– А Фред?

– У Фреда хай буде лук і вінок на голові, а коли ті тритони захочуть мене викрасти, він їх повбиває. Ну, як?

– Уклінно дякую, – вискалився Фред, – але я волію револьвер. А капітанові, по-моєму, теж треба піти з нами.

Капітан войовниче наїжачив вуса:

– Не турбуйтеся. Про все, що треба, я подбаю.

– І що ж це буде?

– Троє матросів, сер. І добре озброєних.

Любонька Лі аж затремтіла від захвату.

– Ви думаєте, що буде так небезпечно, капітане?

– Я нічого не думаю, дитино моя, – буркнув капітан. – Але старий містер Леб дав мені певні вказівки – принаймні щодо містера Ейба.

Чоловіки з запалом узялись обговорювати технічні деталі задуму; Ейб моргнув любоньц і що вже пора лягати спати і таке інше. Лі слухняно вийшла.

– Знаєш, Ейбе, – сказала вона у своїй каюті, – мені здається, що цей фільм справить фурор!

– Авжеж, любонько, – погодився містер Ейб і хотів її поцілувати.

– Сьогодні не можна, Ейбе, – відіпхнула його Лі. – Невже ти не розумієш, що мені треба страшенно зосередитись!

Цілий наступний день міс Лі інтенсивно зосереджувалась: бідолашна покоївка Грета зовсім замучилася з нею. Ванни з відповідними солями та есенціями, миття волосся шампунем «Блонд», масаж, педикюр, манікюр, завивка, причісування, прасування, приміряння та підганяння убрань, гримування і, звичайно, ще безліч усяких процедур; Джуді, теж захоплена цією метушнею, допомагала любоньці Лі. (Бувають тяжкі хвилини, коли жінки виявляють одна до одної дивовижну лояльність– наприклад, під час одягання). А поки в каюті міс Лі панувала ця гарячкова активність, чоловіки зібрались окремо і, розставляючи на столі попільнички та чарки з віскі, виробляли стратегічний план, де хто має стояти і хто що повинен робити в разі якоїсь непередбаченої пригоди. Під час того обговорення кілька разів було тяжко уражено капітанів престиж у питанні, хто командуватиме всім. По обіді на берег лагуни відвезли кіноапарат, легкий кулемет, кошик із провізією та посудом, грамофон та інші бойові припаси; все це чудово замаскували пальмовим листям. Ще до, заходу сонця зайняли свої місця троє озброєних матросів і капітан як головнокомандувач. Потім привезли на берег величезну скриню з кількома дрібничками, які могли бути потрібні міс Лілі Веллі. Потім причалив Фред із міс Джуді. А потім в усій тропічній пишноті почало заходити сонце.

Тим часом містер Ейб уже вдесяте стукав до каюти міс Лі:

– Любонько, пора вже, бо спізнимось!

– Зараз, зараз, – відповідав любоньчин голос. – Не нервуй мене, будь ласка! Треба ж мені одягтися, чи як?

Капітан тим часом оглядав позиції. Он на поверхні затоки мерехтить довга рівна смуга, що відмежовує розхвильоване море від тихої лагуни. Немовби там, під водою, є гребля чи хвилеріз, подумав капітан; мабуть, то піщана обмілина або кораловий риф, але на вигляд – наче штучна споруда. Дивне місце! На гладіні лагуни то там, то там виринали чорні голови і пливли до берега. Капітан стиснув губи й стривожено сягнув рукою до револьвера. Краще було б, якби дівчата зостались на яхті, подумав він. Джуді затрусилась і конвульсивно вчепилася у Фреда: «Боже мій, який він дужий, як я його люблю!»

Нарешті від яхти відплив останній човен. У ньому міс Лілі Веллі у білому купальнику та прозорому пеньюарі, – такою вона, очевидно, мала бути викинута на берег після аварії з яхтою, – а також міс Грета і містер Ейб.

– Чого ти так помалу гребеш, Ейбе! – дорікнула любонька. Містер Ейб дивився на чорні голови, що пливли до берега, і мовчав.

– Ц-ц.

– Ц-Ц.

Містер Ейб витяг човен на пісок і допоміг любоньці Лі та міс Греті зійти. на берег.

– Біжи хутчіше до апарата! – шепнула артистка. – А як скажу «давай», починай крутити.

– Так уже не видно нічого, – заперечив Ейб.

– То хай Джуді посвітить. Грето!..

Поки містер Ейб зайняв своє місце коло апарата, артистка простяглась на піску в передсмертній позі лебедя, і тепер міс Грета поправляла складки пеньюара.

– Хай трошки виглядає нога, – шепотіла жертва корабельної аварії. – Готово? Відійди! Ейбе, давай!

