Блад усміхнувся, зблиснувши білими зубами, і вклонився:

— Я був би дуже радий отримати ваш наказ, генерале, аби розвинути нашу перевагу. Сподіваюсь, ви розумієте, що зараз важливо діяти швидко.

Рівароль розгублено поглянув на нього: від гніву він геть забув, що мав би керувати операціями.

— Зайдіть до моєї каюти! — владно наказав він Бладу, та той зупинив його.

— Гадаю, генерале, нам краще переговорити тут, коли перед вами, як на мапі, відкрита сцена ваших подальших дій, — він указав рукою на лагуну, на все довкола та на велике місто. — Якщо ви не розціните це, як мою самовпевненість, то я хотів би запропонувати… — він замовк.

Де Рівароль пильно подивився на нього, намагаючись уловити глузування, та Бладове обличчя було незворушне, а його проникливі очі спокійні.

— Гаразд, послухаймо, — милостиво погодився барон.

Блад указав на форт при вході на внутрішній рейд, башти якого ховалися за пальмами, що хитались на вузькій смузі землі. Він заявив, що цей форт значно слабший за зовнішній, який вони щойно захопили. Однак і канал тут звужується, тож аби пройти по ньому, треба було захопити це укріплення. Він запропонував, щоб французькі кораблі почали звідти бомбардування форту, а тим часом триста корсарів із гарматами висадяться на східному узбережжі лагуни, порослому густим запашним чагарником. Щойно почнеться бомбардування з моря, пірати штурмуватимуть форт із тилу. Блад вважав, що іспанці не чинитимуть тривалого опору. Після цього загін де Рівароля залишиться у форті, а Блад зі своїми хлопцями продовжить наступ і захопить церкву Нуестра Сеньйора де ля Попа, що стоїть на високому пагорбі на сході від міста. З цього узвишшя вони контролюватимуть єдину дорогу з Картахени углиб країни й відріжуть шлях іспанцям, які не зможуть вивести коштовності з міста.

Сталося так, як гадав Блад: останній аргумент для Рівароля був найбільш переконливим, бо досі барон пихато слухав корсара і готувався вже критикувати його пропозицію, аж раптом змінився на лиці і навіть спустився до того, що похвалив Бладів план і наказав негайно бомбардувати форт.

Немає потреби детально змальовувати хід цієї операції. Французькі офіцери припустилися ряду помилок, тож не все сталося так, як гадалося, і гарматне ядро з форту потопило два французькі кораблі. Та надвечір завдяки заповзятливості піратів форт здався. Ще до настання ночі Блад зі своїми людьми захопив висоту Нуестра Сеньйора де ла Попа й виставив там кілька гармат.

По обіді наступного дня Картахена послала де Ріваролю пропозицію про капітуляцію.

Запишавшись від перемоги, яку він цілком приписав собі, барон продиктував умови капітуляції. Він вимагав здати всі гроші, товари і коштовності. Мешканці мали вибір або зостатися в місті, або йти куди заманеться. Ті, хто забажав піти, мали здати все своє майно. Ті, хто залишався, здавали лише половину й мали стати підданими короля Франції. Де Рівароль обіцяв не чіпати молитовні й церкви, однак вимагав від них звіту про всі гроші й коштовності. Картахена не мала вибору, тож прийняла умови.

Наступного дня, 5 квітня, де Рівароль увійшов у місто, оголосив його французькою колонією і губернатором призначив мосьє де Кюссі. Опісля подався до кафедрального собору, де на честь перемоги відслужили обідню. Це було лишень перепочинком. Після церемоній де Рівароль узявся до грабунку. Захоплення Картахени французами відрізнялося від звичайного корсарського набігу лише тим, що солдатам під страхом смерті заборонялося заходити до будинків містян. Та насправді такий наказ було видано не для захисту життя і майна переможених. Де Рівароля турбувало лише те, що до солдатських кишень можуть потрапити дублони. Та щойно золотий потік вичерпався, барон віддав місто на поталу солдатам. Вони пограбували майно і тих громадян, які стали французькими підданими, хоч де Рівароль і пообіцяв їм недоторканність і захист.

Здобич була колосальною. Чотири дні понад сто мулів перевозили награбоване з міста в порт, звідки його переправляли на кораблі.

