У відповідь де Рівароль ані пари з вуст, адже й справді він мав про це подумати.
— Не такі вже іспанці недоумки, — провадив Блад. — Два роки тому, готуючись до рейду на Картахену, я провів рекогнозування міста. Із кількома індіанцями-торгівцями я провів у місті тиждень, видаючи себе за індіанця. Я досконало вивчив усі підходи до нього. З того боку, де місто здається спокусливо вразливим, іспанці захищені мілководдям. Воно простирається на півмилі від берега і не дає можливості наблизитися кораблям настільки, аби вогонь із гармат міг завдати шкоди.
— Тоді ми висадимо десант на каное, пірогах і плоскодонках! — нетерпляче вигукнув один із офіцерів.
— Та навіть за ідеальної погоди прибій вам завадить здійснити цю операцію, — заперечив йому Блад. — А ще майте на увазі, що ми не зможемо прикривати наш десант вогнем із корабельних гармат. Люди наражатимуться на небезпеку від власної артилерії.
— Якщо ми проведемо таку атаку вночі, її не доведеться прикривати гарматами, — наполягав де Рівароль. — Ваш загін опиниться на березі ще до того, як іспанці встигнуть отямитися.
— Ви міркуєте так, ніби в Картахені живуть самі віслюки й сліпці. Невже ви вважаєте, що вони нас не побачили й не поцікавилися, хто ми такі і якого дідька тут робимо?
— Та якщо, як ви стверджуєте, вони вважають, ніби захищені з півночі, то це має лише приспати їхню пильність!
— Аж ніяк, бароне, це їх не вводить в оману. Всяке намагання висадитися з цього боку моря приречене на невдачу самою природою.
— І все ж ми зробимо таку спробу, — вперто наполягав барон, що не звик ні в чому поступатися, а надто в присутності своїх підлеглих.
— Що ж, якщо я недостатньо переконливий, то дійте. Це ваше право. Та своїх людей я не поведу на вірну смерть.
— А як я вам накажу, то… — почав було барон.
— Слухайте, бароне! — безцеремонно урвав його Блад. — Нас покликали на службу не стільки через нашу силу, як через знання й досвід. Зараз я надаю у ваше розпорядження свій особистий досвід і знання й додам, що свого часу відмовився від наміченого нападу на Картахену, адже не мав достатньо сил, аби захопити гавань — єдині ворота в місто. Тепер ми маємо достатньо сил для виконання такого завдання.
— Воно-то так, але поки ми валандатимемося з воєнною операцією, іспанці вивезуть із міста більшу частину багатств. Ми маємо напасти на них раптово.
Капітан Блад стенув плечима:
— Звісно, з точки зору пірата ваші міркування вельми переконливі. І я свого часу так гадав. Та як ви зацікавлені в тому, щоб здолати іспанців і повісити прапор Франції на фортах цього міста, то ви не повинні перейматися через утрату частини багатств.
Де Рівароль прикусив губу. Він із люттю подивився на корсара, який тримався з гідністю.
— А як я накажу вам діяти? — запитав він. — Відповідайте! Зрештою, хто командує експедицією — ви чи я?
— Знаєте, а ви мені вже остобісіли! — промовив Блад і повернувся до де Кюссі, який не вельми затишно почувався й сидів, мов на голках. — Мосьє губернаторе! Дуже прошу, підтримайте мою думку!
Нарешті де Кюссі наче прокинувся:
— У зв’язку з тим, що капітан Блад…
— До дідька! — загорлав де Рівароль. — То навколо мене зібралися самі лише боягузи! Слухайте, ви, мосьє капітан! Ви боїтеся здійснити цю операцію, а тому командувати нею буду я. Зараз гарна погода, тож ми з успіхом висадимося на берег. Якщо це так — а це так і станеться, — то взавтра вам доведеться вислухати дещо не вельми приємне. Я надто великодушний, сер! — він зробив величний жест рукою. — Дозволяю вам піти звідсіль.
Де Рівароля поглинули упертість і марнославство. Звісно, він отримав справедливий урок. У другій половині дня ескадра підійшла якомога ближче до берега. Під покровом ночі триста чоловік (двісті з них були негри), вирушили на берег у каное, пірогах і човнах. Де Рівароль змушений був узяти особисто на себе командування десантним загоном, хоч йому це було не до шмиги.
