– Схибив!

У цю мить пан Богуслав зник на повороті, а за ним зникли й ті, хто його наздоганяв. Тоді вахмістр обернувся до коваля та його помічників, котрі з німим жахом витріщилися на те, що сталося, і наказав:

– Води!

Ковальчуки взялися тягнути журавля, і Сорока опустився на коліна біля пана Анджея, котрий лежав нерухомий. Обличчя пана Кміцицa було вкрите сажею від пострілу і патьоками крові. Очі він мав заплющені, ліва брова, віко і лівий вус були обсмалені. Вахмістр став легко обмацувати пальцями його череп. Мацав довго й обережно, після чого буркнув:

– Голова ціла.

Але пан Анджей не подавав ознак життя і кров лилася йому на обличчя рясно. Тим часом ковальчуки принесли цеберце води та ганчірки для обтирання. Сорока так само повільно й уважно взявся обмивати обличчя свого господаря.

Нарешті рана з’явилася з-під крові та сажі. Куля глибоко проорала ліву щоку пана Кміцица і знесла повністю кінчик вуха. Сорока став досліджувати, чи часом вилиця не розбита.

За хвилину він упевнився, що ні, і глибоко перевів подих. Одночасно пан Анджей під впливом холодної води та болю ворухнувся. Обличчя його затремтіло, груди здіймалися диханням.

– Живий!.. Нічого йому не буде! – вигукнув радісно Сорока.

І сльоза скотилася по розбишацькому обличчі вахмістра. Тим часом на закруті дороги з’явився Білоус, один із трьох вояків, котрі погналися за князем.

– І що? – спитав Сорока.

Жовнір махнув рукою:

– Нічого!

– А ті хутко повернуться?

– Вони не повернуться…

Вахмістр поклав тремтячими руками голову пана Кміцицa на поріг кузні і схопився на рівні ноги.

– Пане вахмістре, це характерник! Першим догнав його пан Завратинський, бо мав найкращого коня, і тому що йому