Під час і після капітуляції капітан Блад сидів на узвишші Нуестра Сеньйора де ла Попа й гадки не мав про те, що відбувалося в Картахені. Пірати чудово розуміли, яку роль виконують у взятті такого багатого міста. Одначе капітана навіть не запросили на воєнну раду, де барон де Рівароль визначався з умовами капітуляції.

Раніше Блад не стерпів би такого зневажливого ставлення. Та зараз, коли було покінчено з піратством, йому достатньо було виражати своє презирство глузливою посмішкою. Однак його офіцери й тим паче матроси, які все ж залишалися піратами, були протилежної думки. Блад міг угамувати корсарів лише обіцянкою негайно поговорити з де Ріваролем.

Генерала він знайшов в одному з великих маєтків, що гудів, наче бджолиний вулик. Це була канцелярія, яку створив барон. Тут реєстрували коштовності, перевіряли касові книги торговельних підприємств для точного визначення здачі сум. Де Рівароль сидів оточений клерками. Розсівшись, мов купець, він підраховував цифри, аби переконатися, що від нього не приховали жодного песо. Відверто кажучи, це заняття геть не пасувало командувачу королівських сухопутних і морських сил Франції в Америці, однак де Равіроля ці операції цікавили більше за воєнні. З явним роздратуванням він мусив відволіктися від них із появою в канцелярії капітана Блада.

— Здрастуйте, мосьє барон! — привітав його Блад. — Маю з вами відверто поговорити. Хай як вам неприємно це чути, та мої люди стоять на межі бунту!

Де Рівароль пихато звів брови:

— Капітане Блад, я також маю поговорити з вами відверто, хай як неприємно вам буде те чути. За бунт відповідатимете особисто ви і ваші офіцери. А ще ви помиляєтеся, коли розмовляєте зі мною тоном союзника. Я ж одразу вам чітко сказав, що ви лишень мій підлеглий. І я не люблю пустих балачок.

Капітан Блад ледве стримався, та він чудово розумів, що рано чи пізно йому доведеться провчити цього бундючного півня.

— Визначайте як хочете моє становище, генерале, пусті балачки мені також не цікаві. Ідеться про угоду, підписану обома сторонами, і мої люди дуже незадоволені.

— І чим же вони незадоволені?

— Вашою чесністю, бароне де Рівароль.

Навряд чи ляпас подіяв би на барона сильніше. Він схопився на ноги, хапаючи ротом повітря, в його очах палав вогонь, а обличчя сполотніло. Клерки заціпеніли за столом і чекали на розвиток подій.

Запала тиша. Та зрештою барон, ледве стримуючи гнів, вигукнув:

— Ви сумніваєтесь у моїй чесності!? Ви і ваше розбійницьке кодло? Ах ви ж, клятий! Ви відповісте за ці слова, хоча дуель із вами — справжнє безчестя для мене! Хай вам грець!

— Мені здається, бароне, — промовив Блад і бровою не повівши, — що я прийшов до вас не з особистим проханням. Я тут від імені своїх незадоволених людей. У разі відмови вони візьмуть своє силою.

— Силою? — перекривив де Рівароль, тремтячи від люті. — Хай лишень спробують…

— Не гарячкуйте, бароне. Ви ж бо знаєте, що мої хлопці ще гарячіші. Вони вимагають, щоб ви назвали їм дату розподілу трофеїв, вони прагнуть знати, коли нарешті отримають свою заслужену п’яту частину.

— О Боже, де знайти терпіння?! Як можна ділити здобич, коли її ще повністю не зібрано?

— Мої люди вважають, і на те є підстави, що вже зібрано всі трофеї. А ще вони вам не довіряють, і знов-таки, мають для того підстави, бо вся здобич уже на ваших кораблях, а це значно ускладнює встановлення її реальної вартості.

— О Боже! Та ж у цих бухгалтерських книгах все записано! Кожен має право їх переглянути.

— Їх не цікавлять ваші бухгалтерські книги, бо мало хто з них уміє читати. Вони вимагають здобичі. Вони знають, що ви махлюєте з підрахунками — даруйте мені, бароне, за різкість. З ваших книг видно, що вартість трофеїв у Картахені — приблизно десять мільйонів ліврів[48]. Та мої люди дуже досвідчені в цій справі, тож вони визначили, що вартість трофеїв становить понад сорок мільйонів ліврів. Отож вони наполягають, аби їм показали і зважили в їхній присутності всі цінності — саме так відбувається ця процедура серед берегової братії.