Чаутаду майже кругом обступили пагорби, яким діставалися перші зливи. Бувало, що в саме містечко дощі доходили лише на початку липня. Спрагла земля в клумбах узялася грубими грудочками й сіріла твердим бетоном. Із лаунджу Флорі помітив Вестфілда, який тинявся верандою, час від часу позираючи крізь бамбукову завісу на річку. Попід верандою, смикаючи ногою мотузку з опахала, на спині лежав чокра й ховався від сонця в широкій тіні бананового листа.

— Здоров був, Флорі! Ох і вичавила тебе спека! Худий, як щепка.

— Як, власне, і ти, друже.

— Ех, це ти точно зауважив. Бісова погода. У рота нічого не лізе, окрім хіба що випивки. Господи Ісусе, тоді, коли я почуто квакання жаб, буду найщасливішим у світі! Ходімо промочимо горло, поки чекаємо інших. Дворецький!

— Ти, бува, не знаєш, хто прийде на збори? — запитав Флорі, коли дворецький приніс віскі й прохолодну содову.

— Та, гадаю, усі наші. Лакерстін повернувся із табору три дні тому. Ти не повіриш, та йому вдалося вирватися із пазурів своєї благовірної й кілька тижнів добряче розважитися! Інспектор з мого відділку розповідав, чого лише не коїлося в його таборі. Повії табунами бігали. Мабуть, спеціально з Чаутади замовляв. Та недовго йому ходити тузом козирним, скоро стара побачить рахунок за клубний бар — і йому гайки. За два тижні звідси йому відправили одинадцять пляшок віскі.

— А молодий Верролл буде?

— Ні, він лише тимчасовий учасник. Та малолітній кліщ і так би не потурбувався з’явитися. Максвелл попередив, щоб не чекали, бо не може зараз лишити свій табір. Передав своє право голосу Еллісові. Якщо взагалі буде про що голосувати, еге? — додав він, підморгнувши Флорі, пам’ятаючи їхню останню словесну сутичку.

— Гадаю, усе в руках Мак-Ґреґора.

— Я хочу сказати, що було б непогано, щоб Мак-Ґрегор облишив ті трикляті наміри обрати до членів клубу місцевого тубільця, що скажеш? Не найслушніший час, зважаючи на обставини. Ну, оте повстання й усе таке.

— А що там з повстанням, до речі? — запитав Флорі, намагаючись якнайдалі відтягнути суперечки стосовно доктора. За кілька хвилин здійметься буря, тому він хапався за хвилини штилю. — Можливо, ще щось трапилося, а я не в курсі? Готується нова спроба, як гадаєш?

— Ні, боюся, що все скінчено. Піджали хвости й сидять. По всьому окрузі тиша, немов обідній сон у довбаному дівчачому пансіонаті. Найбільше розчарування за останні роки.

У Флорі завмерло серце — з сусідньої кімнати почувся голос Елізабет. Тієї ж миті ввійшов Мак-Ґреґор, за ним — Елліс з Лакерстіном. Кворум у зборі. Жінки в клубі права голосу не мали. Під пахвою шовкового костюма Мак-Ґреґор ніс обліковий журнал клубу. Навіть до таких незначних справ як засідання клубу, йому вдалося додати неабиякого офіціозу.

— Оскільки ми, здається, усі зібралися, — урочисто промовив він після звичних привітань, — то, може, ми... ем-м-м-м... почнімо розчищати авгієві стайні?

— Макдуфе, починай, — сідаючи мовив Вестфілд.

— Христом прошу, покличте хтось дворецького, — проскиглив містер Лакерстін. — Бо як моя благовірна почує, що його кличу я, зборам кінець.

— Перш ніж перейти до порядку денного, — сказав містер Мак-Ґреґор, який відмовився випити й спостерігав за тим, як інші приклалися до напоїв, — з вашого дозволу пройдімося рахунками за останні пів року.

Не сказати, що хтось цього справді хотів, але Мак-Ґреґор, який займався такими справами з превеликим задоволенням, одразу почав ретельно сортувати рахунки. Думками Флорі блукав де завгодно, лише не в цій амбарній книзі. За мить мав зчинитися такий ґвалт! Такий диявольський ґвалт! Вони ж просто оскаженіють, коли почують, що він таки висуває кандидатуру доктора. Святий Боже, зроби так, щоб Елізабет не почула ці крики, вона ж у сусідній кімнаті. Адже якщо почує, як інші його цькують, зневіриться в ньому ще більше. Чи побачить він її сьогодні ввечері? Чи заговорить вона з ним? Погляд уперся в широке плесо річки. Там, на протилежному березі, сампан чекала юрба чоловіків, один із них у зеленому гаунг-баунзі. А біля ближчого берега величезна й незграбна індійська баржа відчайдушно бореться зі стрімкою течією. Для кожного ривка десяток худющих і змарнілих дравідів закидають уперед у воду свої довгі саморобні весла із лопатями у формі сердець. А потім, напружуючи кожен м’яз захирілих тіл, смикають їх назад, звиваючись у потугах, як фігурки із чорної ґуми, пересуваючи так важку посудину на один-два метри. Наступної миті знову, задихаючись, кидаються вперед, щоб занурити весла, перш ніж стрімка течія поверне баржу на місце.

