«Що ж тепер, у підари проситися?» Коли він оно вже й у футбол покинув грати, боявся м’яча, який міг туди ударити. І волейбола. Навіть по телевізору боляче було дивитися на теніс, бо теніс, де такі швидкі м’ячики, точно римувався з «пеніс».

«Хто береже пеніс, / Той не грай у теніс», — записав ще одного вірша Іван. Потім рішуче підвівся і взявся лагодити ненависного велика. Штиря до педалі він купив давно, лише руки не доходили. Сів на нього верхи міцно на сідло:

— Я покажу тобі зараз невропатолога. З психіатром, сука, — звернувся він до зрадливого органу свого. Який ту раму металеву зачув силовими магнітними полями. Генофонд увесь зіщулився, коли Іван пішов, налягаючи на педалі, під гору. Але не встиг до кінця — друга педаль вломилася — й світ Іванові розколовся обабіч рами, яка пропекла його до магми. Хлопець розлетівся надвоє бризками велосипеду, на мить закентаврившися на нім нечуваним спалахом.

Який поволі минав, але шок, ще більший, лишився.

— В останній раз, ясно? — сказала Тетяна, розстеливши скатерть, на якій вони цілого дня пролежали, пряжачися на пляжі. Він лежав і бурхливо бажав, боючися ворухнутися. Щоб не підкралася рама. Якось би просунутися попід нею, не потривоживши.

— Ти ще тут? — підкузьмила Танька.

Він хапкома торкнувся її, й вона умить перетворилася на руля велосипедного, який ударом розвалив його намагання навпіл. Щоби намаганням Тетяни нікуди було притулитися.

Вона пішла, не озирнувшися навіть, покинувши свою скатертину.

***

Чергування в медпункті цікаве тим, що його не було. Сидіти Олені наодинці з цілим людським полем, відчуваючи юрбу там, наче крізь омертвілу воду — таки робота не важка. Тулячи раз-у-раз квачика з йодом кожному, хто відокремленості з натовпом не мав — неважка річ. Надто ж, коли западав лютий холод. То Оленку щоразу дивувало, що навіть тоді, а кілька скажених ентузіастів ковзання таки знайдуться, їхня упертість, якою вони енергійно протистояли крижаній дійсності, вражала її.

«Отак і я мушу», — казала вона собі, не знаючи про що.

Доки одного такого не принесли, він, виявляється, завбачливо одягнув вовняні плавки, однак, розігнавшися кригою, не помітив, як його те господарство повз те утеплення висковзнулося під тонкі спортивні рейтузи. Попоїздивши зо дві години, Іван усе, що там у нього було чоловічого, геть одморозив.

Олену вразила, як на чоловіка, цілковита відчуженість його до власних геніталій. Він ясним своїм зором утупився в стелю і навіть не зреагував, коли вона поклала йому туди електрогрілку.

— Так, одморозив повністю, — кричала вона в трубку телефона-автомата. Гадаючи, що такий її категоричний діагноз прискорить диспетчера швидкої допомоги негайно надіслати карету, лише коли бігла назад до медпункту, то разом з холодним вітром їй увійшло в голову, що тепер «швидка» до її пацієнта якщо й над’їде, то в останню чергу.

Іван лежав під грілкою, лише скоса глипнув на медсестру й знову втупився в стелю, чоловік, який щойно кілька годин долав льодового простору, виявився зовсім не героєм, де ж його завзятість? Чому він отак умить узяв і спасував?

— Треба щось робити! — постановила Оленка уголос.

— Це ви мені? — індиферентно буркнув юнак.

Дівчина зняла електрогрілку й побачила, що та анічим не допомогла нещасному, усе засвідчувало, неначе в медатласі, клінічну класичну одмороженість. Дівчина й незчулася, як ухопилася обіруч за ту ганену господарем плоть і заходилася розтирати. Хлопець зневажливо пхикнув і одвернув лице до стіни. Це її так обурило, що вона терла десь із годину без передиху, виповнюючи свою дівочу лють до всіх чоловіків на цього,

бач, героя, якому наплювати на все своє. Що навіть почала вірити, що має які-сякі біополя, якими не наділено прості електронагрівальні прилади. За віконцем стугонів вітер, намагаючись викреслити із тепла цього маленького острівця, де дівчина-медик намагалася одіграти назад те, що він уже забрав назавжди.

