Цієї ночі він спав на облавку свого корабля, якого, із властивою йому пишномовністю, назвав «Ла Фудр», що в перекладі означає «блискавка». Тут наступного дня він і зустрівся з Бладом, якого іронічно привітав його як свого адмірала. Капітан «Арабелли» намірявся уточнити певні деталі спільного плавання, з яких нас цікавить лише те, що вони домовились: якщо в морі — випадково чи за необхідності — їм доведеться розділитися, то їм належить якнайшвидше зустрітися на Тортузі.

Після нетривалої наради Левасер пригостив свого адмірала обідом і вони підняли келихи за успіх експедиції. При цьому Левасер так постарався, що напився до непритомності.

Надвечір Пітер Блад повернувся на свій корабель, червоний фальшборт якого й позолочені амбразури виблискували у променях призахідного сонця.

Його серце ятрив неспокій. Я вже завважував, що він непогано розбирався в людях, і неприємне враження, що на нього справив Левасер, викликало тривогу, що лише посилювалась із наближенням виходу в море. Він поділився своїми тривогами із Волверстоном, котрий зустрів його на облавку «Арабелли»:

— Дідько вас усіх ухопи, волоцюги! Це ви вмовили мене укласти з ним угоду. Й навряд чи з цього вийде щось путнє!

Та велет лише насмішкувато примружив єдине, налите кров’ю око, усміхнувся і, зауважив, вергаючи своєю масивною щелепою, мов жорнами:

— Ми скрутимо в’язи цьому собаці, якщо він спробує зрадити нас.

— Так, звісно, якщо на той час матимемо змогу зробити це, — відповів Блад і, прямуючи до своєї каюти, додав: — Уранці, з відпливом, виходимо в море.

Уранці, за годину до відплиття, до облавку «Ла Фудр» підійшов маленький тубільний човен — легке каное. Сидів у ньому мулат у коротких штанях із невичиненої шкури і з червоною ковдрою на плечах, що правила йому за плащ. Мулат передав Левасеру складений у кілька разів брудний папірець.

Капітан розгорнув м’яту цидулку з нерівними рядками, написаними рукою доньки губернатора:

Це пристрасне благання розчулило «героя». Насупившись, він окинув поглядом бухту шукаючи там нідерландський бриг, що мав відплисти до Амстердама з вантажем шкур та тютюну.

У маленькій бухточці не було брига, і Левасер накинувся на мулата з кулаками з вимогою повідомити, куди дівся корабель. Замість відповіді мулат тремтячою рукою вказав на пінисте море, де ледь біліла цятка вітрила. Він був уже далеко за рифами, що слугували природними сторожами цитаделі.

— Бриг там, — пробурчав він.

— Там?! — французове обличчя зблідло; якийсь час він пильно вдивлявся у море, а потім, уже не стримуючи свій паскудний темперамент, заверещав: — Де тебе раніше носило, хай тобі грець? Відповідай!

Переляканий незрозумілим вибухом люті, мулат зіщулився. Він не міг дати бодай якоїсь відповіді, навіть якби й мав її — його скував страх.

Люто вищиривши зуби, Левасер схопив мулата за горлянку і, двічі із силою трусонувши, відкинув до облавка. Вдарившись головою об планшир, мулат упав і більше не підводився. З розтуленого рота цебеніла кров.

— Викинути цю гидоту за борт! — наказав Левасер своїм людям, що стояли на шкафуті. — І піднімайте якір. Вирушаємо за нідерландцем.

— Капітане, в чому річ?

Левасер побачив перед собою широколицього лейтенанта Каузака — кремезного кривоногого бретонця, що спокійно поклав йому руку на плече.

Вплітаючи в свою оповідь брудну лайку, Левасер повідомив йому про свої наміри.

Каузак похитав головою:

— Нідерландський бриг? Ні, так не піде! Ніхто нам цього не дозволить.

— І який дідько мені завадить? — чи то від гніву, чи від здивування заверещав Левасер.

— Перш за все твоя команда. А крім неї є ще капітан Блад.

