— Сподіваюсь, полковнику, ви не втратили свого гарного апетиту.

Жалюгідний Бішоп сів на стільці, та від страху й думати не міг про їжу. Блад не наполягав, а сам з апетитом узявся до страв. Не встиг він і половини з’їсти, як прийшов Гейтон і доповів про прибуття на корабель лорда Джуліана Вейда.

— Я чекав на нього, — сказав капітан. — Веди його сюди.

До каюти увійшов суворий і гордовитий лорд Джуліан і миттю оцінив обстановку. Капітан Блад підвівся з місця:

— Мілорде, ви вирішили приєднатися до нас — вельми дружній жест.

— Ваш гумор тут недоречний, капітане Блад, — різко промовив Вейд. Не знаю ваших намірів, та мене цікавить, чи розумієте ви, як ризикуєте?

— А мене цікавить, мілорде, чи розумієте ви, як ризикуєте, з’явившись на моєму кораблі?

— Сер, що це означає?

Блад подав знак Бенджамену, який стояв позад Бішопа:

— Стілець для його світлості… Гейтоне, відправ шлюпку його світлості на берег і передай, що він тут затримається.

— Що? — вигукнув лорд Джуліан. — Ви хочете мене затримати? Та ви з глузду з’їхали!

— Гейтоне, краще зачекай, на випадок, якщо його світлості здумається бешкетувати… Бенджамене, ти чув моє розпорядження? Іди і передай його.

— Які будуть ваші наміри, сер? — вимагав пояснень лорд, тремтячи од гніву.

— Просто хочу убезпечити себе і своїх хлопців од шибениці, яку приготував полковник Бішоп. Я правильно розрахував, що ваше виховання не дозволить полишити полковника в біді і ви неодмінно прибудете на корабель. На берег я відправив письмове розпорядження від імені полковника, адресоване капітану порту й коменданту форту, аби ті негайно з’явились на корабель. Щойно вони зійдуть на облавок «Арабелли», я матиму всіх заручників, які стануть нам гарантією цілковитої безпеки.

— Це підло! — процідив крізь зуби лорд Джуліан.

— А це вже дивлячись із якого боку підійти, — спокійно промовив Блад. — Зазвичай я нікому не дозволяю безкарно мене ображати. Та, враховуючи, що свого часу ви із власної волі надали мені одну послугу, а зараз мимоволі надаєте іншу, я не звертатиму уваги на вашу грубість.

Його світлість засміявся.

— Ви йолоп! — вигукнув він. — Невже ви гадаєте, що я прибув сюди й не вжив застережних заходів? Комендант уже знає, яким чином ви змусили полковника опинитися на цьому кораблі, про це також знає капітан порту. А тепер подумайте самі, чи дозволять вони вашому кораблю вийти в море?

— Дуже шкода, мілорде, — промовив Блад.

— Я знав, що ви шкодуватимете про це, — відповів лорд Джуліан.

— Та мені не себе шкода, а губернатора. Знаєте, що ви накоїли? Ви повісили його.

— Святий Боже! — вигукнув Бішоп, тремтячи від страху.

— Якщо по моєму кораблю бодай один раз вистрілять, то губернатор одразу ж повисне на нок-реї. Полковнику, вам залишається тільки сподіватися, що я надішлю їм цидулку зі своїми намірами… А щоб ви, мілорде, якомога краще виправили становище, ви й вирушите з моєю цидулкою.

— Та скоріше я вирушу до пекла, аніж вирушу на берег! — лютував Вейд.

— Дуже нерозважливий учинок, мілорде, — промовив Блад. — Та якщо ваша ласка… не стану вас умовляти. Доведеться послати когось іншого. А ви лишитесь на кораблі. Що ж, маю ще одного заручника! Це лише посилює мою позицію.

Лорд Джуліан втупився в нього, зметикувавши, від чого відмовився.

— Може, ви все ж зміните свою думку після того, як я вам усе розтлумачив? — запитав Блад.

— Заради бога, мілорде, послухайтесь його і зробіть усе, як він каже! — благав Бішоп. — Хай негайно виконають його наказ, а то цей клятий пірат схопив мене за горлянку!..

Його світлість кинув на Бішопа погляд, геть далекий од захвату.

— Звісно, якщо ви наполягаєте… — почав було він, та, стенувши плечима, знову звернувся до Блада. — Чи можу я покластися на вас, що полковнику Бішопу не буде завдано шкоди, якщо вам дозволять відплисти?

— Слово даю, — промовив Блад, — а також обіцяю, що полковника Бішопа без затримки буде висаджено на берег.

