– Розкажи мені, – попросив детектив. – Розкажи, як усе почалося.

– Тара весь час стирчала в теплиці, – плутано озвався Ленс. – Приходила пізно, не лягала, змішуючи всяке лайно, з’єднуючи гриби з бозна-чим. У неї була маленька жовта тарілочка, яку їй дав Колін. Вона називала її своїм відьомським казанком. Колін не міг наїстися коліс, які вона робила.

– Коліс? – перепитав Тернер. – Я думав, ви грибами торгували.

– Тара переганяла то гівно. Це не була кислота. Біс його зна, шо це було. – Ленс потер здоровою рукою хвору руку, і Алекс помітила, що його шкіра вкрилася сиротами. – Ми хотіли просікти, шо Колін робить з колесами. Але він усе приховував. Тоді Тара така, типу, каже, мовляв, більше не варитиму для вас, чуваки. – Ленс простягнув руки, наче благав Алекс про щось. – Я казав їй. Казав їй просто забити, просто й далі брати в Коліна бабло.

– Але цього було недостатньо, – відповіла Стерн. «Краще помру, ніж сумніватимусь». Тара відчула, що ставки у грі високі, й захотіла приєднатися до неї. – І що сталося?

– Колін розколовся. – Алекс не могла збагнути, прозвучали ці слова насмішкувато чи з жалем. – Якось на вихідних він із чуваками прийшов до нас із Тарою додому. Ми ковтнули таблетки, які зробила Тара, а потім вони зав’язали нам очі й відвели в той дім, у кімнату. Там було в натурі класно, такі вітражі, типу, з єврейськими зірками, і дах був відкритий, так шо зорі було видно.

Алекс побувала в тій залі у вечір невдалого ритуалу Слюсарів, коли вони намагалися дістатися Будапешта. Невже вони все вдавали, від самого початку знаючи, що без Тариних пігулок нічого не спрацює?

– Ми стояли колом біля круглого стола, і вони стали наспівувати шось, типу, не знаю, по-арабськи, а тоді стіл просто... відкрився.

– Як портал? – перепитав Тернер.

Ленс похитав головою.

– Нє, нє. Ви не розумієте, там не було дна. Там, унизу, була ніч... якась інша ніч – і вгорі теж ніч, наша ніч. І повно зірок. – У його голосі чулося щире благоговіння. – Ми пройшли на автоматі й потрапили на вершину гори. Видно було на кілометри. І так ясно, шо аж зрозуміло, де горизонт вигинається. Просто капець. Але назавтра відхідняк у мене був жестяковий. І, Господи, як ми штиняли! Запах кілька днів не відмивався. – Ленс зітхнув і повів далі: – Думаю, тоді все й почалося. Колін і вся його тусня хотіли, шоб Тара далі варила їм наркоту. Ми хотіли нових тріпів. Тара мріяла побачити світ. А мені просто хотілося ні хріна не робити. Ми побували на Амазонці, у Марокко, у тих гарячих озерах Ісландії. На Новий рік були в Новому Орлеані. Це скидалося на найкрутішу комп’ютерну гру. – Ленс ледь чутно захихотів. – Колін не вкурював, як Тара мішає цю дур. Він показував, типу це здається йому смішним, але я бачив, шо він біситься.

Алекс намагалася поєднати цього Коліна – жадібного, заздрісного чувака, який тріпує з дилерами наркоти – з амбітним і пещеним хлопчиком, якого бачила в Белбалм удома. Як він собі думав, куди це його заведе?

– Звідки Блейк і Колін знайомі? – поцікавилася вона.

Не могла уявити, як вони тусуються разом.

Ленс здвигнув плечима.

– Лакрос чи якесь таке гівно.

Лакрос. Колін здавався таким серйозним, що годі було уявити. Чи бачив він якісь із Блейкових огидних відосиків, чи впізнав Достойницю так само, як Алекс? Магія Слюсарів занепадала. Нексус під їхньою гробницею більше не працював, і вони розпачливо шукали способів відкривати портали. А Колін – кмітливий, дружній, блискучий Колін – не відзвітував про те, що Блейк робив з Достойницею. Він не зупинив його знущань над дівчатами. Натомість схопився за нагоду для себе самого та свого товариства.

– А як щодо Тріппа Гельмута? – запитав Тернер.

Дивно було розпитувати про рум’яного, завжди позитивно налаштованого Тріппа, проте Алекс була рада, що детектив нікого не викреслював.

– Кого?

– Багатенький хлопчик, – пояснила Стерн. – Команда з вітрильного спорту, завжди засмаглий?

– У Єлі таких до біса.

Алекс не думала, що він удає із себе дурника, але не була певна.

