“Дозвольте доповісти, товаришу гвардії капітан-лейтенант…”

Розплющивши очі, Шубін збентежено поглянув на боцмана, що стояв перед ним, наче той міг підглядіти його сон.

— Наказали розбудити! Час — двадцять дві тридцять?

Шубін хлюпнув собі в обличчя холодної води, енергійно втерся рушником і сонної знемоги наче й не бувало. Тільки залишилася смішна досада на боцмана: чому не дав додивитися такий гарний сон?

— Князєв! Підйом! Починаємо посадку десанту!

Загін Шубіна йшов у перших лавах атакуючих.

На морі стояв штиль, і це було добре, бо десантники, розміщені в жолобах для торпед, сиділи обнявшись, щоб займати менше місця і не вивалитися на крутому розвороті.

Кожен катер брав близько сорока чоловік і скидався тепер на московський трамвай в години пік.

Місячна доріжка виводила прямо на косу.

За хороший орієнтир правила також хмара. Вона була багряна і висіла над горизонтом на південному заході. Штурм Піллау з суходолу почався.

Десантники повинні були перерізати косу Фріш-Неррунг з обох боків.

Від Кенігсберга просувався батальйон морської піхоти, посаджений на бронекатери. З моря на торпедних катерах і катерних тральщиках наступав стрілецький полк.

Катери йшли ніби в подвійному оточенні.

Три групи прикриття висунулися на захід, північ і південь, щоб убезпечити кораблі десанту від можливого нападу. Крім того, були ще кораблі охорони, малі канонерські човни, які невідступно супроводжували торпедні катери.

Підійшовши до берега, Павлов застопорив хід.

Ліс на косі стояв, увесь пронизаний місячним світлом. Поміж дерев спалахували горизонтальні смолоскипи.

Катер, рухаючись по інерції, ткнувся носом у піщану відмілину.

— Десант! На висадку!

Солдати поквапливо перейшли на ніс і почали стрибати у воду. Тут було неглибоко.

Якийсь час катер стояв на місці. Це було зовсім недовго, дві чи три хвилини. Павлов майже одразу ж дав повний назад. Але німецькі артилеристи “ущучили” його. Поруч нестерпно різко тарахнуло.

Павлов ліктем відштовхнув Шубіна і важко осів до його ніг. Шубін спробував підняти його. Але тіло було важке, без життя.

Боцман доповів, що вбиті Дронін і Степаков. Снарядом розтрощило правий мотор, пошкодило рульове управління. У моторному відсіку виникла пожежа.

Усі вцілілі моряки на чолі з Шубіним кинулися гасити її.

Тим часом інші торпедні катери, підходячи до берега, збили велику хвилю. Вона підняла некерований катер Павлова і, розвернувши його лагом, викинула на відмілину.

Шубін вискочив із моторного відсіку, озирнувся:

— Юнго! Семафор катерам: підійти до мене, стягти з мілини!

Першим до Шубіна підплив катер Князева. Незважаючи на сильний обстріл, він підходив дуже повільно — давав хід, потім стопорив машину, щоб не сісти самому на мілину. Через кілька хвилин до нього так само обережно приєдналися ще два катери.

Їм удалося завести швартови, але катер Павлова так присмоктало до піску, що прядив’яні кінці рвалися один за одним.

Сплески від снарядів підіймалися уже поруч з рятувальними катерами. Матроси Князева поквапливо латали пробоїну в таранному відсіку.

Шубін зрозумів, що, вовтузячись з буксировкою, ризикує іншими катерами з свого загону.

Тоді, згнітивши серце, він вирішив залишити катер, що загибав, і висадитися з рештою команди на ворожий берег. У становищі, що склалося, це було менш небезпечно, ніж баритися тут, на очах у берегових артилеристів.

Шубін наказав рятувальним катерам відходити. Потім обернувся до своїх матросів:

— Автомати, гранати розібрати! На берег — за мною!

Шурко стрибнув у воду плазом, пірнув з головою, але хтось одразу ж підхопив його і поволік за собою до берега.

Одфиркуючись, він підвів мокре обличчя. З одного боку його підтримував Шубін, з другого — боцман.