Вона не помітила навіть, тручи, що геть забула зіщулитися, стиснутися, як то з нею бувало кілька разів за три довгі роки навчання в медуніверситеті, де кожен старшокурсник вважав себе за сексопатолога. Де кожного такого разу вона затискалася ще дужче. Що байдужість оцей заморожений юнак мав набагато більшу, аніж її страх. Й непомітно для себе вона проґавила тої миті, коли почала оживляти цього покинутого долею хлопця, коли нарешті тепло її прорвалося й увійшло в цю крижинку, спалахнувши од рук її так, що вона сама мало не попеклася. Й відчула пожежу до нього, що той устиг збагнути, що порятований, пізніше, аніж допетрав, що ця медсестра біля нього чомусь рве на собі халатика, одежу, хутко роздягаючи безліч теплих жіночих надяганою Усе це так подивувало Івана, що холодні силові лінії рами-магніту розтанули, незгадані, загубилися в морожених струменях поза шибкою, одлетіли од цього теплого віконця в дрімучі ліси і в гнилі болота. Йому ніколи було й подивуватися, бо з ним трапилося чудо враз, якого він отут обов’язково досягне. Бо вже його сягала й сягала жадано незнайома дівчина, завзято, беззастережно, одкинувши усі книжні знання про себе, незнану. Краєчком глузду, тим, яким людина лучиться не з собою, осягаючи, що попереду в них буде все: кохання, шлюб, діти, нерозлучність, до цього лишилося зовсім мало, волаючи лише цієї миті, яка вже хапає, накочується, підхоплює, — волаючи лише про одне, аби та мерзенна «швидка допомога» забарилася на снігових дорогах хоч на мить, ще на мить, ще хоч на півмиті.

__________________

(Мініапокриф із серіалу «Прощавай, суржику!»)

Ігор, він був дуже юний, хоча й зрілий мужчина. Через таку діалектичну амбівалентність протиріч, він не знав, як підступитися до жінок. Бо однокласниць за таких не вважав. Старших же, навпаки, боявся.

— А тут природа бере й бере своє! — лаяв він її, бо поступитися не міг, а перемогти — не знав, як.

Тому онанізм приголомшував його, кожного разу він впадав у містичний стан, завважуючи, що сперматозоїдів у еякуляції мав більше, аніж було мешканців на Землі. І це космічних масштабів марнотратство приголомшувало так, що він відчував себе героєм античної трагедії, лише невідомо якої.

— Вона мусила ж бути! — переконував він себе тим, що більшість їх була понищена християнством і лише дещиця дійшла до нас. Та, поверх якої церковники написали свої тексти. Набагато нудніші, як і їхні храми, поставлені поверх фундаментів первісної віри. Де обов’язково щось мусило говоритися про Ігоря, бо він мав підозру, що цілі культури й релігії гинули саме з тих причин, що й триліарди його ненароджених дітей...

Особливо на пляжі, де марнувалися міріади майже оголених жінок, підставляючи під Сонце усе, що мусило пеститися Ігорем. Де промені випікали ті емоції, які мусили горіти за інших обставин, куди також не знав, як долучитися він.

— Ну, ладно, — подумав Ігор, бо його пронизала ідея, так швидко, що він не встиг зафіксувати. Ідея космогонічна, але водночас куціша за мить.

Хлопець уперто продовжував пляжитися, знаючи, що Гідропарк — це єдине місце, де людина спілкується зі Світилом, якщо не за допомогою віри, то за допомогою шкіри. Лише головне не прокліпати тепер того осяяння, яке од Сонця зі швидкістю протона пролітає крізь мозок, а розгорнути його на обшир усієї черепнини, на усю кількість сірої речовини.

Тим часом навколо знемагала жіноча стать, очікуючи од протуберанців також новини, і, пересмажена передчуттями, несла свої тіла до води, щоби, остудивши, знову й знову підставляти їх під опромінення.

Доки вода не стала тепліша за повітря, із емульсії перекинувшися на суспензію — і вмить усе жіноцтво під Сонцем стало безпорадним, це була саме та мить, коли Ігоря знову проймило: він, хоча й не Світило, але однак може оволодіти усіма присутніми тілами.