Пітер Блад подивився на пом’яте обличчя свого ворога, переклав тростину в ліву руку, недбало засунув праву руку за вилогу свого камзолу і швидко повернувся до лорда Джуліана:

— Здається, ваша світлість обіцяли мені недоторканність.

— Так, я обіцяв, — відповів лорд Джуліан, — та своєю поведінкою ви заважаєте мені дотримуватися своєї обіцянки. — Він підвівся. — Ви зробили мені послугу, капітане Блад, і я сподівався, що ми можемо бути друзями. Та оскільки ви обираєте інше… — він стенув плечима і змахом руки вказав на губернатора.

Блад договорив за нього:

— Цим ви хочете сказати, що у вас бракує твердості, аби протистояти вимогам цього хвалька. — Зовні він був спокійний і навіть усміхався. — Гаразд, praemonitus praemunitus. Ви й справді не вельми знаєтесь на латині, інакше б ви знали, що ці слова означають: хто попереджений, той озброєний.

— Попереджений? Ого! — загарчав Бішоп. — Пізно попереджати. Ви не підете з цього будинку! — він ступив крок до дверей і гучно вигукнув: — Агов, хто там?..

І одразу ж із його горла вирвався якийсь незрозумілий звук, і полковник став, як укопаний. Капітан Блад вийняв із вилоги камзола праву руку, тримаючи в ній пістолет, оздоблений золотом і сріблом. Чорне дуло було спрямоване просто губернаторові в лоб.

— І озброєний, — промовив Блад. — Спокійно, мілорде, а то може статися нещасний випадок, — попередив він лорда Джуліана, який кинувся Бішопові на допомогу.

Лорд застиг на місці. Губернатор із відвислою щелепою і сполотнілим обличчям ледь стояв на ногах. Пітер Блад похмуро дивився на Бішопа, від чого той ще більше трусився.

— Сам собі дивуюсь, чом би мені вас не прикінчити, без зайвих слів, — промовив він спокійно. — Та коли я не роблю цього, то лише з тієї ж причини, що й минулого разу. І впевнений, що ви навіть про неї не здогадуєтесь. Що ж, нехай вас тішить бодай те, що вона існує. І раджу вам не зловживати моїм терпінням. Зараз воно сидить у моєму вказівному пальці, який лежить на курку пістолета. Ви прагнете мене повісити… Це найгірше, що може мене спіткати, та до того, ви самі це добре розумієте, в мене рука не здригнеться вибити з вас мізки, — він відкинув тростину, звільнивши ліву руку. — Полковнику, дайте вашу руку. Швидше, швидше вашу руку!

Під тиском владного тону, погляду рішучих синіх очей і блиску пістолета Бішоп скорився. Вичерпалась його брудна лайка, і вже він не міг себе змусити вимовити бодай слово. Капітан Блад просунув свою руку крізь зігнуту губернаторову руку, а праву свою руку зі зброєю засунув за камзол.

— Пістолета не видно, та він спрямований просто у ваше гладке черево. Слово честі, за першої ж провокації — байдуже, від кого вона буде — я прикінчу вас на місці… Майте це на увазі, лорде Джуліане… А зараз, паскудо, йди швидко, люб’язно усміхайся і поводься як слід, а інакше думатимеш про чорні води Коцита[45].

Так рука об руку вони пройшли будинок і спустились у сад, де схвильована Арабелла чекала на повернення Блада.

Спершу вона збентежилась, роздумуючи над останніми словами капітана. Та потім чітко уявила, що могло стати причиною смерті Левасера. І дівчина зметикувала, що цей висновок із таким самим успіхом можна було застосувати до історії з порятунком Мері Трейл. Коли заради жінки чоловік ризикує своїм життям, то, звісно, на думку спадає передусім його особистий інтерес, адже на цьому світі знайдеться не так-то й багато чоловіків, які б ризикували, не сподіваюсь отримати щось навзаєм. Проте Блад був саме таким, одним із небагатьох.

Тепер йому б не довелося довго переконувати Арабеллу в жахливій несправедливості, з якою вона ставилась до нього. Вона пригадала всі слова, випадково підслухані на кораблі, названого її ім’ям, і те, що він сказав, коли вона схвалила його рішення прийняти королівський патент, і, зрештою, все сказане ним цього ранку, що так обурило її. Все це тепер набуло нового значення, вона звільнила свій розум від необґрунтованих підозр.

