Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Леонід Платов

Секретний фарватер

На морі, крім штормів і мілин, треба остерігатися ще Летючого Голландця…

Оле Олафсон, колишній коронний лоцман.
Секретний фарватер - i_001.png
Секретний фарватер - i_002.png
Роман
Секретний фарватер - i_003.png

Вступ

Грибов

Секретний фарватер - i_004.png

Розділ перший

Вступна лекція з кораблеводіння

1

Він поновив цього року читання лекцій у Ленінграді.

З розрахованою повільністю розкладаючи свої нотатки на столі, — тим часом стихали шелест зошитів, приглушений шепіт, поскрипування стільців, — Грибов зловив себе на дивному відчутті. Здалося, що не сталось, не змінилось нічого, що все ще передвоєнний, 1940 рік — ті самі стіни навколо, той самий звичний пейзаж за вікном: граніт, Нева, туман над Невою.

Це було, звичайно, не так.

Йшов 1947 рік — другий післявоєнний.

І стіни навколо були вже не ті. На фасаді військово-морського училища навіть не встигли зафарбувати напис, який попереджав, що цей бік вулиці дуже небезпечний під час артилерійського обстрілу.

Та головне — люди в училищі інші.

Серед курсантів і слухачів немало колишніх фронтовиків. У 1941 році вони пішли з першого курсу в морську піхоту — прямо в окопи під Ленінградом, деякі заслужили там офіцерські погони і ось — після перемоги — повернулися доучуватись.

Грибов з цікавістю вдивляється в обличчя молодиків, що сидять перед ним. На фронті дехто відпустив вуса, як належить ветеранам. Але серед двадцятип’ятирічних вусачів є і юнаки. Он того рум’яного, засмаглого обличчя напевно не торкалася бритва. Курсантові років вісімнадцять, не більше. Проте на його ретельно випрасуваній фланелівці висить медаль Ушакова. Виходить, воював, і воював добре!

У глибині душі Грибов відчуває хвилювання, майже острах, наче це перша лекція в його житті, професорський дебют.

З чого почати курс? Як з перших же слів опанувати увагою людей, котрих протягом довгих років вчила, виховувала війна?..

І курсанти вивчаюче поглядають на свого Грибова. За роки війни він схуд, але тримається, загалом, так само підтягнуто і прямо, підкреслено спокійно, як тримався завжди. Заради сьогоднішнього урочистого випадку, очевидно, більш, ніж завжди, приділив уваги своїй зовнішності: посріблений їжак на голові акуратно підстрижений, у черевики можна дивитися, як у дзеркало, погони і нарукавні знаки поважно вилискують золотом. Грибов залишається Грибовим. Грибов — традиційний…

Чи знає він, що традиційний? Навряд. Ото здивувався б, якби йому шепнули на вухо, що аудиторія знає не тільки перші, вступні слова його лекції, але навіть жести, якими вони будуть супроводжуватись!

На початку курсу кораблеводіння заведено подавати лише найзагальніші поняття з метеорології, океанографії, навігаційної прокладки, морехідної астрономії. Побіжно згадується і “плавання за особливих обставин”, тобто в кризі, у вузьких проходах і шхерах.

Однак Грибов вважав, що більш педагогічно забігти трошечки вперед. Порушуючи заведені правила, дозволяв собі навести у вступній лекції якийсь незвичайний випадок із своєї власної багатющої штурманської практики. “Хочу розпалити молоду уяву”, — пояснював він колегам.

Але незвичайне з роками стає звичайним. Так і навігаційні “головоломки” Грибова стали, кінець кінцем, училищною традицією, вони навіть потрапили у “фольклор” та усні перекази, що їх з посмішкою передають з покоління в покоління старшокурсники новачкам.

Заздалегідь відомо, що професор округлим рухом поправить манжети із старомодними запонками, кашляне. Потім можливі були варіанти.

Він міг пригадати ніч на Чорному морі, коли, стоячи на вахті, раптом побачив по курсу низку вогнів, що повільно наближалися. Через хвилину чи дві він виразно почув гавкання собак і кукурікання півнів.