— Капітана Блада я не боюсь…

— А дарма… Він дужчий силою, потужністю зброї і кількістю людей. А ще мені здається, що він скоріше нас потопить, аніж дасть нам поквитатися з нідерландцями. Я ж казав тобі, що в цього капітана свої, особливі, погляди на каперство.

— Он воно як?! — скрегочучи зубами, процідив Левасер.

Він замислився, вдивляючись у далекий вітрильник, та лишень на якусь мить.

Кмітливість та ініціатива, що їх помітив капітан Блад, допомогли Левасеру миттю вийти зі становища. У душі він кляв свою угоду з Бладом і вже обмірковував, як йому обвести компаньйона навколо пальця. Каузак мав рацію: Блад нізащо не дозволить здійснити напад на нідерландське судно, але ж це можна зробити і без нього. А як усе завершиться, Блад буде змушений погодитися, адже сперечатися буде пізно.

Не минуло й години, як «Арабелла» й «Ла Фур» підняли якорі й вийшли у море. Капітан Блад здивувався, що Левасер повів свій корабель трохи іншим курсом, та невдовзі «Ла Фудр» ліг на узгоджений курс, якого, до речі, й притримувалося судно, що йшло ген-ген на видноколі під білосніжними вітрилами.

Нідерландський бриг було видно протягом усього дня, хоча надвечір він зменшився до розмірів малопомітної крапки у північній частині неозорого водного плеса. Курс, якого мали триматися Блад і Левасер, пролягав на схід, уздовж північного узбережжя острова Гаїті. Протягом ночі «Арабелла» трималась курсу, та на світанку наступного дня в морі пливла лише вона. Під покровом ночі «Ла Фудр» підняв на реях усі свої вітрила й повернув на північний схід.

Каузак ще раз спробував завадити Левасеру чинити свавілля на кораблі.

— Дідько б тебе ухопив! — відповів зарозумілий капітан. — Судно є судном, і немає різниці: іспанське воно чи нідерландське. Наша мета — захоплення кораблів, і цього досить для команди. Інших пояснень не буде!

На це лейтенант нічого не відповів. Він знав зміст цидулки, що її приніс мулат, розумів, що предметом жаги Левасера є не корабель, а дівчина, тож лише скрушно похитав головою. Та наказ капітана не обговорюється, і він почеберяв на своїх кривих ніжках, аби віддати всі необхідні розпорядження.

На сході сонця «Ла Фудр» вже був на відстані милі від «Джонгроува».

Брат мадемуазель д’Ожерон упізнав корабель Левасера й не на жарт перелякався. Свою тривогу він передав і капітанові нідерландського судна. На «Джонгроуві» підняли додаткові вітрила, сподіваючись відірватися від «Ла Фудр». Левасер трохи завернув праворуч і мчав за нідерландцем доти, доки не зміг дати попереджувальний постріл упоперек курсу «Джонгроува». Нідерландець розвернувся кормою й відкрив вогонь. Невеличкі гарматні ядра просвистіли над судном Левасера, лише трохи пошкодивши вітрила. Й поки кораблі йшли на зближення, «Джонгроуву» вдалося зробити лише один бортовий залп.

За п’ять хвилин абордажні гаки вже міцно зачепили облавок «Джонгроува», й корсари з криками перестрибували з палуби «Ла Фудр» на шкафут нідерландського судна.

Капітан «Джонгроува», буряковий од гніву, підійшов до пірата. Нідерландець ішов у супроводі елегантного молодика, в якому Левасер упізнав свого майбутнього свояка.

— Капітане Левасер! — вигукнув нідерландець. — Це неприпустиме нахабство з вашого боку! Що ви робите на моєму кораблі?

— Я хотів лише забрати те, що в мене вкрали. Та ви першими розпочали воєнні дії: відкрили вогонь, пошкодили «Ла Фудр», убили п’ятьох членів моєї команди, тому ваш корабель стане моїм воєнним трофеєм.

Біля поручнів кормової рубки стояла мадемуазель д’Ожерон. Затамувавши подих, вона захоплено дивилась на свого коханого. Владний, сміливий — цієї миті він був для неї втіленням героїзму. Левасер побачив дівчину і з радісним вигуком кинувся їй назустріч. Та пірату перепинив шлях нідерландський капітан.