— Що ж, тепер, — серйозним голосом мовив містер Мак-Ґреґор, — ми підійшли до головного пункту порядку денного. Певна річ, я говорю про... ем-м-м-м... це неприємне питання, яке, я боюся, нам таки доведеться порушити. Панове, перейдімо до питання обрання нового члена нашого клубу з-поміж аборигенів. Раніше, обговорюючи цю тему...

— Якого біса! — перервав цей спіч Елліс, скочивши на місці. — Якого біса, я вас питаю? Знову все спочатку? Ви серйозно? Повертатися до питання обрання клятого чорномазого до клубу після всіх нещодавніх подій? Боже правий, я гадав, навіть Флорі вистачить клепки облишити цю ідею!

— Дивно чути, що наш друг Елліс здивований порядком денним, адже ми всі, якщо мене не зраджує пам’ять, уже обговорювали це питання.

— До біса добре обговорили, ага! І всі, між іншим, заявили, що думаємо з цього приводу! Богом клянуся, я...

— Почекаємо, можливо, наш друг Елліс сяде на кілька хвилин, — з нечуваною терплячістю сказав містер Мак-Ґреґор.

— Дурня якась! — вигукнув Елліс, усідаючись на місце.

Бірманці з того берега річки, за якими спостерігав Флорі, сіли в сампан, завантаживши в нього якийсь дивний довгий безформний згорток. Із купи своїх паперів містер Мак-Ґреґор витягнув листа.

— Можливо, ліпше почати з пояснення, звідки це питання взагалі виникло. Наш комісар повідомив мені, що зверху надійшов циркуляр, згідно з яким у ті клуби, в яких ще немає місцевих членів, треба прийняти до складу хоча б одного аборигена. Рішення оскарженню не підлягає. У цьому циркулярі зазначено, що... А, от воно: «Зневажання товариством місцевих високопоставлених чиновників — політика хибна». Тут маю сказати, що з цим докором я категорично не погоджуюся. Ми тут ні до чого. Адже саме ми виконуємо справжню, доручену урядом, роботу, живучи серед місцевих, і бачимо речі такими, якими вони є, а не витаємо в хмарах, як ці Педжетовські маріонетки, які лише заважають нам, видаючи вказівки зверху. Тут комісар зі мною погоджується, однак...

— Казна-що! — знов утрутився Елліс. — До чого тут комісар чи хтось інший? Це наш власний триклятий клуб! Хіба не можемо ми робити в ньому все, що нам заманеться? Яке вони мають право диктувати нам, що робити у вільний від службових обов’язків час?

— Саме так! — озвався Вестфілд.

— Не треба квапити події. Вислухавши комісара, я сказав, що передовсім маю виставити це питання на обговорення з вами. Він погодився, запропонувавши таке: знайдись у клубі бодай одна людина, яка підтримає цю ідею, на його думку, було б доцільним прислухатися до циркуляра й кооптувати тубільця. І навпаки: якщо весь клуб стане протестувати проти цієї вимоги, то від неї слід відмовитися. Але важливо: у такому разі думка повинна бути одностайною.

— Одностайна так одностайна, — буркнув Елліс.

— Тобто ви хочете сказати, — мовив Вестфілд, — що ми самі вирішуємо, чи пускати їх сюди?

— Гадаю, можна трактувати й так.

— Що ж, тоді слід йому передати, що ми всі до одного проти.

— До біса рішуче проти. Тому раз і назавжди хочемо поставити на цьому крапку.

— Саме так! — відрізав містер Лакерстін. Геть з-перед очей цих чорних телепнів! Дух військової єдності й усе таке.

На подібний звуковий супровід містера Лакерстіна в таких випадках завжди можна було розраховувати. Насправді до Британської Індії йому ніколи не було діла, як і не було до того, з ким пити — аборигеном чи співвітчизником. Але коронне «Саме так!» завжди було напоготові, коли хтось пропонував відшмагати бамбуком слуг чи кинути в киплячу олію націоналістів. І цим шляхетним виявом відданості Імперії містер Лакерстін пишався, виправдовуючи своє пияцтво. Це була його власна формула респектабельності. І сам Мак-Ґреґор потайки радів такому злагодженому рішенню. Адже якщо доведеться кооптувати когось із азійців, найімовірніше, це буде доктор Верасвамі, до якого після втечі Нга Шве О в нього був украй низький кредит довіри.