— Так нам і повідомили.

— Та іспанський капер потопив «Королеву Мері». Я б ніколи сюди не дістався, якби не хоробрий капітан Блад, котрий і врятував мене.

Хаос, що панував у мозку Келверлея, пронизав промінь світла.

— Я бачу, я розумію…

— Дуже в цьому сумніваюсь. — Його світлість і далі говорив суворим тоном. — Та з часом це прийде… Капітане Блад, покажіть йому свій патент. Імовірно, це зніме підозри, і попрямуємо далі. Я був би радий якнайшвидше опинитися в Порт-Роялі.

Капітан Блад тицьнув пергамент просто перед вибалушені очі Келверлея.

Офіцер уважно ознайомився із документом, особливо з підписами й печатками, а потім відійшов і розгублено вклонився.

— Я маю повернутися до полковника Бішопа по розпорядження, — зніяковіло промимрив офіцер.

У цю мить пірати розступились і вийшла міс Бішоп у супроводі своєї служниці-мулатки. Капітан Блад боковим зором помітив її.

— Можливо, ви проведете до полковника його племінницю? — запропонував Блад Келверлею. — Міс Бішоп була із лордом Джуліаном на «Королеві Мері». Вона ознайомить дядька з усіма деталями загибелі цього корабля і нинішнім станом справ.

На таку новину вкрай збентежений Келверлей зміг відповісти лише поклоном.

— Що ж до мене, — розтягуючи слова, мовив лорд Джуліан, — то я залишуся на облавку «Арабелли» до прибуття в Порт-Роял. Передайте полковнику Бішопу привіт і скажіть, що невдовзі я сподіваюся познайомитись із ним.

«Арабелла» стояла у величезній гавані Порт-Рояла, досить великій, аби вмістити всі військові кораблі світу. По суті, вона перебувала в полоні, адже приблизно за чверть милі від правого облавку здіймалась височезна башта форту, а за два кабельтових за кормою і по лівий облавок її стерегли шестеро військових суден ямайської ескадри.

Перед «Арабеллою», на протилежному березі гавані, біліли пласкі фасади будівель чималого міста, що спускалося до води. За ними здіймалися червоні дахи будинків — місто розкинулося на пологому схилі берега. Серед дахів, на фоні неба, наче під куполом із полірованої сталі, подекуди здіймалися башти і шпилі; а далі за містом аж до горизонту тяглися зелені пагорби.

На квадратеку, на сплетеному з очерету ліжку, під саморобним тентом з коричневої парусини сховався від палючих променів сонця Пітер Блад. У руках він ліниво тримав заяложений томик «Од» Горація в оправі з телячої шкіри.

На нижній палубі матроси шаркали швабрами. Була рання година. Матроси під командою боцмана Гейтона працювали на шкафуті й на баку. Попри спеку й задуху, один із матросів наспівував хрипким голосом піратську пісеньку.

Блад зітхнув. На його енергійному засмаглому обличчі майнуло щось подібне на усмішку. А потім він забув геть про все на світі й поринув у свої думки.

Відтоді, як він отримав офіцерський патент, справи його йшли кепсько. Одразу ж по прибуттю на Ямайку почались неприємності з Бішопом. Щойно лорд Джуліан із Бладом ступили на берег, як їх зустріла людина, яка навіть не приховувала своєї величезної досади з приводу такого несподіваного повороту подій і готовності змінити становище. Із групою офіцерів Бішоп уже чекав їх на молу.

— Я так гадаю, ви лорд Джуліан Вейд? — грубо запитав він, кинувши злісний погляд на капітана Блада.

Лорд Джуліан уклонився.

— А мені здається, я маю честь розмовляти з губернатором Ямайки полковником Бішопом? — запитав лорд із вишуканою ввічливістю. Його слова прозвучали так, ніби його світлість вирішив дати полковнику Бішопу урок гарних манер.

Полковник зметикував це, зняв свого крислатого капелюха, відвісив церемонний уклін і одразу ж узявся до справи.

— Мені сказали, що ось цій людині ви видали офіцерський патент. — У його голосі звучали дратівливі нотки. — Поза сумнівом, ви мали благородні мотиви… бо хотіли віддячити за визволення з іспанського полону. Та ви маєте негайно анулювати документ. Це неприпустима помилка, мілорд.