Перші шість човнів підхопив прибій і кинув на скелі. На друзки вони перетворилися ще до того, як люди, що були в них, устигли кинутись у воду. Гуркіт хвиль, що розбивались об каміння, і крики потопельників стали переконливим сигналом для екіпажів решти човнів. Барон віддав наказ негайно вийти з небезпечної зони й рятувати людей. Ця авантюра дорого обійшлася: загинуло п’ятдесят людей, втрачено шість човнів із бойовими припасами.
Розлючений де Рівароль повернувся на свій корабель, та клепки йому не додалося. Він не належав до тих людей, які розумнішають у результаті надбання життєвого досвіду. Він гнівався на всіх і все й від досади одразу ж завалився спати.
А на ранок прокинувся від гарматних залпів. Вискочивши на корму у нічному ковпаку і в пантофлях, барон побачив дивну картину, від якої лють його лише подвоїлась. Чотири корсарських кораблі на всіх вітрилах виконували якісь дивні маневри за півмилі від Бока-Чіка і майже на такій самій відстані від французької ескадри. Часом, огорнені димом, вони обстрілювали залпами великий круглий форт, що захищав вузький канал — вхід на рейд. Із форту енергійно відповідали гармати, та корсари маневрували вітрилами і стріляли з такою влучністю, що вогонь накривав захисників форту тієї миті, коли вони перезаряджали гармати. Після залпів корсарські кораблі круто розвертались так, що каноніри у форту бачили перед собою рухому мішень корми чи носа кораблів супротивника. Це було таке майстерне маневрування, що за секунду-дві перед залпом іспанців піратські кораблі вишиковувалися у перпендикулярній позиції до форту так, аби щогли кораблів зливалися в одну лінію.
Де Рівароль із прокльонами спостерігав за боєм, що його з власної ініціативи розпочав Блад. Офіцери «Віктор’єз» збіглися сюди ж на корму, а коли нарешті до них приєднався де Кюссі, барон уже не міг стримати люті, що розпирала його. Власне, де Кюссі сам наразився на лавину лайки. Він підійшов до барона, потираючи руки, й усім своїм виглядом виражав задоволення діями корсарів.
— То як, мосьє де Рівароль, — хихонув він, — чи не здається вам, що цей Блад — справжній майстер своєї справи? Ще до сніданку він повісить прапор Франції на цьому форті.
Барон різко повернувся до нього й гаркнув:
— Кажете, він добре знає свою справу? І у вас бракує клепки, що його справа — виконувати мої накази? Хіба я віддавав цей наказ, чорти б вас усіх ухопили? Коли це все завершиться, то я розправлюсь із ним за його свавілля.
— Перепрошую, мосьє барон, за успішного завершення його дії цілком виправдаються.
— Виправдаються? Що за чортівня? Та хіба можна виправдати свавілля солдата? — вибухнув барон, кинувши погляд на своїх офіцерів, які також ненавиділи Блада.
Тим часом тривала битва корсарів з іспанцями. Форт був серйозно поруйнований. Та попри маневри кораблі Блада також зазнали ушкоджень. Планшир правого борту «Атропос» був розбитий на друзки, а одне з великих ядер вибухнуло в кормовій каюті корабля. На «Елізабет» серйозно дісталося носовій частині, а на «Арабеллі» була збита грот-щогла. Під кінець бою вийшла з ладу «Лахезіс». Барон аж насолоджувався цим видовищем.
— О небо, тільки б іспанці потопили ці мерзенні кораблі!
Та небо не почуло його молитов. Щойно він промовив ці слова, як прогримів страшенний гуркіт і півфорту злетіло в повітря. Одне з піратських ядер влучило просто в погріб із порохом.
Через дві години після бою спокійний і пишно вбраний, наче він щойно прийшов із балу, капітан Блад ступив на квартердек «Віктор’єз». Де Рівароль зустрів його у халаті й нічному ковпаку.
— Дозвольте звітувати, мосьє барон, що форт на Бока-Чіка тепер наш. На руїнах башти майорить прапор Франції, і ескадра може безперешкодно увійти в гавань.
Де Рівароль мусив стримати гнів, хоч його аж розпирало від злості. Його офіцери з таким захватом вітали капітана Блада, що влаштовувати істерику було просто ніяково. Та баронові очі, як і раніше, були налиті кров’ю від гніву, а обличчя побіліло від люті.
— Вам пощастило, мосьє Блад, — процідив він, — що бій виграно. У разі невдачі ви б дорого заплатили. Наступного разу чекайте на мої накази, бо може статися, що ви не зможете так чудово виправдатися, як от сьогодні.