Лорд Джуліан гордовито вклонився губернатору.

— Ви розумієте, що я так чиню лише з вашої волі, — холодно зауважив він.

— Так… звісно, так! — квапливо відповів Бішоп.

— Гаразд! — лорд Джуліан знову поклонився й пішов до облавка.

Блад провів його до мотузяного трапу, внизу якого погойдувалась на хвилях шлюпка «Арабелли».

— До побачення, мілорде, — промовив Блад. — Ледь не забув! — він вийняв із кишені пергамент і простягнув його Вейду. — Ось ваш патент. Бішоп мав рацію, що його мені видали помилково.

Лорд Джуліан пильно подивився Бладові у вічі і м’яко та щиро відповів:

— Мені дуже шкода.

— За інших обставин, мілорде… — почав було Блад. — Ет, що казати! Ви розумієте… Шлюпка на вас чекає.

Лорд Джуліан уже поставив одну ногу на щабель, як раптом зупинився:

— Нічого не розумію! Ну чого ви не пошлете на берег когось іншого? Я ж можу лишитися у вас ще одним заручником!

Блад подивився своїми блакитними очима у щирі Вейдові очі й сумно зітхнув. Здавалося, він вагався, та зрештою виклав усе, що думав.

— Гадаю, не варто критись. Ця причина, мілорде, спонукала мене сваритись із вами, аби потім у бою проштрикнути ваші груди шпагою. Коли я приймав од вас патент, то сподівався, що завдяки ньому я спокутую гріхи свого минулого в очах міс Бішоп. Заради неї я і взяв його. Та зараз я розумію, що це марні сподівання. Мені слід було б знати, що мої надії — марення хворого. Я зрозумів, що коли вона із нас двох надає перевагу вам, то, мабуть, це правильний вибір. Тому я й не хочу наражати ваше життя на небезпеку, тримаючи вас на борту — нас можуть обстрілювати. Інший же посланець може зіпсувати всю справу. Сподіваюсь, ви розумієте мене.

Лорд Джуліан зблід. Приголомшений, він пильно дивився Бладові у вічі.

— Боже мій! — прошепотів він. — Ви це говорите мені?

— Я кажу це вам тому, що… Ет, хай йому чорт, ну… щоб вона зрозуміла, що грабіжник і пірат усе ж зберіг дещо від тих часів, коли він був джентльменом. Її щастя для мене дорожче за все на світі. Вона знатиме про це і, можливо, тепліше думатиме про мене і згадуватиме хоч у молитвах! Це все, мілорде.

Лорд Джуліан довго дивився на пірата, а потім мовчки простягнув йому руку — і Блад потис її.

— Не певен у правоті ваших слів, — нарешті промовив лорд Джуліан. — Можливо, з нас двох саме ви для неї кращий.

— Це лише ваші здогади, мілорде. Що ж до Арабелли, то вчиніть так, щоб я не помилився. Прощавайте!

Лорд Джуліан спустився в шлюпку і рушив до берега. Відпливши трохи, він помахав рукою Бладу, який, обпершись на фальшборт, стежив за шлюпкою.

За годину «Арабелла», скориставшись легким бризом, вийшла з порту. З форту не пролунало жодного пострілу. Не рухалась і ескадра. Лорд Джуліан чудово виконав доручення і було зрозуміло, що його він підкріпив своїми особистими розпорядженнями.

У відкритому морі, за п’ять миль од Порт-Рояла, коли зникали з обрію береги Ямайки, «Арабелла» лягла у дрейф. До її облавка підтягнули шлюп, який ішов за нею на буксирі.

Капітан Блад привів бранця до трапу. Полковник Бішоп, який ось уже кілька годин тремтів за своє життя, нарешті полегшено зітхнув. У міру подолання страху зростала його лють до зухвалого пірата. Та він розумів, де і в якому становищі перебуває, тож заприсягся в душі, що, повернувшись у Порт-Роял, докладе всіх зусиль, аби захопити Пітера Блада і помститися. Та зовні він виглядав спокійним, старанно приховуючи свої почуття.

Звісно, Пітер Блад не тішився ілюзіями щодо полковника, та він ніколи не був і не прагнув бути справжнім піратом. У Карибському морі годі було знайти корсара, який не скористався б із нагоди повісити мстивого й жорстокого губернатора на нок-реї, аби убезпечити себе на майбутнє. Та Блад ніколи б так не вчинив. Ба більше: він весь час пам’ятав, що Бішоп був дядьком Арабелли.