Ейб крутонув ручку.

– Джуді, світло!

Але світло не засвітилось. Із моря здійнялися хиткі тіні й посунули до Лі. Грета затулила рукою уста, щоб не крикнути.

– Лі! – крикнув містер Ейб. – Лі, тікай!

– Ніжж! Ц-ц-ц! Лі! Лі! Ейб!

Хтось клацнув запобіжником револьвера.

– Не стріляти, бісові душі! – сикнув капітан.

– Лі! – крикнув Ейб і пустив ручку апарата. – Джуді, світло!

Лі повільно, млосно підводиться і здіймає руки до неба. Легенький пеньюар сповзає з її пліч. Тепер на піску стоїть біла-біла Лілі з граційно піднятими над головою руками: адже так поводяться жертви корабельних аварій, опритомнівши. Містер Ейб шалено крутонув ручку.

– Джуді, світло, бодай тобі!

– Ц-ц-ц!

– Ніжж! Ніжж!

– Ей-бе!

Чорні тіні коливаються й кружляють навколо білої Лі. Стривайте, стривайте, це вже не гра! Лі вже не здіймає рук над головою, а щось відпихає від себе й вищить:

– Ейбе, Ейбе, воно мене хапає!

В ту мить спалахнуло сліпуче світло, Ейб щодуху закрутив ручку, а Фред і капітан з револьверами кинулись до Лі, що сиділа навпочіпки й тіпалася з переляку. В різкому світлі видно було також, як десятки, сотні довгих темних тіней прожогом утікають до моря. Два матроси накинули сітку на одну з тих тіней. Грета, зомліла, повалилась додолу, мов лантух. Ляснули два чи три постріли, в море щось гучно шубовснуло, два матроси з сіткою лежать на якійсь істоті, що звивається й борсається під ними, – і враз світло в руці Джуді погасло.

Капітан засвітив кишеньковий ліхтарик.

– Дитино моя, з вами нічого не сталося?

– Воно мене схопило за ногу! – скиглила любонька.

– Фреде, це було страхіття!

Ось підбіг і містер Ейб зі своїм ліхтариком.

– Розкішно виходило, Лі! – кричав він. – Якби тільки Джуді раніше засвітила!

– Воно не засвічувалось, – озвалася Джуді. – Правда, Фреде?

– Джуді боялась, – виправдовував її Фред. – Слово честі, вона не навмисне так зробила, хіба ні, Джуді?

Джуді образилась; а тим часом підійшли і два матроси, тягнучи за собою в сітці якесь створіння, що. борсалось, мов велика рибина.

– Ось маєте його, капітане. Живе.

– Чортяка, бризкало на нас якоюсь отрутою. У мене всі руки в пухирях, сер. І пече, як вогонь.

– До мене воно теж торкалося, – запхикала міс Лі.. – Присвіти, Ейбе! Подивися, чи нема тут пухиря.

– Ні, нема нічого, любонько, – заспокоїв її Ейб; він насилу стримався, щоб не поцілувати того місця над коліном, яке стурбовано терла рукою любонька.

– Ой, яке воно холодне було! Бр-р-р! – поскаржилась Лі.

– Ви загубили перлину, міс, – сказав один із матросів і подав їй кульку, яку підняв з піску.

– Боже! Ейбе! – скрикнула міс Лі. – Вони знову приносили мені перли! Ідіть сюди шукати перлів! Тут повно перлів, що ці бідолашечки нанесли! Правда, вони чарівні, Фреде? І ось перлина! І ось!

Три ліхтарики спрямували світляні кружала на землю.

– Я знайшов одну! Величезну!

– Це моя! – гукнула любонька Лі.

– Фреде, – крижаним тоном покликала Джуді.

– Зараз, – озвався Фред, що лазив по піску рачки.

– Фреде, я хочу вернутись на яхту!

– Хай тебе хтось відвезе, – заклопотано порадив Фред. – Сто чортів, оце номер!

Троє чоловіків і міс Лі й далі повзали по піску, немов великі світляки.

– Ось іще три перлини, – озвався капітан.

– Покажіть, покажіть, – у захваті завищала Лі й навколішки метнулась до нього.

В ту мить спалахнув магній і заскрекотів кіноапарат.

– Ну, все, ви вже на плівці, – мстиво оголосила Джуді. – Буде сенсаційний знімок для газет: «Компанія американців шукає перли!», «Морські ящери кидають перлами в людей!»

Фред сів.

– Їй же богу, Джуді правду каже. Це треба пустити в газети!

Сіла й Лі.

– Джуді, ти золото! Зніми нас іще раз, тільки спереду!