Тоні (підводиться). Корнелю…
Корнель. Ну?
Тоні. А що буде з Петром?
Корнель (знизує плечима). Нема ради, треба чекати. Наші його заарештували, і поки що… він за гратами.
Тоні. Як злочинець?
Корнель. Як заручник. Не бійся, нічого там із ним не станеться. Але якщо та чорна зграя знову почне стріляти на вулицях, тоді… хтозна.
Тоні. Тоді ви… розстріляєте Петра?
Корнель. Я – ні, Тоніку. Але, сам розумієш, боротьба – це боротьба. Не треба було Петрові встрявати в неї. Можеш повірити, мені було б страшенно шкода, якби… якби з ним щось сталося. Але це вже від нас не залежить… Хай той набрід складе зброю, і тоді наші відпустять Петра… з усіма заручниками. От воно як.
Тоні (з жахом в очах). Уяви собі, Корнелю… уяви собі, що у Петра на серці! Як він дивиться на двері й чекає, з ранку до вечора чекає… коли вони відчиняться… «Виходьте». – «Куди?» – «Швидше, там побачите!»
Корнель. Стривай. (Прислухається). Тихо. На щастя, ніхто но стріляє. Бо якби хтось десь вистрелив, тоді кепське діло, Тоні. Тоді наші вже не даватимуть пощади… Але я гадаю, що та голота вже поховалася. Адже то кодло боягузів. Хай тепер Петр побачить, із ким злигався! Постав проти них кулемет –і вони розбіжаться, як-зайці… Чуєш? Тихо. Мабуть, переговори. Хоч я, правда, й не розумію, як можна вести переговори з такою бандою.
Тоні. Корнелю, а руки тоді зв’язують?
Корнель. Коли?..
Тоні. Ну, як ведуть на страту.
Корнель. Аякже. Звичайно, зв’язують. А чому ти про це питаєш?
Тоні (зціплює руки за спиною, ніби вони у нього вв’язані). Знаєш, я так виразно уявляю… що почуває людина, коли стоїть так… навпроти солдатів з рушницями. Все – як вона дивиться… кудись понад їхніми головами… а волосся їй ворушить неначе холодний вітер. Ще ні… ще мить… «Цілься!..» Боже!
Корнель. Облиш!
Тоні (гнівно кричить). Собаки! Криваві собаки!
Корнель. Тоні!
Тоні. Вогонь! (Хитається й падає на коліна).
Корнель (хапає його за плече й торсає). Ну, годі вже! Тоні, у тебе хвороблива уява!
Тоні (заплющує очі й підводиться). Корнелю, як можуть люди так палко ненавидіти одні одних!
Корнель. Ти цього не зрозумієш. Ти ще не навчився палко вірити.
Тоні. В що?
Корнель. У свою правду. Людина ніколи не зробить заради себе того, що робить заради свого, прапора. Не можна бути таким вразливим, Тоні, Наша матуся тільки, псує тебе.
Тоні. Чим?
Корнель. Своїм вихованням. Так із тебе ніколи не вийде чоловіка, здатного за щось боротися. Мир, любов, співчуття – я знаю, це все дуже гарне, але… не час тепер для цього. Тепер діються занадто серйозні… й великі речі. Наша матуся цього не розуміє. Ми повинні бути готові… до всього. Якби з Петром щось сталося… Тоні, хай мама не знає про це. Кажімо їй, що він за гратами, чуєш? Та, може, й справді вже все минулося. Може, та чорна голота вже поздавалась, бо чого ж така… дивна тиша. Не виходь з дому, Тоні.
Тоні. А ти?
Корнель (знизує плечима). Мені слід би бути там, 8 нашими. Боже, аби лиш не прогавити, коли там щось завариться! Яке ідіотство, що я мушу сидіти дома, коло матусі! Та що вдієш – коли тут щось. сколотиться… У матусі таке слабе серце… А той набрід – хіба вгадаєш… Кинуться грабувати… Треба ж комусь обороняти вас. (Стоячи спиною до Тоні, виймав з шухляди револьвер і заряджав його; потім кладе назад). Я знаю, де моє місце. Але від матусі краще приховати, що справи такі поважні, Тоні. Тож я… зостануся вдома. Заради матусі… і заради тебе.
Входить Мати.
Мати. Корнелю, де Петр? Чому він ще не вернувся? Вранці ти казав, що це, певне, якесь непорозуміння… що його до вечора відпустять… Чуєш, Корнелю?