Берег? Невже веде корабель прямо на берег?

Обливаючись холодним потом, молодий штурман кинувся до прокладки. Усе було правильно! До берега лишалося сім миль. Але вогні ставали яскравішими, півні співали голосніше.

І тільки підпливши до вогнів, Грибов зрозумів, що перед ним не село на березі, а всього-на-всього караван барж.

Готуючись до путини, місцеві рибалки переправлялися на Тендерську косу — як завжди, зі всім своїм домашнім скарбом і живністю…

А втім, професор міг почати лекцію й інакше: із запитання.

— Назвіть найдовший у світі пароплав! — казав він.

Курсанти наввипередки починали хизуватися своєю обізнаністю: “Титанік”, “Куш Мері”, “Нормандія”.

Грибов заперечливо хитав головою. Хор голосів розгублено замовкав.

— Звичайний вантажний пароплав “Харків”, — незворушно оголошував професор. — Протягом місяця корма його була в Миколаєві, а ніс — неподалік від Стамбула.

Грибов не усміхається, тільки в очах його скачуть веселі іскорки. Витримавши паузу, він задоволено пояснює, що біля входу в Босфор є бухта, яку називають Фальшивий Босфор, — настільки схожі обриси їхніх берегів. Одного разу, коли була погана видимість, капітан пароплава “Харків”, вважаючи Фальшивий Босфор за справжній, ввійшов у вузький прохід і посадив судно на каміння. А трюми було напаковано лантухами з горохом. Він розмок у воді, набубнявів і розірвав судно пополам. Довелося спочатку відбуксирувати в док його корму, а потім уже ніс, щоб знову склепати їх разом. Грибов був свідком цієї дивовижної відбуксировки.

Отже?..

2

Округлим рухом професор поправив манжети, кашлянув. Олівці з готовністю піднялися і очікувально повисли в повітрі. Але жодного з традиційних прикладів не було наведено.

— От шхери! — Професор обернувся до карти Фінської затоки, що висіла на стіні. — Придивіться до них уважно, товариші слухачі і курсанти!..

Північна частина затоки ніби оздоблена на карті бахромою чи мереживом. Такий тамтешній берег. Він складається з численних мисів, перешийків, заток, проток і островів, оточених небезпечними підводними і надводними каменями, які називають у тих місцях “відьмами”.

Це і є шхери.

Виникли вони внаслідок урочисто-повільного просування древніх льодовиків. Колись грізні крижані вали з гуркотом прокотилися тут, здіймаючи водяну пилюку до небес, женучи поперед себе силу-силенну каміння і уламків скель. Проборонувавши північний берег затоки, льодовики спустилися на південь і розтанули там. А шхери — слід від гігантської борони — залишилися.

— Письменник, напевне, помітив би, що природні умови самі по собі загострюють сюжет, — сказав Грибов. — Не беруся судити, я не письменник. Але в шхерах під кінець війни трапився випадок, який, па мій погляд, варто б ввести якщо не в курс кораблеводіння, то хоча б у роман.

Указка прокреслила швидкий зигзаг над картою.

— Так ходять у шхерах. Це лабіринт, до того ж заплутаний. Раз у раз доводиться позирати на створні знаки, особливі орієнтири на березі. їхній механізм чутливий, як годинник. Але одному нашому військовому морякові, який забрався всередину “годинника”, пощастило його розладнати. Він примусив створні знаки служити собі в шхерах. Моряка звали Шубін. Він був мій учень і незадовго перед війною закінчив наше училище. Прізвище його вже належить історії.

Професор побіжно оглянув аудиторію. Приклад брав за живе! Слухають, затамувавши подих. А курсант з медаллю Ушакова, подавшись уперед, навіть нетерпляче розкрив рота.

— Цей район шхер був у руках ворога, — вів далі Грибов. — Шубін ввійшов сюди вночі. Його катер було підбито, торпеди витрачені. Але, воюючи в незвичайних умовах, нашою з вами особливою, “штурманською”, зброєю, він усе-таки зумів посадити на каміння німецький корабель…

1
{"b":"549059","o":1}