекс. Якщо хочу цього.
Хіба Дарлінґтон не казав їй, що Сендоу був геніальний представник Лети? Що деякими розробленими ним обрядами користуються досі?
– Ви вбили заради грошей.
– Заради великих грошей.
– Ви отримали хабар від ради «Святого Ельма». Сказали їм, що можете контролювати місце появи майбутнього нексусу.
– Що я підготую місце. Я гадав, мені доведеться просто чекати розвитку циклу. Але нічого не сталося. Ніхто не помер. Новий нексус не сформувався. – Декан розчаровано похитав головою. – Вони були такі нетерплячі. Вони... вони сказали, що вимагатимуть повернути гроші, що їм доведеться піти до Ради Лети. Слід було заспокоїти їх. Я створив ритуал, який точно мав спрацювати. Але мені потрібна була жертва.
– І тоді ви знайшли Тару.
– Я знав її, – озвався Сендоу майже люб’язним голосом. – Коли Клер хворіла, Тара приносила їй марихуану.
– Ваша дружина?
– Я піклувався про неї, поки вона двічі боролася з раком грудей, а потім вона покинула мене. Вона... Тара бувала в мене вдома. Чула те, що їй, мабуть, не слід було чути. Я був не надто обачний. Яке це мало значення?
Яке мало значення, що знає якась там дівчина з містечка?
– А Тара була гарненька, чи не так?
Сендоу винувато відвів погляд. Можливо, він трахав її; а може, просто радів, що має з ким поговорити. Саме так і влаштовують справи. Мило поводяться з клієнтами. Сендоу потрібно було співчутливе плече, і Тара підставила його.
– А потім Дарлінґтон помітив модель, вирахував вервечку дівчат.
– Так само, як я. Гадаю, це було неминуче. Він був занадто кмітливий, занадто допитливий, щоб це закінчилося чимось хорошим. І він завжди хотів дізнатися, що зробило Нью-Гейвен інакшим. Намагався укласти мапу небаченого. Він мимохідь приніс її мені, просто навчальна задачка, божевільна теорія, можлива тема для випускної роботи. Але тоді...
– Ви вже запланували вбити Тару.
– Вона скористалася тим, що почула в мене вдома, і перетворила це на маленький бізнес, торгуючи інформацією з товариствами. Вона занадто тісно сплуталася з «Ключами» й «Рукописом». Наркотики. Ритуали. Усе колись мало розсипатися, їй було лише дев’ятнадцять, а вона вже була наркоманкою і злочинницею. Вона була...
– Легкою мішенню. – «Так само, як я». – Але Дарлінґтон здогадався б про все. Він знав про дівчат, які загинули раніше. І був достатньо розумний, щоб пов’язати їх з Тарою. Тож тієї ночі ви нацькували на нього сатанинську потвору, щоб вона його зжерла.
– Вас обох, Алекс. Однак, схоже, Дарлінґтона вистачило, щоб задовольнити апетит чудовиська. А може, він урятував тебе завдяки якомусь останньому дурнуватому геройству.
А може, чудовисько не хотіло їсти Алекс. Може, знало, що вона спалить йому стравохід.
Сендоу зітхнув.
– Дарлінґтон полюбляв казати, що Нью-Гейвен завжди був за крок до успіху, завжди ну хіба трішки не дотягував до успіху й великих статків. Він не розумів, що це місто ходить линвою. З одного боку успіх. А з другого – руйнація. Магія цього місця та пролита за її збереження кров відділяли місто від загибелі.
«Це містечко розвели від самісінького початку».
– Ви скоїли це власноруч? – поцікавилася Алекс. – Чи вам забракло яєць?
– Знаєш, колись я був лицарем Лети. У мене достатньо волі. – Його голос пролунав насправді гордовито.
Ізабель казала, що тієї ночі Сендоу відсипався в кабінеті Белбалм після завеликої дози бурбону, але він міг якось вислизнути або скористатися тою самою портальною магією, у застосуванні якої вона підозрювала Коліна. Йому однаково потрібно було впоратися із чарами зовнішності, та для Сендоу це не проблема. Алекс подумала про пудреницю, якою користувалася в Тариному помешканні та в’язниці. Коли вона взяла її з шухляди, на ній була плямка. Але Доус ніколи б не сховала брудної речі. Хтось користувався пудреницею незадовго до Алекс.
– Ви прибрали Ленсового обличчя. Накачали Тару наркотою так, що вона не могла дати відсіч, і вбили її. Це ви нацькували на мене ґлуму?
– Я. Це було ризиковано, може, навіть дурнувато. У мене немає хисту до некромантії. Але я не знав, що саме ти можеш виявити в морзі.
Дівчина пригадала, як Сендоу сидів навпроти неї в Халупці, поставивши на коліно горнятко з чаєм, і розповідав їй, що це вона притягнула напад ґлуми, що вона винна в цьому, у Тариному вбивстві.
– Ви сказали мені, що це моя провина.
– Ну, ти не мала б вижити. Мені довелося щось казати.
Його слова здавалися дуже розсудливими.
– Дарлінґтона знудило б від усього, що ви накоїли.
– Дарлінґтон – джентльмен. А тепер не час для джентльменів. – Декан знову взяв люльку. – Знаєш, що жахливо?
– Що ви холоднокровно вбили дівчину, аби якісь багатенькі дітки могли собі збудувати модний клуб? Це здається цілком жахливим.
Утім він, схоже, її не чув.
– Це не спрацювало, – сказав чоловік, похитавши головою, його густі брови зійшлися на переніссі. – Ритуал був могутній. Я досконало його розробив. Але нексус не з’явився.
– Тож Тара померла, а ви однаково в халепі?
– Був би, якби не ти. Я виступаю за те, щоб «Рукопис» вижбурнули з їхньої гробниці. Наступного навчального року «Святий Ельм» отримає нову домівку. Тож вони дістануть те, чого хотіли. А я отримаю свої гроші. Питання в тому, Алекс, чого ти хочеш?