Ось чому Арабелла вирішила затриматися в саду до його повернення, перепросити й покласти край усім непорозумінням, що виникли між ними. Вона чекала на нього, та її терпіння зазнало нового випробовування. Коли Блад нарешті з’явився, то був не сам, а з дядьком. Причому вони йшли і, на її превеликий подив, вели дружню бесіду. Арабелла з досадою зрозуміла, що розмова відкладається. Та якби вона знала, на який тривалий термін відкладається ця розмова, то її досада переросла б у відчай.

Зі своїм супутником Блад вийшов із квітучого саду і пройшов у внутрішній двір форту. Попереджений про можливий арешт капітан форту був вельми здивований, коли побачив губернатора під руку з людиною, яку той ненавидів. Його уже вразила їхня поведінка, адже Блад невимушено про щось розповідав і голосно сміявся.

Так вони безперешкодно дісталися молу, де на них чекала шлюпка з «Арабелли». Ведучи невимушену дружню розмову, капітан і губернатор усілися на кормі й відпливли до великого червоного корабля, де чекав на новини занепокоєний Джеремі Пітт.

Нескладно уявити шкіперове здивування, коли він побачив засапаного губернатора, який видирався по мотузяній драбині.

— Джеремі, ти мав рацію, — я потрапив у пастку, — вітав його капітан Блад. — Та, бачиш, я звідтіля видерся, прихопивши із собою мерзотника, що заманив мене в пастку. Ти ж знаєш, ця скотина любить життя.

Позеленілий полковник Бішоп з відвислою губою стояв на шкафуті й боявся навіть краєм ока глянути на кремезних головорізів, що скупчилися на грот-люку біля ящиків із ядрами.

Блад голосно віддав наказ боцману:

— Перекинь мотузку із зашморгом через нок-рею!.. Не лякайтеся, полковнику — це всього лишень запобіжний захід на випадок, якщо ви будете незгідливим. Та, певен, цього не станеться. Це питання ми обговоримо під час обіду. Сподіваюсь, ви зробите мені честь і пообідаєте зі мною.

Пітер Блад повів до своєї каюти присмиреного хвалька. Його слуга негр Бенджамен, у білих штанях і полотняній сорочці, кинувся виконувати розпорядження капітана щодо обіду.

Полковник Бішоп гепнувся на скриню, що стояла під ілюмінаторами, й запитав, затинаючись:

— Чи м-м-можу я з-запитати про ваші наміри?

— Звісно, звісно, полковнику, в них немає нічого страшного. Хоч ви і заслужили на мотузку на нок-реї, та запевняю вас, що її ми застосуємо в крайньому разі. Ви сказали, що лорд Джуліан припустився помилки, коли вручив мені патент, виданий міністром іноземних справ. Мабуть, ви маєте рацію. Я знову йду в море. Cras ingens iterabimus aequor[46]. До того як з вами буде покінчено, ви як слід вивчите латину. Я повертаюсь на Тортугу, до своїх корсарів — чесних і славних хлопців. Ви в мене будете заручником.

— Боже мій! — простогнав губернатор. — Ви… ви хочете взяти мене на Тортугу?

— О ні! — розсміявся Блад. — Хіба я можу завдати вам стільки клопотів? Мені лише потрібно безперешкодно вийти із Порт-Рояла. І якщо ви будете не проти, то цього разу вам не доведеться навіть плавати. Ви повідомили про те, що віддали накази капітанові порту і комендантові цього клятого форту. Що ж, доведеться вам викликати їх на корабель і при мені сказати, що сьогодні після обіду «Арабелла» виходить у море зі службовим завданням, тому ніхто не має права стати їй на заваді. А щоб я був певним, що вони послухають вас, ми заберемо їх на маленьку прогулянку разом із нами. Це все, що мені від вас потрібно. А тепер сідайте й пишіть. Звісно, якщо ви не обрали нок-рею.

Полковник Бішоп спробував опиратися.

— Ви застосовуєте до мене силу… — почав було він.

Та капітан Блад люб’язно його зупинив:

— Зачекайте, яка сила? Для чого? Просто треба вибрати між пером і мотузкою, і це питання ви маєте вирішити самостійно.

Бішоп гнівно поглянув на нього і взяв перо. Тремтячою рукою він написав листа офіцерам. Блад наказав відправити його на берег, а потім запросив свого гостя мимоволі до столу.