Корнель. Чую, матусю, але… не так воно швидко робиться. Бач, вони заарештували сотні людей, і поки все з’ясують… Це може тривати… навіть із тиждень.
Мати. Цілий тиждень? Корнелю, невже нашого Петра стільки мучитимуть? Ні, ні. Я цього так не полишу. Я сама піду туди й скажу їм…
Корнель. Не можна, мамо. Тебе туди й не пустять.
Мати, Як це так – матері не пустять? Я понесу Петрові свіжу білизну й щось попоїсти. Хто може заборонити матері? Мати має право.
Корнель. Доведеться почекати, мамо. Зваж сама: вулиці перекриті військом…у центр нікого не пускають.
Мати. А матір пустять! Я їм скажу, що несу щось синові… Я мушу побачити Петра, Корнелю. Мушу знати Що з ним. Адже він не злочинець, щоб його держати за гратами. Я їм усе в вічі скажу, ти не думай. Я їм скажу, Що вони не мають права держати під замком мого сина!
Корнель. Шкода, матусю. Вони мають таке право.
Мати. Хіба Петр злочинець? Хіба він щось кому заподіяв?
Корнель. Та ні, мамо… не злочинець. Цього ніхто не каже.
Мати. От бач! То яке ж вони мають право пі за що пі про що держати його у в’язниці?
Корнель. Матусю, ти, видно, не дуже розумієш…
Мати. Авжеж… Іди, Тоні, йди, я з Корнелем поговорю. Нащо тобі слухати, яка дурна в тебе мати.
Тоні неохоче, повільно виходить.
Я намагалася все зрозуміти, Корнелю. Але мені несила. Як може хтось заарештувати мого сина, коли він нікому нічого лихого не зробив? Це мені справді важко зрозуміти.
Корнель. Пробач, мамо. Ти ніяк не хочеш збагнути, що у нас тепер… громадянська війна.
Мати. Ну то й що? Хіба вона така необхідна?
Корнель. Необхідна, мамо. Бо люди розділились на два табори, а влада може належати тільки одному. Отож і треба вирішити в бою, кому вона належатиме.
Мати. І через це стріляють одні в одних?
Корнель. Атож. Інакше не виходить.
Мати. Скажи, ради бога, ну чого людям так страшенно кортить тієї влади? Невже у них нема своїх родин? Хай кожен дбає про свою родину!
Корнель. Родина – це ще не все.
Мати. Все, Корнелю. Для мене – все. І не кажи мені, що Петр хотів влади над кимось. Я ж його знаю; він би й мухи не зайняв… Нехай уже ти, Корнелю, але Петр – ні. Не така у нього вдача, щоб комусь наказувати.
Корнель. Хай навіть так, матусю; але його партія хоче наказувати всі.м, хоче все перевернути по-своєму… Це було б нещастя для всієї нації, розумієш? Адже це зграя злочинців і зрадників, матусю. Вони б раді все розламати й розікрасти…
Мати. Неправда, Корнелю. Не кажи так. Хіба я не знаю Петра? Петр би за такими людьми не пішов. Ти б теж не пішов за злочинцями й зрадниками, Корнелю.
Корнель. На жаль, Петр так сліпо довіряв людям…
Мати. Він же молодий! А ти ніколи не був такий молодий і товариський, Корнелю. Ти не був такий легкий на приятельство, Корнелю, – ти скоріш трохи гордій… Але й Петр до поганих людей пе пристав би.
Корнель. То виходить, я пристав до поганих, матусю? Бо ж правда або на їхньому боці, або… на нашому. Отже, котрийсь із нас таки став на поганий шлях.
Мати. Тільки не ти, Корнелю. У твоїй натурі с благородство й гідність, Ти теж не зміг би робити щось брудне… й нечесне.
Корнель. От бач. І коли я честю заприсягнуся, що наш Петр пристав таки до… негарних людей і що всю ту зграю неодмінно треба розігнати, щоб на світі був лад…
Мати. Стривай, сину. Отже, треба було заарештувати нашого Петра, щоб у світі настав лад?
Корнель (повагавшись). Так, матусю… Коли вже він устряв у таке…
Мати. Так це ж ганьба, Корнелю! Як можливо, щоб мали рацію ті, хто заарештував нашого Петра?
Корнель. Мамо, якби їхня взяла, то Петр… заарештував би мене.
