Пан Кміциц схопився з місця з очиськами, що аж іскри метали, з розпашілим обличчям і закричав:
– Ваша світлосте! Та що ж це таке?.. Але ви ж самі мені казали нещодавно, що Річ Посполита пропала і що тільки в спілці зі шведами через особу і майбутнє панування вашої світлості врятувати її можна?.. Чому ж тепер вірити? Тому, що я раніше чув, чи тому, що сьогодні? А якщо так, як ваша світлість зараз каже, то чому ми тримаємося шведів, замість того, щоб їх бити?.. Tа душа до того рветься!
Радзивілл суворо глянув на молодика.
– Але ж ви й зухвалий! – сказав він.
Але пан Анджей уже осідлав свого улюбленого коня.
– Потім про те, який я є! Тепер дайте мені, ваша світлосте, відповідь на моє запитання.
– Дам я вам відповідь, – промовив чітко Радзивілл, – якщо справи так обернуться, як я кажу, тоді й почнемо шведів бити.
Пан Анджей припинив пирхати ніздрями, натомість пальнув долонею в чоло і заверещав:
– Телепень! Дурень!
– Цього я не заперечую, – сказав князь, – і ще додам, що міру зухвалості перебираєте. Знайте ж, що я для того вас посилаю, щоб ви вивідали, як фортуна повертається. Я хочу гараздів вітчизні, нічого більше. Те, що казав, лише гіпотези, які можуть і не справдитися, і, ймовірно, не справдяться. Але обережним треба бути. Хто хоче, щоб його вода не захопила, мусить вміти плавати, а хто йде лісом, в якому доріг немає, той часто мусить зупинятися, щоб зорієнтуватися, в який йому бік іти потрібно. Второпали?
– Так ясно, наче сонце засяяло.
– Recedere101 нам дозволено і потрібно, якщо для вітчизни буде так краще, але нічого не вдасться, якщо князь Богуслав довше на Підляшші сидітиме. Голову, мабуть, втратив чи що? Там сидячи, мусить вибирати, чи зі шведами, чи з Яном-Казимиром залишатися, а це було б найгірше.
– Бовдур я, ваша світлосте, бо знову нічого не тямлю!
– Підляшшя близько до Мазовша й або шведи його займуть, або з прусських міст прийде допомога проти шведів. Тому доведеться вибирати.
– Але чому князь Богуслав не може вибирати?
– Бо доки він не вибере, доти шведи будуть на нас озиратися і мусять нас остерігатися, той самий електор. Якщо ж recedere доведеться і проти шведів обернутися, то він має бути сполучною ланкою між мною і Яном-Казимиром. Він має мені повернення полегшити, чого б не міг зробити, якби в таборі шведів опинився. Але якщо на Підляшші буде змушений незабаром вибирати, то нехай їде в Пруссію, до Тільжа, і там чекає, що станеться. Електор сидить у маркграфстві, тому Богуслав стане найбільшим авторитетом у Пруссії і цілком може пруссаків до рук прибрати, і військо множити, і на чолі великої потуги стати. А в той час і одні, й інші те, що ми хочемо, дадуть, тільки б нас двох мати серед друзів, і дім наш не тільки не впаде, але височітиме, а це основне.
– Ваша світлість казали, що основне – добро вітчизни…
– Не хапайте мене за язика, бо я вже сказав, що це все однаково, і слухайте далі. Я знаю добре, що князь Богуслав, хоча і підписав акт союзу зі Швецією тут у Кейданaх, проте однодумцями їх не вважає. Тому нехай розпустить чутки, а ви поширюйте їх дорогою, що я його змусив до підписання всупереч його волі. Люди радо цьому повірять, бо не раз ставалося, що рідні брати до різних партій належали. В такий спосіб він зможе увійти в довіру до конфедератів, запросити командирів до себе, ніби для перемов, а потім схопити і в Пруссію вивезти. Чесний то буде спосіб, і для батьківщини рятівний, бо інакше ці люди цілком її згублять.
– Це все, що я маю зробити? – спитав розчаровано пан Кміциц.
– Це заледве частина і не найважливіша. Від князя Богуслава ви поїдете з моїми листами до самого Карлa-Ґуставa. Я тут не можу з графом Маґнусом спільної мови знайти з часу тієї Кловайняйської битви. Весь час він на мене косо дивиться і не припиняє закладатися, що тільки б шведам нога посковзнулася, тільки б татари кинулися на цього другого ворога, то й я проти шведів поверну.
– Виходячи з того, що ваша світлість раніше казали, він не дуже й помиляється.