— Я не розумію вас, — холодно зауважив лорд Джуліан.

— Звісно, не розумієте, інакше б ніколи так не вчинили. Ця людина обвела вас навколо пальця. Спершу він був заколотником, потім рабом-утікачем, а тепер це кровожерливий пірат. Весь минулий рік я полював на нього.

— Я все це добре знаю, сер. І королівські патенти роздаю не з доброго дива.

— Справді? А як тоді назвати ваш учинок? Та нехай. Як губернатор Ямайки, призначений його величністю королем Англії, я виправлю вашу помилку.

— І як саме?

— Цього мерзотника вже зачекалась шибениця в Порт-Роялі.

Блад хотів було втрутитися, та лорд Джуліан завадив йому.

— Бачу, сер, ви не збагнете суті справи. Якщо патент видали помилково, то це не моя помилка. Я чиню згідно з інструкціями лорда Сендерленда. Його світлість дуже добре знає усі факти і доручив мені передати патент капітану Бладу, якщо він погодиться його прийняти.

З переляку Бішоп аж рота розтулив.

— Лорд Сендерленд віддав цей наказ?

— Так.

Лорд не став чекати, поки Бішоп оговтається від шоку, й одразу ж запитав:

— Ви й тепер матимете сміливість повторити, що я помиляюсь? Чи берете ви на себе відповідальність виправити мою помилку?

— Я… я… не думав…

— Я розумію, сер. Дозвольте відрекомендувати вам капітана Блада.

Хоч-не-хоч, а полковник Бішоп мусив натягнути на себе маску люб’язності, та всі розуміли, що під цією маскою кипить лють.

А потім стан справ не лише не покращився, а навіть погіршився.

Лежачи в затінку, Блад думав ще й про інше. Ось уже два тижні, як він стоїть у Порт-Роялі. Фактично, його корабель увійшов до складу ямайської ескадри. І коли чутки про це дійдуть до острова Тортуга, то пірати, які чекають його повернення, ім’я капітана Блада, так шановане «береговою братією», згадуватимуть з огидою і прокльонами. Його вчинок вважатимуть зрадою, бо він перейшов на бік ворога. І, можливо, за це він накладе головою. Заради чого йому потрібно було ставити себе в таке безглузде становище? Заради дівчини, яка навмисне уникає його. Блад вважав, що Арабелла все ще почуває відразу до нього. За ці два тижні вона ледве вшанувала його поглядом, хоч він тільки заради того, щоб побачити її, з’являвся щодня в резиденцію її дядька, не звертаючи уваги ні на відверту ворожість, ні на злобу й перешкоди, які чинив йому полковник Бішоп. Та й це не найгірше: він бачив, що весь свій час і увагу Арабелла приділяє лорду Джуліану — молодому й елегантному вельможі, сент-джеймському гультяєві. То які ж шанси в нього, відчайдуха-авантюриста, вигнанця, проти такого суперника, який, без сумніву, є здібною людиною? Неважко уявити, якою гіркотою сповнилась його душа. Капітан Блад порівнював себе із собакою з байки, яка випустила з пащі кістку, помчавши за її тінню.

Він намагався знайти втіху у двох рядках на сторінці відкритої ним книги.

Та навіть улюблений Горацій не міг утішити капітана Блада.

Його похмурі думки обірвала поява шлюпки, яка непомітно підійшла з берега. Шлюпка вдарилась об борт «Арабелли»; потім долинув чийсь хрипкий голос; судовий дзвін відбив дві склянки, за ним пролунав довгий, пронизливий свисток боцмана.

Ці звуки остаточно привели Блада до тями, і він підвівся з кушетки. Його вишуканий червоний мундир, розшитий золотом, був свідченням нового звання капітана. Блад засунув книгу в кишеню, підійшов до різьблених поручнів квартердеку і побачив Пітта, що підіймався по трапу.

— Цидулка від губернатора, — сказав шкіпер, простягаючи йому складений аркуш паперу.

Капітан зламав печатку і пробіг очима по тексту. Пітт обперся на поручні і з тривогою спостерігав за капітаном.

Блад поглянув на друга і розсміявся, та миттю замовк, скрививши губи.