Вибравшись на берег, Шубін озирнувся. Біля нього зовсім мало чорних бушлатів. Живі тільки боцман, радист і юнга. Павлова нема, Дроніна нема, Степакова нема.

Та в бою треба думати тільки про живих! Ще буде час пом’янути мертвих, якщо буде…

Піщані дюни, порослі сосняком, були вздовж і впоперек змережані траншеями. Скупчившись у вузькому лісистому коридорі, затиснуті з боків затокою і морем, люди билися з небаченою запеклістю, часто врукопашну.

Бій на косі розчленувався на окремі запеклі сутички.

Безперервно лунала швидка тріскотнява, ніби хтось проривався крізь ліс напролом, ламаючи кущі і сучки. Від гострого запаху порохових газів дерло в горлі.

І весь час над лісом на бриючому кружляли наші літаки.

Ширина коси Фріш-Неррунг не перевищує кількох десятків метрів. На жаль, не вдалося додержати цілковитої точності під час висадки на косу обох десантних груп. Стрілецький полк і морські піхотинці були роз’єднані, опинилися на відстані трьох—чотирьох кілометрів одні від одних. Простір цей майже весь заповнили німці.

Вибігаючи на відлогий піщаний берег, Шубін не втерпів і оглянувся. Катер Павлова майже лежав на борту і горів. Оранжева пляма розпливлася поруч — відблиск полум’я на воді.

Жаль стиснув серце. Не думав Шубін, що так доведеться розлучатися з катером. Мав надію довоювати на ньому до кінця. Але не довелося.

А скільки ж разів виручали вони один одного з біди! І в шхерах. І біля каміння Рістна. І в незліченних морських боях…

Він рвучко обернувся спиною до моря, щоб не бачити агонії свого катера.

Біля моряків товпились піхотинці:

— Ого, і полундра[34] з нами! Давай, давай, полундра!

Повітря дзвеніло від куль, ніби над вухом весь час обривали тонку, туго натягнуту струну.

Бач, як обернулося! Воюючи з першого дня війни, Шубін тільки під кінець її почув дзинькання, яке раніше завжди заглушало ревіння моторів.

Німецько-фашистські війська, що відступали від Піллау, змішалися з підкріпленнями, які підходили з Данціга.

Усе це скупчилося в одному місці, приблизно посередині коси. Утворилося якесь місиво. Волаючі люди, танки, скрипливі повозки, що грузли в піску, коні, які дико іржали.

У цьому мигтінні тіней і вогнів, серед примарного лісу, затиснутого з обох боків морем, часто важко було розібратися, де свої, де чужі.

Та Шубін уперто проривався вздовж коси до Піллау.

Світало. Уже виразно видно було будинки на протилежному боці.

Десантники вибігли до причалу. Німці встигли відігнати всі пороми. Та це не зупинило солдатів. Відстань між косою і містом не перевищувала ста метрів Солдати почали похапцем збивати плоти або зв’язували по дві, по три порожні каністри і, забравшись на них, пливли до Піллау, сяк-так відгрібаючись дошками. Деякі, закинувши за плечі чоботи і автомати, кидалися вплав — такий був шалений наступальний порив!

Шурко впав на щось подібне до плоту поруч з Чачком.

— А де командир?

— Ось він!

Наче морського конька, Шубін осідлав кілька зв’язаних докупи каністр і, скоцюрбившись, щосили веслував. Де він роздобув весло?

Тритони на фонтані, Сіндбад-мореплавець верхи на дельфіні, тридцять три богатирі, що виходять на берег, — усе змішалося у голові юнги…

Шубін випередив його і Чачка. Вода довкола гойдалася, збурена силою-силенною людей, що пливли до набережної.

Набережна ближчала. Ніби зле собача, туди й сюди стрибав на ній маленький жовтий танк. Ствол його гармати дрібно тремтів, викидаючи спалахи — один за одним.

Зненацька танк неначе вдарили палицею по спині. Він закружляв на місці і завмер.

Шубін перший вискочив на берег. У черевиках жвях-тіла вода. Навіть не обтрусившись, він побіг уздовж набережної. Потім обернувся, махнув рукою своїм матросам, звернув за ріг у якийсь провулок.