– Помиляється чи не помиляється, я не хочу, щоб так було і щоб мені в руки заглядав, що я там маю. Але навіть personaliter102 недоброзичливий до мене. Я впевнений, що він багато на мене королю доносить, а одне з двох точно: або я слабкий, або непевний. Потрібно цьому запобігти. Листи мої королю треба віддати. Якщо б він про Кловайняй випитував, розкажіть правду, нічого не додавайте, нічого не приховуйте. Можете йому зізнатися, що цих людей я на смерть засудив, а ви за них просили. Нічого вам за це не буде, навпаки, може така щирість сподобатися. Графа Маґнуса відкрито перед королем не звинувачуйте, бо він його швагро. Але якби вас король, так несамохіть спитав, що тут люди думають, скажіть йому, що жаліють, що граф Маґнус не достатньо гетьманові платить за щиру його зі шведами дружбу, що сам князь (тобто я) про це дуже вболіває. Якби питав далі, чи правда, що мене всі компутові війська покинули, скажіть, що неправда, й як доказ подайте себе. Називайтесь полковником, бо ви ним є. Кажіть, що це партизани пана Ґосевськогo підбунтували війська, але додайте, що між нами смертельна ворожнеча. Кажіть, що якби граф Маґнус прислав мені гармат трохи і кінноти, я б уже давно зім’яв тих конфедератів. Така загальна думка. Врешті на все зважайте, мотайте на вус, що там біля королівської особи торочать, і донесіть не мені, якщо випаде оказія, а князеві Богуславoвi в Пруссію. Можна і через людей електора, якщо їх зустрінете. Ви, мабуть, умієте по-німецьки?
– Я мав товариша, курляндського шляхтича, такого собі Зендa, котрого ляуданці зарубали. Від нього непогано німецької нахапався. В Інфлянтах також часто бував.
– Це добре.
– А де, ваша світлосте, я знайду шведського короля?
– Там його знайдете, де він буде. В час війни сьогодні може бути тут, а завтра там. Якщо перехопите його під Краковом, то і краще, бо візьмете листи й до інших осіб, котрі в тих краях мають резиденцію.
– То я ще й до інших поїду?
– Так і є. Маєте добратися до пана коронного маршала Любомирськогo, про котрого мені дуже йдеться, щоб до наших задумів приєднався. Впливовий він чоловік і в Малій Польщі сила від нього залежить. Якби він хотів щиро стати на бік шведів, тоді б Ян-Казимир не мав уже що робити в Речі Посполитій. Від шведського короля цього не приховуйте, що від мене до нього їдете, щоб його до шведів схилити. Не хизуйтеся цим відверто, але ніби знічев’я розбовкайте. Мені це вкрай необхідно. Дав би Бог, щоб пан Любoмирський захотів до нас приєднатися. Буде він вагатися, я знаю, але дуже сподіваюся, що мої листи шальки терез перехилять, бо є причина, чому він мусить про мою прихильність запобігати. Скажу вам, як є, щоб ви знали, як там обертатися. Колись давно пан маршал об’їжджав мене, як ведмедя в пущі, і намагався здалеку збагнути, чи я б своєї одиначки за сина його, Іраклія, не віддав. Діти вони ще, але можна домовитися, все від поведінки пана маршала залежить, більше ніж від мене, бо другої такої спадкоємиці немає в усій Речі Посполитій, а якби дві фортуни поєднати, то у світі не було б краще. Намазаний це кусень хліба! А якби пан маршал виявив сподівання, що й корону великого князя міг би його син за моєю донькою посагом узяти… Цю надію в ньому пробуди, може, й спокуситься, бо, як Бог на небі, про власний дім більше, ніж про Річ Посполиту, піклується.
– Що ж я маю йому сказати?
– Те, чого я не зможу написати. Але потрібно це вміло підсовувати. І нехай вас Бог боронить сказати те, що від мене почули, що я начебто корону прагну. На це ще зарано. Але розповідайте, що тут уся шляхта в Жемайтії та Литві про це подейкує і охоче таке бачить, що навіть самі вголос шведи про це згадують. І ви особисто від короля чули. Вирахуйте, хто там із придворних із паном маршалом приятелює, і підсуньте йому таку думку: нехай пан Любомирський перейде до шведів, а в нагороду зажадає шлюбу Іраклія з донькою Радзивілла, а потім нехай Радзивіллa на Велике Князівство підтримує, яке Іраклій із часом успадкує. Не зупиняйтесь на цьому, підсуньте ще й таке, що якби Іраклій одягнув литовську корону, то з часом і на польський трон міг би претендувати, і так у двох родах дві корони знову об’єднатися змогли б. Якщо там таку думку обіруч не схоплять, то покажуть себе малими людьми. Хто високо не літає і великих задумів злякається, нехай тростиною, шпилькою каштелянською задовольняється, хай служить і спину гне, дрібними послугами на милість заробляє, бо нічого кращого не гідний!.. Мене для чогось іншого Бог створив і тому смію простягнути руку по все, що тільки в людській силі, і дійти аж до тієї межі, яку сам Господь людській могутності поставив!