– Ти нещодавно відкрив у в’язниці портал, – нагадав Тернер.

– У мене із собою було колесо, коли ви, чуваки, мене загребли, – вишкірився Ленс. – Маю достатньо місць, шоб запхати шось маленьке.

– А чому б просто не втекти? – поцікавився детектив. – Забрався б на Кубу чи ще кудись.

– А якого дідька мені робити на Кубі? – не зрозумів Ленс. – Та й портал на великі відстані можна відкривати тільки зі стола.

Він мав на увазі гробницю.

«Сувій та ключ» однаково потребували допомоги нексусу. Тарині пігулки не могли впоратися самотужки.

– Почекай, – урвала його Алекс. – Ти витратив свою єдину пігулку на те, щоб повернутися додому?

– Я думав, що знайду там трохи бабла і зможу відкупитися або виторгувати щось за нього, але ваші мудацькі копи перевернули там усе догори дригом.

– А чому б тобі не відкрити портал до гробниці – до столу, – а потім забратися куди заманеться?

Ленс кліпнув.

– Блін. – Він відкинувся на стільці. – Блін. – Його погляд прикипів до Алекс. Вигляд у нього був надзвичайно похмурий. – Ви хочете допомогти мені, правда? Ви збираєтесь захистити мене?

Тернер підвівся.

– Не випендрюйся, Ґрессанґ. Поки здаватиметься, що ти визнав свою провину, тут ти будеш у безпеці.

Алекс очікувала, що він протестуватиме, спробує торгуватися, а може, навіть погрожуватиме їм. Натомість Ленс просто сидів, його велетенське тіло заклякло, наче кам’яний ідол, під флуоресцентними лампами. Він не прохопився жодним словом, коли Тернер постукав у двері й охоронець повернувся, щоб забрати їх, і не підвів погляду, коли вони пішли. Він бував у джунглях Амазонії, досліджував ринки Марракеша. Бачив таємниці світу, але таємниці світу його не помічали, і зрештою він однаково опинився тут. Двері зачинилися. Портали теж. Ленс Ґрессанґ більше нікуди не піде.

Тернер з Алекс до кампусу поверталися мовчки, пічка «доджа» гуркотіла, змагаючись проти кусючого холоду. Стерн написала Доус, що вони в безпеці та що вона повернеться до «Чорного В’яза» найпізніше о восьмій, а тоді скинула черевики на підборах, позичені в Мерсі. Вони були на пів розміру менші, і біль у ногах був нестерпний.

Тернер озвався аж на з’їзді з автобану.

– Ну?

– Думаю, тепер у нас мотивів більше, ніж було спочатку.

– Я не виношу Ґрессанґа за дужки. Поки ми не прив’яжемо до подій ще когось. Але Колін Хатрі та Кейт Мастерс тепер здаються мені значно цікавішими. – Він постукав пальцями в рукавичках по керму. – Ідеться ж не лише про Коліна та Кейт, еге ж? Ідеться про них усіх. Усіх цих дітлахів, які, вряджені в мантії та каптури, удають із себе чарівників.

– Вони не вдають.

Утім, Алекс точно розуміла, що він має на увазі. Колін був найпевнішим зв’язком між Тарою і «Сувоєм та ключем», проте всі Слюсарі познайомили зі своїми ритуалами сторонніх і приховували правду від Лети. Якщо Тара стала небезпечною для товариства, будь-хто з них міг вирішити, що слід змусити її змовкнути. До того ж не схоже було, що Кейт надумала вислизнути з лав «Рукопису». Алекс пригадала, що казав Майк Аволово про рідкісність наркотику. Можливо, вони всі гадали, що зможуть позбутися свого постачальника з Хінганських гір і далі вирощувати зілля власноруч. Хлопець здавався щиро здивованим, що Достойниця вийшла з-під контролю, але це могло бути виставою.

– Тобі як здається, хто це був? – поцікавився Тернер.

Алекс спробувала не виказувати подиву. Можливо, Тернер використовував її як резонатор, але приємно було, що він запитав. Вона хотіла мати для нього кращу відповідь.

Дівчина випростала змучені ноги.

– Будь-хто з членів «Рукопису» міг скористатися чарами, аби змусити Тару думати, що вона зустрілася з Пенсом. До того ж, якщо «Ключі» залежали від Тари та її таємного соусу, навіщо їм хотіти її смерті? Їхня магія останні кілька років була нікудишньою. Дівчина була їм потрібна.

– Якщо вона не тиснула занадто сильно, – підказав Тернер. – Ми й гадки не маємо, у яких насправді стосунках вона була з Коліном. Ми навіть достеменно не знаємо, що було в цих її пігулках. Ми більше не говоримо про чарівні гриби.